Рецензія на фільм «Нічні жахи» / You Shall Not Sleep Tonight

З 21 листопада в кінотеатрах стартував показ горор-антології «Нічні страхи», яка складається з шести історій від різних режисерів. В огляді нижче розповідаємо детальніше про кожну з них та констатуємо, що це черговий непотріб, котрий марно займає простір в українському прокаті.

«Нічні жахи» / You Shall Not Sleep Tonight

Жанр антологія жахів
Режисери Ґільєрмо Карбонелл, Бен Дека, Жюльєн Дека, Херв Фрайбургер, Лаура Кулік, Філіпе Мелу, Лучано Монтес де Ока
У ролях Майло Вебб, Агустін Ольчезе, Бренда Бонотто, Бруно Хьякоббе, Дан Брончінсон, Ейден Нокіч, Сара Нокік, Анн Сомот, Ніколь Олександрія, Обріана Клінгінгсміт, Джой Грін (II), Вільям Фредерік Найт
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Маленький хлопчик років 8-9 боїться страшного монстра у шафі. На допомогу переляканій дитині приходить батько, який намагається заспокоїти сина читвом на ніч і настановами про те, що хлопчина вже достатньо дорослий, щоб побороти свої страхи. Магічним чином ця історія, дуже умовно, перегукуватиметься з ще декількома моторошними мінісюжетами, котрі постануть перед глядачем.

Усього місцева шоу-програма налічує шість короткометражок. Автори майже кожної з них, і це прямо кидається в очі, аж зі шкіри пнуться, щоб видати свої невибагливі опуси за щось більше, ніж вторинні дрібнички, про які завтра вже ніхто не згадає. Та їхні загравання з прихованими сенсами чи типу неочікуваною кульмінацією сміховинні. Знімають тут наче не просто про монстрів у шафі, а про монстрів у шафі з претензією, і це аж ніяк не рятує ситуацію.

Виробництвом стрічки займалася студія Black Mandala, амбіції якої обмежуються здебільшого низькобюджетними та низькоякісними горорами. З-під її крила вийшов цілий оберемок антологій жахів, таких як «Спалений живцем» (2021), «Закляття: Книга крові» (2022) чи «Віджа. Потойбічний вимір», яку ми мали «радість» спостерігати в кіно у липні. Власне, з останньою «Нічні жахи» ріднить сценарист Каміло Заффора та Майкл Крацер разом з Ніколасом Онетті у якості продюсерів. Здається, Black Mandala міцно зайняла свою нішу серед представників нестерпного кіномотлоху, а от наскільки це потрібно нашому прокату — питання риторичне.

Перша історія під назвою «Graines» від постановника Херва Фрайбургерга становить такий собі безмовний рімейк початкової сцени другого «Джиперса Кріперса». Те саме кукурудзяне поле і діти серед стебел з качанами (щоправда, у «Кріперсі» був лише один хлопчик, причому явно старший, що суті не змінює). Той же батько, що порається по господарству, і песик, чий гавкіт сповіщає про небезпеку, яка причаїлася між рясними кукурудзяними рядами. І зрештою — той же монстр, котрий задумав забрати діточок хтозна для яких страшних цілей.

Згодом ми отримаємо сцену рівня «дитина ховається під ліжком від монстра», де в ролі останнього виступатиме обгоріла людина, що миттю нагадає про нещодавній «Азраїл: Світ тиші». Фінал, звісно, пояснить, звідки ноги ростуть у того чудовиська, але здивувати він точно не здатний.

Третя арка, «The Last Seance» Лаури Кулік, апелює до жанрового тропу «спіритичні сеанси та зв’язок з померлими» і здається на дещицю цікавішим. Втім, сюжет задовольняється кількома скримерами з середньостатистичного жахастика про надприродне і зловісною, але передбачуваною кінцівкою, на тому й все.

Четверта, «The Plague» Ґільєрмо Карбонелла, розповідає про дорослу онуку, яка втомилася доглядати за хворим дідусем і вже планує збагрити того у притулок для літніх людей. Та поява суворих хлопців з гвинтівками напереваги, які миготіли у початковій сцені ніби десь з нуарного кіно, призводить до неочікуваних наслідків. Серед інших, скажімо відверто, далеко не видатних історій, ця виглядає найслабшою і найменш змістовною.

П’ята короткометражка, «Sleepwalk» Філіпе Мело, навпаки, найцікавіша. Вона різко контрастує своїми залитими сонцем, яскравими пейзажами з суцільною похмурістю більшості попередників. Тобто, місцева дорога посеред пустельних кактусів і непохитний чолов’яга із зовнішністю техаського шерифа скоріше відсилають до «Від заходу до світанку», ніж надприродних горорів Джеймса Вана. Також на цей контраст працює і повна відсутність паранормальної інфернальщини, адже оповідь ґрунтується на інтризі, пов’язаній зі звичайним яблучним пирогом, а не бажанні налякати.

В якийсь момент може здатися, ніби перед нами постаріла версія головного героя «Американського пирога», настільки завзято персонаж прагне заволодіти хлібобулочним виробом. Однак, відкинувши жарти, це дійсно найбільш притомна історія з тих, що тут є.

Нарешті, шоста і завершальна частина «My Blood» братів Бена та Жульєна Дека явно натхненна класичними жахастиками про екзорцизм. Вона також пропонує типові для жанру прийоми. Творці все ж намагаються додати у фінал цікавий твіст, але глобально він ні на що не впливає.