Пам’яті актора театру і кіно Якова Ткаченка

Яків Ткаченко – дніпрянин, народився 2 лютого 1979 року. У перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну пішов служити у територіальну оборону. У складі 128-ї бригади ТрО брав участь у боях на Донеччині, воював під Вугледаром. Отримав звання молодшого сержанта. Був головним сержантом взводу та в.о. командира взводу. Його побратими прозвали його "Артист".

Актор двічі був поранений у боях на Донецькому напрямку. У 2023 році демобілізувався за сімейними обставинами, але зовсім скоро знову повернувся на війну – вступив до Третьої штурмової. Про загибель 45-літнього актора стало відомо 14 грудня 2024 року.

Дуже яскравий, фактурний, талановитий; ідеальний для історичних стрічок – так характеризують Якова глядачі і кінознавці. Зіграв ролі у відомих художніх фільмах «Довбуш», «Ціна правди» («Гарет Джонс»), «Червоний», «Безславні кріпаки», серіалі «Перевізниця» та інших.

Режисер фільму «Довбуш» Олесь Санін називає Якова Ткаченка одним із найталановитіших українських акторів, справжнім лицарем і другом. Актор пишався, що знявся у цьому історичному блокбастері, який вийшов у прокат 24 серпня 2023 року і встановив декілька рекордів: фільм подивилися у кінотеатрах більш як пів мільйона глядачів. Права на показ «Довбуша» купили понад 20 країн.

Для кіно Якова Ткаченка кастинг-директорка Алла Самойленко. Актор розповідав: «Перша моя роль у кіно була у фільмі «Червоний» режисера Зази Буадзе. Кастинг для цієї картини проводили у нас у Дніпрі, і до мене звернувся один мій знайомий, з яким колись разом навчалися, з проханням, щоб я якось посприяв розміщенню групи у нас у театрі. Я, як зміг, їм допоміг, і потім кастинг-директор фільму Алла Самойленко запропонувала мені спробувати себе на якусь роль. Так мене затвердили на роль Хмари, і якось воно далі так і пішло, що мене почали запрошувати і до інших проєктів».

Сценарист фільму «Червоний», автор однойменної книжки Андрій Кокотюха розповідає про Якова Ткаченка: 

«Ми не були знайомі близько. На зйомках «Червоного» після зміни пили пиво в буфеті готелю, про щось говорили. Яків грав вояка УПА, побратима Червоного, але його роль у кіноверсії дуже скоротили. Не зі злими намірами, так часто буває, коли дбаєш про хронометраж. Проте є матеріал, де його роль об'ємніша. Знаю, він зберігся, гіпотетично є наміри зробити 4 серії для телебачення, просто досі не було запиту. Зате герой Якова – один із тих, хто вижив у фіналі і є на офіційному постері. Тепер Якова вбили руські, яких він здолав у кіно...».

Яків спочатку мріяв, як мама, бути медиком. «Проте, коли я потрапив до аматорського театру, подальший шлях у житті був для мене визначений остаточно», – розповідав актор в інтерв’ю для Міського сайту. 

Він навчався у Дніпровському фаховому мистецько-художньому коледжі культури, який закінчив у 2000 році як актор драми. Служив у Дніпровському академічному українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка.

Чоловік із раніше російськомовного Дніпра, як ніхто інший, розумів значення української мови для нашої перемоги. У соціальній мережі, зокрема, поширював слова Мирослава Дочинця: «Українська мова – це бронежилет нації». Поширював канали з великим списком україномовного контенту для підлітків та дорослих. 

Актора турбувало, що в Україні одночасно існує ніби два світи. В одному повним ходом йде страшна війна, а в іншому – спокій і небажання бачити страшну реальність, яка у нашому домі навіть не з 2022, а з 2014 року. Тож дуже актуальним є діалог з історичного «Довбуша»: «Олексо, давай втечемо, де нас ніхто не знає. – Марічко, я не хочу тікати. Я хочу жити. Я хочу жити тут, вільно, на своїй землі!»

Минулого літа Яків Ткаченко поширював відео, в якому двоє захисників під загрозою ворожих обстрілів намагаються у зоні бойових дій витягти тіло побратима. Супровідний напис: «Для тих, хто втомився. Кому жарко та набридло тепле пиво, бо світло відключають».

Яків був не лише яскравим представником українського кінематографа, а й справжнім патріотом, який у найважчий час для країни взяв до рук зброю, аби захищати рідну землю, акцентували у Держкіно України. Його талант, харизма та відданість залишаться у пам’яті глядачів, а його героїзм назавжди стане прикладом мужності й любові до Батьківщини.

Перший проєкт, в якому актор знявся після демобілізації, був серіал «Перевізниця», де він зіграв військового. В інтерв’ю «Детектору медіа» Яків розповідав: «На цю роль спочатку було затверджено іншого актора, який не служив і не воював. Але саме той актор сам порадив молодому режисерові взяти на цю роль мене. ...Він як людина мудра розумів, що краще за все цю роль зіграє саме той, хто все це пережив. Той, кому все це ще болить. Можливо згодом, років через 20-30, ситуація буде зовсім інша. А от наразі, поки йде війна, не може актор, який не має цього жахливого досвіду, правдиво зіграти військового. Бо ти не просто граєш. Ти точно знаєш, як усе це відбувається, зсередини. У нас тоді все склалося і я йому дуже вдячний за таке його чесне рішення».

Артист не уявляв свого життя без акторства. Розповідав: «І воюю, зокрема, й за те, щоб мати можливість спокійно займатись улюбленою справою».

Для актора та військовослужбовця Якова Ткаченко останні оплески пролунали у Дніпрі 19 грудня 2024 року. Віддати шану Герою прийшли рідні, побратими, колеги та небайдужі дніпряни. 

У Дніпрі попрощалися із загиблим на фронті актором Яковом Ткаченком / Фото: Микола М’якшиков. Укрінформ

Вічна пам’ять Герою і Митцю!

Фото: Фейсбук-сторінка Яків Ткаченко