Міст "Нізвідки в нікуди" - чому Подільсько-Воскресенський міст будували 30-50 років і що тепер із ним робити

Відкриття руху Подільсько-Воскресенським мостом — це не лише знакова подія для Києва, але й важливий урок для майбутніх інфраструктурних проєктів.

Його історія почалася ще в радянські часи, коли ідея будівництва мосту була частиною мегаломанських планів, спрямованих на демонстрацію технічної могутності. Ідея збудувати міст з’явилася ще наприкінці 80-х років минулого століття. Техніко-економічне обґрунтування будівництва було розроблено у 1987–1989 роках. Міст мав стати найбільшим арковим мостом в Європі, загальна протяжність мостового переходу становить близько 7,5 км.

Радянський підхід орієнтувався більше на масштабність, ніж на ефективність і реальні потреби мешканців. Цей підхід і став причиною численних затримок у реалізації проєкту, коли фінансування припинялося, а проєкт неодноразово переглядався. Через це сучасний Київ отримав міст із суттєвими проблемами, яких можна було б уникнути за раціонального підходу до його будівництва.

У 2017 році фахівці з Німеччини презентували у Києві результати технічно-фінансової експертизи будівництва. Аналіз невдалого київського проєкту було виконано в рамках створення практичного посібника з рекомендаціями для планування та будівництва великих мостів на німецьких автомобільних трасах. За оновленими цінами вартість будівництва мосту складає 19,9 млрд грн (2004–2027 роки). Чим довше триває будівництво — тим вищою стає його ціна: зростає вартість будівельних матеріалів, логістики, заробітної плати тощо.

Навіть до відкриття руху мостом його конструкції почали зазнавати впливу зовнішніх чинників, таких як атмосферні явища, температурні зміни та постійне навантаження від власної ваги. Фактично розпочався термін експлуатації мосту. Залишення конструкцій у стані незавершеного будівництва призвело б до поступового накопичення пошкоджень. У результаті майбутні витрати на ремонт або навіть часткову заміну елементів значно перевищили б витрати на їхнє добудування зараз. Рішення продовжити будівництво навіть під час війни та відкриття руху Подільським мостом — обґрунтований крок.

Найбільшим викликом для Подільсько-Воскресенського мосту залишається його інтеграція в існуючу транспортну мережу Києва. Багато хто називає цей міст "Нізвідки в нікуди", адже досі залишаються не завершеними ключові транспортні розв’язки, що з’єднуватимуть міст із правобережною та лівобережною інфраструктурою. Хоча сам міст має по 3 смуги руху в кожному напрямку, підходи до нього обмежені лише двома смугами у кожний бік, що суттєво знижує його пропускну здатність та може стати причиною корків на під'їздах до мосту.

Минулого року відбулося відкриття руху для єдиного автобусного маршруту. Тепер же проїзд стане доступним як для приватних автомобілів, так і для громадського транспорту. Це стало можливим завдяки капітальному ремонту вулиці Центральної Садової, яка веде до Подільсько-Воскресенського мосту від метро "Лівобережна". Також за цей рік було побудовано тунель для руху автівок під залізницею в бік вулиці Бальзака. Попри це — до повноцінного завершення мосту ще далеко, як і до обіцяного метро на Троєщину.

Києву не вистачає мостів, тому запуск руху Подільсько-Воскресенським мостом дозволить забезпечити альтернативне сполучення між правим та лівим берегами під час ремонту мостів Метро та Патона, які рано чи пізно відбудуться у Києві. А також частково розвантажити інші мости вже сьогодні.

Добудова Подільсько-Воскресенського мосту має стати нагадуванням про важливість раціонального підходу до інфраструктурного планування. Великі проєкти повинні враховувати не лише технічні виклики, а й реальні потреби міста, економічні обмеження та потенційні ризики.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Важливо Міст Патона так стомився, що легше збудувати новий: чому роками не можуть відремонтувати головний міст Києва