Санкционный план на 2025 год: как Евросоюз может усилить свое давление на РФ

Чи є ефективними санкції ЄС проти Росії? А якщо так, то коли їхній вплив буде помітний "неозброєним оком"?.

Відповіді на ці запитання знайти непросто – європейська санкційна політика є однією з тих тем, про які дуже складно скласти думку.

А головне, поруч із рекордними санкціями та зменшенням торгівлі з агресором бачимо спробу всидіти на двох стільцях.

ЄС намагається і посилити тиск на Росію, і купувати у неї енергоносії чи дозволяти гастролі.

Тобто не можна не визнавати успіхи європейських санкцій – як і не бачити очевидні проблеми.

А тому варто детальніше розбиратися, якою вона була – санкційна політика ЄС у 2024 році та що слід змінити у 2025-му.

Успіхи наявні, але..

За минулий рік Євросоюз ухвалив три пакети санкцій: у лютому, червні та грудні.

Загалом під обмеження потрапили 229 осіб, 165 компаній і 79 танкерів "тіньового" російського флоту.

Також запроваджено низку важливих заборон:.

- блокування "російського SWIFT";.

- обмеження на фінансування європейських неурядових організацій з Росії;.

- пункт "не для Росії" у контрактах експортних поставок;.

- санкції проти російської пропаганди, включно з призупиненням мовлення "РИА Новости".

Вкрай важливими кроками став початок санкціонування танкерів, а також нехай і запізніле, але усвідомлення викликів пропаганди та дезінформації.

Також дуже добре, що більшість європейських санкцій так чи інакше витримують перевірку судом.

Але чи цього достатньо?.

Агресія триває, економіка РФ продовжує працювати, Росія напряму втручається у вибори в ЄС….

То що не так із санкціями ЄС? І що терміново потрібно змінити?.

Недоліки санкцій.

Спробуємо описати, за що найбільше критикують санкційну політику ЄС.

Зріджений природний газ (ЗПГ): нарощування поставок з РФ.

Європа відмовилась від російських трубопровідних енергоносіїв – це великий крок.

Але імпорт російського ЗПГ досяг рекорду: 16,5 млн тонн у 2024 році, що більше, ніж торік.

Частка російського ЗПГ у морських постачаннях газу зросла до 20%.

Таке зростання імпорту виглядає як компроміс із власними принципами.

Завдання на 2025 рік – заборонити імпорт (не перевалку) ЗПГ.

Європейські компоненти і засоби виробництва досі працюють на російський ВПК.

Російська військова промисловість і далі використовує обладнання з Європи.

ПАТ "ОДК – Уфимське моторобудівне виробниче об'єднання" готує комплектуючі для військової авіації на верстатах з Німеччини (виробник KNUTH Werkzeugmaschinen, виробник Trumpf, виробник Walter Maschinenbau, виробник Hermle).

АТ "Державний науково-дослідний інститут імені В.

Бахрієва" виробляє бойові частини для крилатих та балістичних ракет на верстатах з Чеської Республіки (виробник TAJMAC-ZPS) і Словаччини (виробник TRENS SK).

АТ "Центральний науково-дослідний інститут автоматики та гідравліки" виробляє ракети "Іскандер-М", Х-101 на верстатах зі Швейцарії (виробник Agie Charmilles (GF Machining Solutions), другий випадок, третій випадок).

Шведська SKF співпрацює з китайським виробником верстатів Neway CNC Equipment Suzhou Co.

Ltd, який експортує до Росії своє обладнання з ЧПК.

Усі ці поставки і досі тривають, навіть попри розслідування й дипломатичні зусилля, зокрема – санкційного спецпосланника ЄС.

Метали: чому не Україна?.

Росія досі експортує до ЄС металів на мільярди євро.

Зокрема, група НЛМК постачає напівфабрикати для металургії, водночас забезпечуючи російський ВПК електротехнічною сталлю.

Європа могла б замінити ці поставки українськими металами, але тривалі перехідні періоди й винятки дозволяють Росії залишатись у грі.

Підприємства російських олігархів працюють на російський ВПК, а самі вони продовжують збагачуватися.

Компанія Eurochem, заснована олігархом Андрієм Мельниченком, постачає до "Свердлова" хімікати.

Завод "Свердлов" у Дзержинську – головний виробник вибухівки HMX та RDX, яка використовується в артилерії та ракетах.

"Уралхім", компанія Дмитра Мазепіна, надала 27 тисяч тонн аміачної селітри та 6 тисяч тонн азотної кислоти.

Ці матеріали використовуються для створення вибухівки типу Amatol.

SUMZ (Середньоуральський мідеплавильний завод), пов’язаний з Іскандером Махмудовим, постачає олеум для порохових заводів у Тамбові, Казані та Пермі.

При цьому європейські активи цих підсанкційних росіян спокійно працюють, роблячи олігархів багатшими й допомагаючи російській агресії.

Одна з причин – виявилось легко обійти обмеження, просто зменшивши свою частку до менше ніж 50%.

Як посилити санкційний тиск?.

Що може вже найближчим часом змінити ЄС? Ось чотири ключові поради.

Проводити регулярні оновлення і доповнення санкційних списків поза межами великих політичних пакетів.

Це дозволить ефективно і швидко реагувати і менше зважати на одностайний спосіб прийняття рішень (або їх неприйняття).

Рішуче використовувати міжнародне право на свою користь – наприклад, як контрзаходи проти тіньового флоту.

Створити єдиний орган контролю санкцій у ЄС – аналог OFAC у США.

Це забезпечить централізований моніторинг, контроль та уніфікацію санкційної політики на рівні ЄС.

Про це вже говорять декілька помітних членів ЄС.

Перейти від обмежень до повного ембарго.

Обхід санкцій став масштабним міжнародним бізнесом, який важко повністю зупинити.

Можливо, пора перейти від моделі "експортні обмеження" до моделі "повне ембарго – окремі винятки".

Лише така тотальна економічна ізоляція в довгу може стати дієвим інструментом проти Росії.

Санкції повинні перестати бути лише демонстраційним інструментом для тиску на політику Росії, яка за живого Путіна не зміниться.

Навпаки, Росія перетворює на зброю все – і танкери, які знищують комунікації, і лідерів країн, які пропонують поступитись територією.

Санкційна політика – це війна, яку не ми почали, але ми можемо – і повинні – її закінчити.

Зрештою, економіка ЄС вдесятеро більша за російську.

Просто час вже припинити намагатися всидіти на двох стільцях – і зробити декілька фінальних санкційних кроків.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів.