Ми "кістьми лягали" у 2024 році: інтерв'ю з Притулою про донати, вибори і кінець війни

Волонтер і засновник Благодійного фонду Сергій Притула в інтерв'ю 24 Каналу розповів, що команда "кістьми лягала" у 2024 році, щоб не "просісти". Більше про роботу Фонду, вибори під час війни та мирні переговори – читайте далі у матеріалі.

Яким був 2024 для фонду Сергія Притули

Зазвичай всі інтерв'ю пишуться в іншому офісі. Наскільки я розумію, це не та локація.

Так, зазвичай ми пишемо у великому офісі, де карта на стіні, але сьогодні ми у відділі тактичної медицини. Він у нас дуже розрісся порівняно з моментом його появи в травні-червні 2022 року. Тоді у нас з'явилася перша міжнародна команда інструкторів: половина були українцями, половина – американці. Потім ми еволюціонували й зараз маємо великий відділ такмеду, який на 100% складається з українців.

Є люди, які безпосередньо працюють у відділі Фонду, є люди, які співпрацюють з нами на фрилансі, але "підігнані" під спільний знаменник, спільні протоколи навчання. У нас є інструктори з такмеду, адміністративна ланка, склад, де формують і складають аптечки.

Я навмисно хотів "підсвітити" саме цю локацію – роботу нашого відділу такмеду, бо за останні кілька років вони неймовірно виросли. Мовиться навіть не про десятки тисяч військовослужбовців, яких наші інструктори навчили, а про те, що ми дуже сильно виросли щодо навчання бойових медиків.

Саме наш відділ тактичної медицини у 2023 році організував перший всеукраїнський форум тактичної медицини. У 2024 ми провели його вдруге з великою кількістю партнерів. Майже 500 бойових медиків з різних підрозділів Сил оборони відвідали форум. Для мене це є дуже високою оцінкою роботи колег з відділу тактичної медицини та визнанням їхнього професіоналізму.

Навчання, які наш відділ такмеду проводив впродовж останнього року, – це просто фантастика, тому що долучаються найкращі вузькопрофільні фахівці зі США. Неодноразово приїжджали представники University College of Dublin. Ірландці вчили наших бойових медиків, інструкторів. Усе це підвищує їхню кваліфікацію, а в підсумку впливає на збільшення кількості врятованих життів.

Інтерв'ю з Сергієм Притулою / Скриншот з відео

Якщо говорити про 2024 рік, то що ви можете у нього помістити? Чи виконали все, що запланували?

Цей рік дуже важко розглядати крізь призму якоїсь однієї емоції. Звичайно, я не можу бути щасливим від того, що відбувалося впродовж 2024 року, бо що б ми не робили, але засадничою причиною будь-якої рефлексії, будь-якої дії є війна. Якби не вона, ми всі займалися абсолютно іншими справами.

Чи зробили ми достатньо зі свого боку як Фонд, а я як засновник, щоб не мати докору сумління? Радше так, ніж ні. Чи могли б зробити більше? Так. Чи мали таку можливість? Ні, адже все впирається в бюджети, якими можемо оперувати. Ми "кістьми лягали", щоб не "просісти" порівняно з 2023 роком. У контексті роботи Фонду була низка успіхів, про які я не можу не сказати, тому що пишаюся своїми колегами. Почну з роботи, вищезгаданого департаменту такмедицини.

Також продовжую захоплюватися тим, що саме наш Фонд за підтримки світлих розумів, інженерів та IT-середовища з різних країн, зміг запропонувати технічне рішення операторам дронів вздовж всієї лінії фронту. Якщо ви запитаєте будь-якого військового, яка в нього прошивка (у дроні – 24 Канал), – ви від усіх почуєте одну й ту саму назву. А коли запитаєте, де ви її взяли – вам всі покажуть пальцем на фонд Притули.

Наприкінці 2023 року ми працювали з дуже крутими фахівцями з країн Балтії, Німеччини, Чехії. Величезна львівська група однодумців, в результаті синергії з нашим технічним департаментом, запропонувала військовим рішення не тільки щодо анонімізації оператора, щоб росіяни не бачили, звідки запускається дрон, але й дали можливість дрону працювати більш ефективно в зоні роботи засобів радіоелектронної боротьби ворога.

Ми розпочали прошивку дронів 5 січня 2024 року, а на кінець 2024 прошили близько 170 тисяч дронів. Їхня "живучість" зросла приблизно на 50%, порівняно з тим, коли цієї прошивки не було. Тобто не все можна виміряти у грошах, донатах, але цифра у 170 тисяч дронів говорить про десятки мільярдів гривень, які ми своєю роботою зекономили державі, військовим і волонтерам. Тому в цьому контексті я страшенно пишаюся нашими хлопцями та дівчатами.

Також у 2024 році у нас відкрився Prytula Foundation U.S.A. Я робив презентацію фонду у США, а станом на кінець грудня акумульовано 3,4 мільйона доларів. Це дуже непогано, як на третій рік війни, для новачків на ринку донатів у США.

На жаль, були болючі втрати. У квітні 2024 ми поховали Пашу Петриченка, який був одним з двигунів нашого Фонду. У липні загинув Саша Цебрій, який курував в Умані Центром готовності цивільних. Звичайно, це все залишає величезні шрами на серці, але ми не маємо права опускати руки, не маємо права дозволити собі зневіритися.

Зараз ми спілкуємося на тлі того, як деякі персонажі в Україні знову обіцяють людям чергову ітерацію "двох – трьох тижнів". Не знаю, що змушувало Дмитра Гордона обіцяти людям, що 30 грудня нібито буде закінчення війни, припинення вогню. Невже люди не усвідомлюють, наскільки це розхолоджує суспільство? Невже не розуміють, як це демотивує людей, які чіпляються за будь-який шанс, що війна може припинитися, коли цього не трапляється.

Усі хочуть в це вірити і їм дають надію, але потім це вилазить боком. Тому у нас немає поняття вихідних, Нового року чи ще чогось. Ми працюємо, роботи купа.

Цікаво, як військові сприймають інформацію про 30 грудня і про те, що війна нібито закінчиться в конкретну дату?

Уранці 30 грудня до мене подзвонив комбриг однієї з бригад, з яким ми співпрацюємо, і попросив допомогти дронами Mavic 3T. Слава Богу, що у нас якраз заходить партія цих дронів, які ми закуповували у межах останнього великого збору з monobank. Наприкінці листопада 2024 року "Моно" святкували День народження і ми вирішили зробити збір. За три дні зібрали 50,5 мільйона гривень.

Не можу не похвалити своїх закупівельників, які просто неймовірні. Загалом в Україні Mavic 3T коштує 3600 євро – приблизно 170 тисяч гривень. Спочатку ми знайшли партію на 134 одиниці по 3280, решту думали закупити по стандартній ціні, але все-таки знайшли ще партію по 3100. У підсумку за бюджет у 50,5 мільйона гривень закупили 365 Mavic 3T.

Це колосальна партія і величезна цифра. За таку саму кількість дронів тут в Україні нам треба було б переплатити додатково 11,5 мільйона, тому я дуже тішуся, що ми настільки ефективно розпоряджаємося кожною копійкою донатів наших жертводавців.

У ГУР з'явився ще один супутник

Я чула, що "народний супутник" розмножився і тепер він не один.

Так, має "братика" (усміхається – 24 Канал). У цьому сенсі треба подякувати нашим німецьким партнерам, робота яких, на жаль, сильно недооцінюється українським суспільством.

"Народний супутник" також недооцінюється.

Я завжди казав, що в цьому "супутниковому кейсі" є два варіанти розвитку подій:

• ви можете довіряти людям, які нічого не знають про супутники й поняття не мають, як реалізовувався цей кейс, але все одно щось пишуть і вигадують;
• або можете довіряти офіційній інформації від Головного управління розвідки. За останні 2 роки у ГУР неодноразово повідомляли про роботу "народного супутника". Якщо ви не вірите військовій розвідці своєї держави, то кому ви ще маєте вірити?

Дональду Трампу довіряє 44%.

Подивимося, що буде після інавгурації. У нас люди живуть певними очікуваннями. Дональд Трамп пообіцяв, що за один день закінчить війну й люди на це чекають. Правда, він вже два рази сказав, що все не так просто і за один день не вийде.

Rheinmetall – величезний гігант німецької оборонки фактично продублював той самий кейс, який робили ми. Тобто до "народного супутника" додався ще один радарний супутник, який повністю в управлінні ГУР. Також вони оплатили доступ до супутникових знімків.

Зараз ми через великого друга нашого фонду – посла Німеччини в Україні пана Мартіна Єґера запропонували колегам з Rheinmetall доєднатися до нашого невеличкого івенту, який хочемо провести у лютому 2025 року в Національному історичному музеї.

Річ у тому, що зараз компанія ICEYE виготовляє макет "народного супутника" масштабом один до одного, щоб принаймні ті, хто питає, чому ми не можемо зробити селфі з супутником, який на орбіті, могли його побачити. Ми поставимо макет для загального огляду, тому що це дійсно історія, це перший у світі випадок, коли громадянське суспільство купило супутник для військової розвідки своєї країни.

Там будуть представники ГУР, ICEYE, нашого Фонду, і ми запропонували німцям доєднатися як продовжувачам цієї історії. Хороші кейси ніколи просто так не проходять. Вони стають прикладом для наслідування і це круто.

Кожного разу, коли знову з'являються панічні настрої, я наводжу приклад, скільки військових заводів іноземних держав вкладаються в Україну і намагаються розвивати тут військове виробництво. Напевно, не для того вони прийшли, щоб потім все віддати Росії.

Могло бути ще більше, але Уряд з певних міркувань стримує експорт тої чи іншої номенклатури військового призначення, яку Україна могла б продавати назовні. Бізнес просить про цю можливість, але тут працюють політичні аспекти.

Ми спілкуємося з великою кількістю потенційних інвесторів в українські мілітарні технології, які вже заходять на наш ринок, але не з такими бюджетами, з якими могли б. Їх цікавить ринок у вигляді всього світу, а не ринок виключно у вигляді однієї України, яка має відносно обмежені спроможності щодо викупу певної номенклатури, зважаючи на обмеженість нашого бюджету.

Але справа на місці не стоїть. Я дуже потішений постійним ростом інтересу до всього, що відбувається в царині української оборонки. Сюди заходять різні фонди та інвестори, вкладаються в стартапи і R&D (науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи – 24 Канал). Інвестування відбувається, але ми розуміємо, що його можна масштабувати.

Військові / Shutterstock

Про вибори під час війни

Якщо ми говоримо в масштабах фонду, то чи не думали ви його переназвати? Адже ваше ім'я часто дискредитують, варто лиш згадати історію з супутником. Як впливає ім'я Притули – в плюс чи в мінус?

У грудні 2024 року ми перетнули позначку у 8 мільярдів гривень донатів, які були зібрані для Сил оборони. Це зробив фонд Сергія Притули. Оглядаючись на цю цифру, мені здається, що все-таки назва Фонду не пішла в мінус. Так, якісь спроби дискредитації були, є і будуть. Відверто кажучи, нам доволі важко відбиватися від чорного піару, якихось технологій і фейків.

Наприклад, Фонд має департамент комунікації. У мене особисто немає департаменту комунікації і не завжди є можливість відривати людей з Фонду на те, щоб вони займалися кризовою комунікацією щодо моєї персони. Хоча ми розуміємо, що якщо б'ють по моїй репутації, то це відгукнеться Фонду.

Нещодавно вийшло дуже цікаве розслідування OSINT-агенції Molfar, з якого стало зрозуміло, що, на жаль, системна робота щодо підриву довіри до великих волонтерських організацій ведеться не тільки з боку російських спецслужб. Були досліджені атаки на фонд Притули, фонд "Повернись живим", на UNITED24, Київську школу економіки і навіть на фонд Петра Порошенка.

Дуже прикро, що багато подібної роботи організовують всередині країни. На жаль, доводиться жити в системі координат, коли треба рухатися вперед, зціпивши зуби, і намагатися не відриватися на подібні прояви, спілкуватися з нашими донорами, відкрито показуючи нашу роботу. Це ми робимо, починаючи від звітності з викладенням всіх квитанцій, чеків, і закінчуючи тим, що я приїжджаю у різні міста, роблю громадські зустрічі, публічний звіт, показую роботу Фонду у цифрах, відповідаю на запитання людей. Що ще треба для повного щастя?

Коли ви говорите про роботу всередині країни, то маєте на увазі передвиборчі перегони?

Я політику у своєму житті поставив на глибоку серйозну паузу у лютому 2022 року. На жаль, подібне практикують не всі й дуже прикро, що ножа у спину намагаються встромити свої ж. Це теж люди, які дуже багато користі приносять армії, але, я думаю, що якби вони не відволікалися на брудні технології, то могли б допомогти ще більше.

Як ставитеся до того, що ваше прізвище є у списках тих, за кого б проголосували українці?

Відносно негативно. З одного боку, щиро дякую, мені завжди лестить увага. З іншого – я є категоричним противником будь-яких розмов про вибори під час війни. По-перше, тому що це фізично неможливо зробити. По-друге, коли люди чують розмови про вибори, вони читають ці новини трошки інакше, ніж думають соціологічні служби, які їх проводять.

Особливо, коли кілька місяців "ялозять" тему про вигідні чи невигідні умови мирного договору, який може підписати Україна з Росією за посередництва США. Умовно, я сиджу вдома і читаю новини, що Україні такі умови не підходять, думаю, що "на верху" вже напевно щось знають, якщо говорять про мир. А якщо говорять про мир, значить скоро все має закінчитися. Може й донатити вже не треба, бо ж скоро якось само по собі "розсмокчеться"?

А тут з'являються опитування "За кого ви б проголосували, якби вибори відбулися найближчими вихідними?". Значить точно скоро все закінчиться, якщо вже говорять про вибори, готуються до них, бо ж вибори під час війни не можна проводити.

Відверто кажучи, я не бачу підстав, щоб про подібне дискутувати. Назвіть мені хоча б одну причину, чому росіяни мають зупинитися і не атакувати нас далі. Їм до Дніпропетровської області залишилося 6,5 кілометра. Про що ми зараз говоримо? Тому я б радо поспілкувався про будь-які рейтинги, місця в них, відсотки – після того, як у нас закінчиться війна.

Про мирні переговори

Здається, про перемовини, мирні плани різних країн ми говоримо набагато більше, ніж про війну, хоча бойові дії не зупиняються ні на хвилину. Наскільки все це впливає на військових? Чи вони далеко від цієї інформаційної складової?

Та ні, вони не є далеко. У нас зараз не 1943 рік, інформація шириться досить оперативно. Немає різниці, чи ти сидиш в Києві, чи в Покровську – у тебе є доступ до одних і тих самих телеграм-каналів. Наскільки це відбивається на мотивації військовослужбовців? Я не готовий за всіх розписуватися, я спілкуюся з певними людьми й це на якийсь загальний досвід не корелюється.

У тебе може бути інформація, що в одному підрозділі люди відмовляються виходити на передові позиції, тому що скоро нібито мир і треба просто дочекатися, перетерпіти та нікуди зайвий раз не виходити. Є й інші підрозділи, коли нещодавно на позиції 5 штурмової бригади, росіяни кинули 14 чи 15 одиниць бронетехніки, пішли штурмом, але дуже незграбно і їх просто розбили.

У мене кум служить у 5 штурмовій і він каже, що у них "птурщики" бідкалися тільки на те, що закінчуються ракети. Я дивився відео, як вправно наші працювали, і кум каже, що зараз у підрозділі піднесення, люди на "куражі", відчувається сила, спромога. Такі речі дуже сильно мотивують, гартують.

Тому я і кажу, що все залежить від залучення медіа у процеси обговорення певних речей, які пов'язані з гіпотетичними питаннями. Поки що ні про які мирні перемовини не мовиться, бо для того, щоб вони відбулися, має бути щонайменше згода трьох сторін. З боку Росії ми бачимо тільки бажання нашої капітуляції. Їхні політичні проксі у вигляді Фіцо, Орбана, чи, наприклад, з Бразилії прилітають "привіти" – це у видозміненій формі адженда, яку нав'язують росіяни.

Тому потрібно тримати стрій, нарощувати свою спроможність, якомога ефективніше використовувати допомогу, яку дають союзники, щоб до перемовин, якщо вони колись відбудуться, прийти не в статусі аутсайдера. І не сподіватися тільки на те, що американці "викручуватимуть руки" росіянам. Це можна робити, але до певної межі. На жаль, козирів у руках росіян зараз набагато більше, ніж у нас.

"Далі буде важче"

Якщо говорити про цей етап війни, можна сказати, що він найважчий? Чи все-таки головне ще попереду?

Я думаю, що не було легкого періоду. Інтенсивність боїв у перший місяць повномасштабного вторгнення, можливо, була значно серйознішою, ніж зараз. Тоді у нас ще був північний фронт, Харківщина була під окупацією, велися бої в Миколаївській області – все це трошки не до порівняння.

Так, зараз є просування росіян, воно достатньо активне, ми потерпаємо від нестачі особового складу практично в кожному підрозділі. Багато точиться розмов про управлінський хаос у вищому командуванні, на нижчих ділянках. Насправді це системна проблема, тому що "ручне" управління військами як було, так і залишається. На жаль, не створили ефективної системи управління, а плоди цього ми зараз пожинаємо.

Наскільки швидко це вдасться реформувати? Я не знаю. Чи є позитивні зрушення? Звичайно, є. Наприклад, поява військового омбудсмена – це вкрай важливо, щоб трошки знімати напругу в суспільстві, звертати більше уваги на потреби військових, якщо у них з'являються конфлікти з вищим командуванням.

Платформа Армія+ дала можливість прибрати трохи паперової роботи й нівелювати питання упередженого ставлення командира до військовослужбовця шляхом диджиталізації подання рапортів. Це йде на користь. Перед Новим роком я почув цифру – 5 тисяч переведень, які відбулися у межах цієї ініціативи. Це дуже позитивний сигнал.

Чи буде далі важче? Так, звичайно, буде важче, тому що нестача людського ресурсу нікуди не зникла. На нас і далі насідатимуть союзники й партнери з вимогою знизити мобілізаційний вік. Українська влада й далі максимально противитиметься цьому, тому що має на це дуже багато підстав. Насамперед зважаючи на стан справ з демографією в країні.

Тому під час такої тотальної війни не може бути менш важкого чи більш важкого періоду. Кожен день гинуть військові, гинуть цивільні. Тому ми не можемо просто кількісно порахувати й відштовхуватися від цього критерію.

Про проблему з закупівлею оборонки

В Україні волонтери роблять такі речі, про які на Заході, можливо, ніколи б і не знали. Вони вивозять людей з окупованих територій, купують дрони, одягають військових. У більш розвинених країнах це виконує влада. Питання в тому, що ми менш розвинена країна, чи все-таки у нас просто не було часу думати, треба було брати й робити?

Здавалося б максимально очевидно, коли ви досліджуєте волонтерський рух, треба зрозуміти першопричину його появи, чому він такий масовий, чому залишається актуальним впродовж довгого періоду. І тоді питати – чому у нас Уряд не справляється з цим, ми що не розвинена країна?

Але покажіть мені, будь ласка, країну, яка б впоралася з такою тотальною війною, яку нав'язує Росія, без допомоги громадянського суспільства та масового волонтерського руху. Будьмо відвертими – ніхто у Європі не вистояв би.

Я спілкуюся з дипломатами та військовими з різних країн. Ми знайомі з їхніми доктринами. Ні для кого не секрет, що практично у всіх країн Європейського Союзу одна дуже проста військова доктрина – "нам би пару днів протриматися, а потім мають прилетіти американці й всіх убити". Ми воюємо проти Росії, яка посилена технологіями Ірану, військовою допомогою Північної Кореї, і не тільки в техніці, але й в живій силі. Росію підтримує технологіями Китай.

І є маленька Україна, порівняно з усім вищепереліченим світом, яка у 2022 році закусила губу, виплюнула ті зуби, які нам трошки вибили, й пішла вибивати зуби російському ведмедю. Вона старається досить непогано, зважаючи на 3 роки жахливої повномасштабної війни.

Може, всі забули, але ми вбиваємо північних корейців на території Росії. Скажи про це комусь кілька років тому – відповіли б, що ми зійшли з глузду. Ні, ми не зійшли з глузду, а показуємо дуже цікаві, круті варіанти асиметричних відповідей на російську агресію. Тому не справилася б жодна держава, покладаючись виключно на потуги уряду та державного бюджету.

Нам кожного року "заливають" десятки мільярдів доларів фінансової допомоги для підтримки економіки. На десятки мільярдів доларів дають військової допомоги й цього не вистачає. Тому є ініціативи людей, фізичних осіб, громадських організацій, благодійних фондів для того, щоб закривати, латати діри, гасити "пожежі" там, де не встигає ні держава, ні союзники.

Притула з військовими / Інстаграм Сергія Притули

Можливо, це зараз не така значуща допомога на тлі всього, що дають партнери, але ніхто й ніколи не зрівняється зі швидкістю ухвалення рішень і логістики українського волонтерського руху. Цей момент я б просив дуже сильно цінувати. Адже поки держава передасть тобі партію дронів – це бюрократія, яка займе певний час, а волонтер може це зробити з сьогодні на завтра.

Чи хотіли б ви, щоб все відбувалося на державному рівні, чи все-таки це питання, коли державі краще не втручатися?

У нас люди часом люблять впадати в крайнощі й, наприклад, кажуть бюджет Міністерства оборони віддати волонтерам. Для того щоб такими бюджетами керувати, треба організована робота тисяч людей. Український волонтерський рух піддається синергії, але дуже складно організовувати й підводити його під якийсь один спільний "дах".

Я був би не проти, якби частину коштів з оборонного бюджету держава віддавала в управління волонтерських організацій. Тобто, коли виходить розслідування "Громадського", де ми бачимо, як ДССЗЗІ (Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації – 24 Канал) купує дрони Autel 4T за 380 тисяч гривень, а наш фонд контрактує їх по 220 тисяч, – мені здається, що питання ефективності управління коштами, коефіцієнт корисної дії їхнього використання у нас вищий.

Ми були б готові менеджерити частину цих коштів під проєкти, де у нас є хороша експертиза. На жаль, немає подібної процедури, щоб поділитися коштами, якими не встигають грамотно керувати.

Як змінилися донати

Коли мені пишуть, що українці забувають про війну, про донати, то я починаю сердитись, бо треба розуміти, що донати зараз розосередилися. Є більша залученість кожної родини у війну, відповідно ти допомагаєш не великим фондам, а конкретній людині.

Це абсолютно нормальний процес, зважаючи на темпи й розміри мобілізації, яка не зупиняється з початку повномасштабного вторгнення. Сотні тисяч людей приходять в підрозділи Сил оборони. Звичайно, у кожного підрозділу є ті чи інші потреби. Якщо родина мобілізованого перед тим донатила на волонтерські організації, а зараз хтось з рідних пішов воювати, то зрозуміло, що ця родина, їхні друзі, сусіди починають донатити на потреби цього підрозділу. Це нормально.

Розуміючи заздалегідь, що подібна історія прогресуватиме, ті організації, в яких все гаразд з аналітикою, з критичним мисленням, почали використовувати певні процедури, процеси щодо диверсифікації надходжень. У випадку з нашим Фондом, у вересні 2023 року ми взяли курс на поглиблення співпраці з бізнесом. Станом на лютий 2024 року ми вийшли на паритет 50 на 50 (співвідношення донатів бізнесу і фізичних осіб – 24 Канал). Хоча до цього у нас завжди переважали донати фізичних осіб.

Тобто у нас 8 мільярдів гривень, які ми зібрали від початку повномасштабної війни – це приблизно 10 мільйонів транзакцій. Це номер один в Україні, бо ніхто ще стільки транзакцій не зібрав. Чому? Тому, що найбільше нам донатили саме фізичні особи, але ми зрозуміли, які будуть процеси, тому зараз більше донатів ми збираємо з юридичних осіб.

І друге – це поглиблення роботи на міжнародному ринку збору пожертв у США. Поки ми не мали своєї структури, організації, то закупили майна на 2,3 мільйона доларів шляхом співпраці з іншими організаціями. Вони "заводили" нам ці кошти, а ми з їхніх рахунків робили закупівлі.

Зараз у нас своя організація і вже кілька мільйонів доларів ми накопичили. З них провели закупівель приблизно на 2 – 2,5 мільйона. Решта відбуватимуться у поточному році й цей процес поглиблюватиметься. Ми із зацікавленням дивимось на Скандинавію. У листопаді – грудні 2024 наша делегація їздила в скандинавські країни. У лютому 2025 року по їхніх "гарячих слідах" проїдуся я з конкретними пропозиціями до тих партнерів, які відгукнулися з проханням навести "мости".