Спасти президента Вучича: зачем лидер Сербии объявил референдум о доверии себе

"Якщо ці заяви правдиві, мені неможливо залишатися на посаді президента Сербії", – таку заяву 14 січня зробив Александар Вучич.

Щоправда, не варто думати, що сербський президент раптом вирішив добровільно подати у відставку.

Швидше навпаки, він ініціює референдум про довіру собі, вбачаючи у цьому інструмент для протидії масовим протестам, що вимагають його відставки.

Такий референдум виглядає дуже сумнівним з точки зору законодавства – відповідна норма була виключена з сербського законодавства близько 20 років тому.

Однак це не заважає Вучичу час від часу підіймати цю тему – в тих ситуаціях, коли протести проти нього стають особливо потужними.

І той факт, що сербська влада почала вперше готуватися до цього референдуму (чи принаймні імітує таку підготовку), може свідчити про те, що ситуація для президента Сербії виглядає як ніколи складною.

Непозбувний Вучич.

На чолі сербської влади Александар Вучич стоїть вже більш ніж 10 років – від квітня 2014 року як голова уряду, а з 2017 року – як президент.

І не має особливого значення, що Сербія формально є парламентською республікою – ще донедавна Вучич також був очільником керівної Сербської прогресивної партії і був реальним главою країни, незалежно від того, яку посаду обіймав.

За ці роки Сербія, хоч і залишається кандидатом у члени ЄС і навіть одним із лідерів євроінтеграції у регіоні, суттєво відійшла від європейських демократичних стандартів.

Як у 2022 році розповідали у сербській демократичній опозиції, за нинішньої влади Сербія опинилася за крок від того, щоб стати авторитарною країною: "Вучич не порушує останнього кордону – не застосовує відкрито та системно силу проти опозиції.

Втім, наразі йому це не потрібно, оскільки він контролює медіа і може закидувати опозицію тоннами бруду".

Важлива складова успіху Вучича – те, що навіть за такої політики він залишався для Заходу "меншим злом".

Президент Сербії продовжував декларувати бажання вступити до ЄС, що неможливо без де-факто визнання незалежності самопроголошеної держави Косово.

А головне, попри його агресивні заяви, на Заході досі впевнені в тому, що Вучич не буде воювати за Косово (хоча і намагається гібридно атакувати колишню автономію).

Натомість у прозахідних сил (які також є у Сербії) не було шансів прийти до влади без альянсу з радикалами – а така влада виглядала відверто нестабільною, а головне, на думку Заходу, могла зруйнувати ту крихку стабільність, яка наразі існує в регіоні.

Як наслідок, Захід досить лояльно поставився до порушень, допущених наприкінці 2023 року під час останніх парламентських та місцевих виборів.

А минулого року Вучич знайшов ще один аргумент, який робить нинішню владу безальтернативною для Заходу.

Цей аргумент – літій.

Сербська влада планує розробляти родовище літію в регіоні Ядар, запросивши для цього британсько-австралійський гірничодобувний гігант Rio Tinto, а ключовим покупцем цього літію мала стати Німеччина.

На початку минулого року такі плани вже призвели до масштабних протестів – проте Вучич встояв (вперше використавши пропозицію провести референдум про довіру собі) – і отримав потужний аргумент для лобіювання своїх інтересів всередині ЄС.

Проте, коли вже здавалося, що владі Вучича нічого не загрожує, сталося несподіване.

Несподівана загроза.

"Чорний лебідь" для сербської влади прилетів 1 листопада минулого року.

Цього дня в місті Новий Сад на півночі країни обвалився дах залізничного вокзалу, що забрало життя 15 осіб.

Ця трагедія виявилася символічним результатом правління Вучича – вокзал, побудований 1964 року, вирішили реконструювати в рамках китайської ініціативи "Один пояс, один шлях".

Ремонтні роботи розпочалися 2021 року, причому самі роботи проводив консорціум китайських компаній, а нагляд за будівництвом здійснювали компанії з Угорщини.

Вже 2022 року, напередодні загальних виборів, вокзал вперше відкрили, проте незабаром ремонтні роботи поновили.

Повторно вокзал відкрили влітку минулого року, але й тоді будівельні роботи не завершилися.

Зрештою 1 листопада 2024 року на пасажирів обвалилася "візитна картка" вокзалу – 48-метровий бетонний навіс.

Ця трагедія попервах виглядала такою, що може мати лише обмежені політичні наслідки.

Зокрема, вона могла загрожувати чинному прем’єру Мілошу Вучевичу, який до 2022 року був мером Нового Сада і підписував усі угоди про реконструкцію вокзалу.

Проте "крайнім" обрали міністра будівництва Горана Весича, який навіть добровільно подав у відставку, втім, заявивши, ще не визнає своєї провини.

Проте трагедія призвела до масштабних протестів – спочатку в місті Новий Сад (де справа навіть доходила до штурму мерії), а згодом – у столиці.

Під тиском цих протестів Вучич пішов на арешт Весича, однак і цього було замало.

Проти сербської влади зіграла утаємниченість проєкту – компанії, що були задіяні у нагляді за реконструкцією, відмовились повідомляти інформацію про своїх бенефіціарів.

На цьому тлі опозиція стверджує, що за однією з цих компаній стоїть брат сербського президента Андрей Вучич.

Однак головне, що трагедія в Новому Саді несподівано дала старт масштабним студентським протестам, до яких сербська влада не була готова.

Ці протести не мають лідерів – нема з ким домовлятися і кого дискредитувати.

Студенти не бояться ані сутичок із поліцією, ані погроз з боку керівництва навчальних закладів.

Владі не допомогли навіть атаки "тітушок" на протестувальників.

А на додачу студентські протести мають більшу суспільну підтримку, аніж заходи "традиційної" опозиції.

Це стало остаточно зрозуміло після публікації на початку січня сербською неурядовою організацією "Центр досліджень, прозорості та відповідальності" (CRTA) даних опитування, згідно з яким нинішні протести підтримують 61% громадян Сербії.

Це само по собі революційне – адже це перше соціологічне дослідження, яке фіксує втрату Вучичем більшості.

І саме це дослідження і стало формальним приводом для президента Сербії оголосити референдум про довіру собі.

"Немає більш надійного джерела, ані для міжнародної спільноти, ані для політичних партій у Сербії, ніж ця неурядова організація", – заявляє Вучич, пропонуючи перевірити цю оцінку через загальнонаціональний референдум.

Сумнівний референдум.

"М'яч на їхній половині поля..

Ось наші 100 підписів, і тепер ми чекаємо тільки 67 підписів від опозиції – та йдемо на дорадчий референдум.

Давайте запитаємо людей", – таку заяву лише за кілька годин після оголошення Вучичем ініціативи про референдум зробила спікерка сербського парламенту Ана Брнабич.

Така оперативність показує, що сербська влада всерйоз підготувалася до проведення референдуму.

Але одночасно дуже показовими у заяві спікерки стали її перекручування.

По-перше, спікерка говорить про 167 голосів – тобто про конституційну більшість (всього у Скупщині Сербії 250 депутатів).

Проте така кількість депутатських підписів для запуску референдуму була потрібна відповідно до законодавства, яке діяло у 1990-х та на початку 2000-х років.

Натомість сербська конституція, прийнята у 2006 році, не передбачає відставки президента через референдум.

Замість цього прописаний детальний механізм, за яким щонайменше третина депутатів може звернутися до Конституційного суду із заявкою про вчинення президентом злочину.

І якщо суд визнає порушення закону, імпічмент виноситься на голосування у Скупщині, причому для схвалення потрібно голосування конституційною більшістю.

Натомість проведення консультативного референдуму (а пропоноване Вучичем опитування має саме такий статус) потребує голосування лише простою більшістю.

Яка є у коаліції, а відповідно – вона не потребує голосів від опозиції.

Розуміючи це, в опозиції відмовляються брати участь у цій кампанії.

І їхні аргументи дуже прості – юридична легітимність цього референдуму дуже сумнівна, гарантій відставки Вучича навіть у разі негативного для нього результату немає.

А отже, опозиції буде майже неможливо мотивувати своїх прихильників взяти участь у такому референдумі.

І як наслідок, він перетвориться на інструмент, який дозволить Вучичу скомпрометувати протести.

А у CRTA відзначають, що президент свідомо маніпулює даними їхнього дослідження.

Зокрема, опитування показують, що 10% з тих, хто підтримує протести, одночасно позиціонує себе як прихильників чинної влади.

Показово, що заяви депутатів більшості про проведення референдуму містять формулювання, що підписант підтримує вимогу опозиції та вимагає проведення референдуму про довіру президенту Вучичу.

При тому, що питання про такий референдум ніколи не входило до вимог сербської опозиції.

Втім, схоже, що референдум все ж відбудеться незалежно від того, чи підтримує його опозиція, чи ні.

Зокрема, Вучич вже заявляє, що референдум буде проведений "так чи інакше".

При цьому, визнаючи, що він має лише консультативний характер, президент обіцяє, що у разі негативного для себе результату піде у відставку вже наступного дня, адже "хоче бути при владі, поки має довіру народу".

* * * * *.

Референдум про довіру із вдалим для Александара Вучича результатом здатний посилити позиції сербської влади у протистоянні з протестувальниками.

Однак навряд чи цей ефект буде довгостроковим.

Натомість той факт, що сербська влада пішла на крайні заходи, свідчить, що Вучич перестав контролювати ситуацію і не знає, як подолати протестну хвилю.

Причому нові протести можуть виникнути з будь-якого приводу, адже головна їхня причина – відчуття значної частини суспільства, що ситуація у країні йде в неправильному напрямку.

Як не дивно, але в цій ситуації головним союзником сербської влади є не Росія чи Китай, а Захід.

Євросоюз та Сполучених Штатах занепокоєні ризиками дестабілізації на Балканах, а тому продовжують триматися за "стабільного" Вучича, заплющуючи очі на численні докази авторитарного характеру його влади.

Проблема полягає лише у тому, що якщо прозахідна опозиція відчує себе зрадженою, то ключову роль в опонуванні Вучичу почнуть відігравати ще більш проросійські і ще більш радикальні сили.

Автор: Юрій Панченко,.

редактор "Європейської правди".