Катастрофою стане не перемир'я, а з'ясування стосунків: головне з інтерв'ю Андрія Білецького

Про бої за Харків у 2014 році

На вулиці Римарській відбулися перші постріли в російсько-українській війні. Тоді у половини слідчих портрети Путіна були в кабінетах. Половина міліціонерів була з "георгіївськими стрічками". Ніхто не розумів, чий буде Харків, чия візьме протягом доби-двох. По всьому виглядало, що візьме Росія. Але цього не відбулося. Вони [тодішня проросійська місцева влада] хотіли грати на полі вірогідного переможця. Але тут були справжні тигри. Значна частина цих моїх друзів і товаришів загинула, вони складали кістяк оборони. Тоді ми відстояли цю історію. І наступного ранку вся та наволоч розсмокталася і зникла. У прямому сенсі слова, як роса на сонці.

Про Крим

Його просто в прямому сенсі слова здали. Сотні і сотні тисяч людей були за Україну. Десятки тисяч виходили на мітинги, готові були організовувати дружини. Були різні частини, але більшість у перші дні була готова виконати наказ і обороняти Кримський півострів. І всі ж ми тепер знаємо, що у росіян була команда – при спротиві повертатися на "голубом вертолете" назад на Кубань.

Про "провину" українців в окупації

Росіяни розкачували "русскую весну" в Криму, на Донбасі, в Харкові, в Одесі не силами місцевої "вати" – її було небагато і вона була в основній масі маргінальною. Проблеми були не через якусь там "ватність", а через те, що росіяни використовували громадянських диверсантів для захоплення влади, професійних військових, КДБістів. А наші так звані еліти були повністю або частково імпотентні – хтось хотів подивитись, на чию сторону терези хитнуться, інші просто не мали волі. Владі пощастило з українцями. Українцям не завжди щастить з владою.

Про ризик втрати державності у 2014 році

Путін міг всю Лівобережну Україну скрутити, ввести війська. Вся тодішня армія – близько 140 тисяч осіб, з яких бойових частин менше 50. Не було б чим обороняти. У нього не вистачає характеру. Він тоді повів себе не як завойовник, а як КДБшник. Думаю, одна з причин 2022 року – моральна образа і відчуття того, що він тоді був політичним лохом. Тому що він насправді міг досягнути більшого, а отримав Крим, частину розваленого Донбасу і санкції.

Про переслідування добровольців

Те, що ти доброволець, не значить, що тобі можна все. Я бачив, коли під цю історію рядились люди, які грабували фермерів, катували людей. Коли ти це замовчуєш, виходить, що невеликий кусень лайна чіпляється і на тих людей, які справді чесно виконували свою роботу. Але були – і їх було багато – політичні переслідування. Після першого "мінську" було зрозуміло, що є бажання розігнати усі [добровольчі] підрозділи. Давайте відверто – всі і розігнали, окрім "Азову", який вдалось зберегти надзвичайно великими зусиллями.

Про початок повномасштабної війни

Був глибоко переконаний, що війна буде. Правда, думав, що вона почнеться весною. Жодна європейська нація – ні британці, ні французи, ні німці, ні поляки – не склали б так свій екзамен так, як українці у 2022 році.

Про можливість деблокади гарнізону у Маріуполі

Абсолютно не вірив. Ми пробували йти на деблокаду мізерними силами, яка вартувала життя декільком хорошим хлопцям. Це був похід честі. Об'єктивно я можу сказати, що це з військової точки зору було неможливо без обвалення фронту в якихось інших місцях. Для цього було потрібно 4 бригади. Треба було вчасно давати команду або брати на себе відповідальність і виводити бійців і підрозділи з Маріуполя. Це трагічна історія. З військової точки зору до неї не можна було доводити.

Про критику командування

Чи подобається мені все керівництво, чи вважаю я всі кроки правильними, чи керуюсь я такими ж способами управління і планування? Ні. Але якщо я зараз скажу голосно на всю Україну, що такий-то генерал чи такий-то комбат абсолютно некомпетентні, – солдат і офіцер втратять навіть мінімальну довіру до наказів і управління. І це призведе до ще гірших наслідків.

Про мобілізацію

Потрібен призов, але ми розуміємо, що форми, яких він набрав зараз, неадекватні. Не можна зашивати будь-яку критику існуючих практик розмовами про російське ІПСО. Люди з цього сміються. Хоча чиста правда: левова частка цих речей – російське ІПСО. Мобілізують 30 тисяч людей. Ми бачимо на картинці, наприклад, 300 випадків "бусифікації". Складається враження, що немає жодного українця, який готовий іти, коли позвала країна. Насправді серед 30 тисяч мінімум 50 відсотків – це мужики, які йдуть, щойно отримали повістку. Але цих людей не видно.

Про військових у владі

Кожен буде говорити на Майдані, поза Майданом: "Я готовий на все заради країни". Військовий – це людина, яка залишила сім'ю, отримує поранення, мерзне, як собака, не досипає, ризикує кожен день життям, тягне за інших. Який вже довів, що для нього це не порожні слова. Війна – великий рівняльник. Єдине, за чим я буду оцінювати людей, – це їхня поведінка під час війни. Всі люди мали змогу проявити себе. Одні робили все, щоб Україна встояла. Хтось не робив взагалі нічого.

Про перемир'я

Перемир'я не залежить від нашого бажання. І абсолютно не факт, що воно залежить від бажання Трампа. Але якщо буде перемир'я на будь-яких умовах, нічого катастрофічного не станеться, якщо ми займемося модернізацією країни і силового блоку в тому числі. Тому що не буває сильної армії в безлюдній і економічно слабкій країні. Катастрофою буде, якщо ми впадемо в анархію і вирішення питань, хто більший воєватель, хто більший герой, хто більший волонтер і хто більше любив Україну останні три роки. Якщо ми цього не зробимо і почнемо модернізувати країну, – візьмемо своє в іншому раунді, коли у Росії будуть проблеми.

Про п'яту колону

Ніхто з нас не розуміє, чому вони сидять в парламенті. Я не одного знаю. Наприклад, у київській кампанії один з місцевих районних лідерів колишньої ОПЗЖ чи Партії регіонів був командиром повстанського антиросійського загону. Є Вілкул – люди кажуть і військові теж кажуть, що справді зробив все, щоб рух на правому березі в північному напрямку [був зупинений]. Не він це вирішив, але зі своєї сторони робив все. Ці ж тіпочки навіть не пробують перефарбуватися.

Про звичку до війни

Якщо в Київ вискочити на дві доби, процесу адаптації не відбувається. Безумовно, я люблю сімʼю. Як і всі люди, хочу бачити рідних, але хочу швидше повернутись у свої пенати – кімната, матрац, стіл. Це проблема взагалі усіх військових. Людям треба буде поставитись до цього з розумінням і допомогти теплотою. Ми всі здичавіли.

Про родину і батьків

Головне, що батьки можуть дати дитині, – це нормальну сім'ю. Я ріс у сім'ї, де люди поважали одне одного. Де з дитиною, може, не сюсюкались, але нею займалися – вкладали виховання, проводили час, давали розуміння. Я не міг до сорока років матюкнутись, і навіть випити при батьках мені було достатньо дивно. Це була хороша інтелігентна сім'я. Любов – це найголовніше.

Про власне майбутнє

Поки я в армії виключно. Відчуваю себе на своєму місці. Я майже щаслива людина, наскільки тут це можливо. Я відповідаю за людей, відчуваю довіру цих людей. Я бачу результати нашої роботи, мене це влаштовує.