Плутон і Харон: як “крижаний поцілунок” міг створити унікальну систему місяця та планети

Згідно з моделями, якщо Плутон і Харон мають певну матеріальну міцність, то їх зіткнення могло призвести до короткочасного об’єднання (поцілунку), після якого тіла розділилися. У результаті цього процесу утворилася система Плутон-Харон, яка залишається стабільною донині.

Нові дослідження припускають, що мільярди років тому Плутон міг “захопити” свій найбільший супутник, Харон, через коротке, але значуще зіткнення, яке вчені назвали “крижаним поцілунком”.

Про це пише Space.com.

Ця теорія пояснює, як карликова планета змогла утримати місяць, який майже вдвічі менший за неї. На думку вчених, обидва небесні тіла, що розташовані у віддаленому Поясі Койпера, могли зіткнутися мільярди років тому. Замість того, щоб знищити одне одного, вони на мить об’єдналися у “космічний сніговик”, а потім розділилися, залишаючись гравітаційно пов’язаними.

Що таке “поцілунок і захоплення”?

Ця нова теорія формування супутників є унікальною в контексті планетарної науки. Дослідники раніше класифікували зіткнення небесних тіл як “удар і втеча” (тіла розлітаються після зіткнення) або “дотик і злиття” (об’єкти утворюють єдине ціле). Теорія “поцілунку і захоплення” пропонує зовсім інший сценарій: після короткочасного злиття об’єкти знову розділяються, утворюючи окремі, але орбітально пов’язані небесні тіла.

Як це працює?

Згідно з моделями, якщо Плутон і Харон мають певну матеріальну міцність, то їх зіткнення могло призвести до короткочасного об’єднання (поцілунку), після якого тіла розділилися. У результаті цього процесу утворилася система Плутон-Харон, яка залишається стабільною донині.

Адін Дентон, дослідник з Університету Арізони та керівник групи, пояснює:

 “Процес цього зіткнення нагадує поцілунок, бо Плутон і Харон тимчасово об’єдналися, перш ніж розділитися. Ми були здивовані цим сценарієм, адже раніше нічого подібного не спостерігали”.

Нові перспективи досліджень

Ця теорія має значення не тільки для пояснення унікальної системи Плутона і Харона, але й для вивчення фізичних властивостей крижаних світів у Поясі Койпера. Вона дозволяє краще зрозуміти, як формуються супутники і як структури із крижаних матеріалів можуть витримувати гравітаційні сили під час зіткнень.

Дослідники також припускають, що подібні процеси могли мати місце і в інших системах у межах Сонячної системи або навіть за її межами, відкриваючи нові перспективи для астрономічних відкриттів.

Читайте також: