«Україна — це країна заголовків. Люди не говорять далі заголовків», — Лідія Смола у подкасті «Медіуми»
«Україна — це країна заголовків. Люди не говорять далі заголовків», — Лідія Смола у подкасті «Медіуми»

«Україна — це країна заголовків. Люди не говорять далі заголовків», — Лідія Смола у подкасті «Медіуми»

У випуску — про те, як алгоритми соцмереж підштовхують до емоційних рішень, чому «чорна п’ятниця» може бути пасткою для покупців і що робить нас легкою мішенню для інформаційних атак.

Як цифровий тоталітаризм впливає на наше життя, чому важливо навчитися бачити за заголовками глибший контекст і як маніпуляції формують наше сприйняття реальності? Про все це ведуча подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко поговорила з Лідією Смолою, експерткою з комунікацій, докторкою політичних наук та професоркою КПІ імені Ігоря Сікорського.

А також про те, як розрізняти фейки й маніпуляції, протистояти інформаційним «гойдалкам» і захищати власну увагу. Чи можна довіряти інтуїції, коли йдеться про правдивість інформації та чому знання і професіоналізм нівелюються в сучасному суспільстві?

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Є певне нерозуміння поняття “медіаграмотність”»;

03:24 «Людина через відсутність культури взаємодії з інформацією все одно залишається переконаною, що “світ лайно”»;

04:34 «Маніпулювати можна будь-якою людиною»;

06:19 «Я певним чином використала алгоритми соціальних мереж»;

07:50 «Медіаграмотні люди розуміють, що можуть бути обдурені»;

09:37 «Україна — це країна заголовків. Люди не говорять далі заголовків»;

11:30 «Коли вас постійно розхитують, ви переходите від емоційного збудження до емоційної паніки»;

13:36 Що таке «чорна п’ятниця»;

15:02 «Правдива інформація може використовуватися як інструмент маніпуляції»;

16:50 «Медіа повинні відповідати за свої слова, а не просто збирати лайки»;

19:01 «Ми живемо у світі, де нівелювалися знання»;

19:47 «Головна мета роспропаганди — переконати, що правди взагалі не існує»;

21:40 «Якщо ви хочете впливати на своє життя — докладіть зусиль, щоб розуміти, як ви споживаєте інформацію».

«Є певне нерозуміння поняття “медіаграмотність”»

Наталка Соколенко: Почнімо з медіаграмотності. Я думаю, ви спілкувалися з представниками різних державних і урядових структур. Вам доводилося пояснювати, що таке медіаграмотність людям, які обіймали високі посади та, здавалося б, мали б це знати?

Лідія Смола: Мені постійно доводиться пояснювати, що таке медіаграмотність, тому що є певне нерозуміння самого поняття та плутання двох термінів, які ототожнюють: медіаграмотність і медіаосвіта.

Медіаосвіта — це навчання теорії, певним практикам, інструментам і вмінням опановувати інформацію інструментами аналізу, розглядати специфіку існування сучасного медійного світу та взаємодія з комунікаціями. Тобто це конкретні практики, наприклад, фактчекінг. Це все є медіаосвіта, яку часто помилково називають медіаграмотністю.

Медіаграмотність — це рівень медіакультури. Це ширше поняття, яке охоплює здатність взаємодіяти з інформаційними технологіями, розуміти їх, володіти вміннями та навичками спілкування за допомогою медіазасобів. Це також здатність відрізняти реальність від симулякрів.

«Людина через відсутність культури взаємодії з інформацією все одно залишається переконаною, що “світ лайно”»

Наталка Соколенко: Наскільки сумне, «безперспективне та невеселе» життя людини, яка не є медіаграмотною в інформаційну епоху?

Лідія Смола: Це залежить від того, які питання ставить собі людина. Для когось таке життя може бути дуже радісним: щодня людина дізнається й підтверджує свої переконання, наприклад, в існуванні рептилоїдів або підтверджує конспірологічні теорії. Вона знаходить однодумців. І навіть коли людина через відсутність культури взаємодії з інформацією втрачає гроші або емоційні ресурси, все одно залишається переконаною, що «світ лайно», і ми всі «летимо в прірву» третьої чи четвертої світової чи нас «усіх знищать», а планетою будуть ходити людиноподібні ящери.

«Маніпулювати можна будь-якою людиною»

Наталка Соколенко: Перейдемо до людей, які принаймні хочуть бути здоровими. Що їм дає медіаграмотність?

Лідія Смола: Коли я розповідаю лекції студентам про те, як протидіяти маніпуляціям, я кажу: «Пункт перший, запишіть: маніпулювати можна будь-якою людиною». Бо є різні тригери, ситуації, емоційний стан. Тому якщо ви скажете, пані Наталю: «Мною не можна зманіпулювати, я прочитала потрібні книжки», — то ви стаєте легким обʼєктом, тому що втрачаєте пильність. І найважливіший ресурс сучасного світу — увагу. І якщо ви її втратите, хтось обов’язково скористається цим. Медіаграмотні люди, як і всі інші, обмежені. Бертран Рассел (британський філософ і логік — «ДМ») прекрасно сказав про нашу обмеженість у пізнанні реальності. Всі роблять помилки, але як ми їх трактуємо? Ми можемо трактувати їх як фатум, а можемо — як крок до здобуття досвіду.

Є багато людей, які не мають досвіду, проте вони прожили багато років, а може бути молода людина, яка має досвід. Досвід — це не просто те, що сталося з нами, а те, що ми відрефлексували та з чого зробили висновки. Не те що з нами відбулося. Саме тому можна зустріти 60—70-річних людей, які легко піддаються маніпуляціям політиків. Наприклад, продають свій голос за «пакетик гречки». Вони не роблять висновків із того, що відбулося.

«Я певним чином використала алгоритми соціальних мереж»

Лідія Смола: Чи можуть медіаграмотні люди бути обдуреними? Так, адже сучасний інформаційний простір кардинально змінився. Наприклад, я нещодавно була на стажуванні в Тартуському університеті, Естонія. Там одна професорка розповідала про існування цифрового тоталітаризму, вона говорила про те, як власники мереж і програм можуть зчитувати інформацію про нас. Можна згадати скандал із Cambridge Analytica й інші подібні випадки. При тому, що люди самі публікують усе про себе.

Знаєте, як я борюся з соцмережами? У мережах багато реклами, яка подразнює. Я студентам показала експеримент, який провела над собою. Я рекламу в соціальних мережах видаляла. Мені давали одну, другу, третю. Коли мені вже почали давати таку рекламу, яка мене почала лякати, я вирішила піти іншим шляхом: я почала лайкати сторінки садових центрів, бо сама люблю саджати дерева та рослини. Тепер моя стрічка перетворилася на квітковий сад із пропозиціями квітів і дерев. Я певним чином використала алгоритми.

«Медіаграмотні люди розуміють, що можуть бути обдурені»

Лідія Смола: Медіаграмотні люди розуміють, що можуть бути обдурені. Вони верифікують інформацію, розуміють, що все, що ми бачимо, не обов’язково є реальністю. Медіаграмотність — це не лише критичний аналіз, а й проста техніка: коли ви бачите інформацію, яка емоційно тригерить, запитайте себе: кому це вигідно? Наприклад, у соцмережах ви бачите фото молодого військового, який обіймає дівчину, вона тримає квіти. Вона пише: «Мій коханий іде під Покровськ, а ми сьогодні одружилися. Поставте лайк». Ви подумаєте: «Це така дрібничка, поставлю лайк, комусь буде приємно». Але ваш лайк піднімає видимість цієї фейкової сторінки, яка за тиждень напише: «Усе пропало, Росія переможе». Людина, яка грамотна, дивиться і ставить собі питання: кому це вигідно, хто автор сторінки, для чого дівчині лайк? Але загал людей не переймається. Тому що думати — це важко. Декарт говорив, що займається цим кілька разів на місяць. Що ж нам говорити, посполитим?

«Україна — це країна заголовків. Люди не говорять далі заголовків»

Лідія Смола: Перше — це розуміння того, що емоційно заряджена інформація вимагає від нас дій. Мені дуже подобалося дослідження, проведене консалтинговою компанією PlusOne Максима Саваневського, він сказав яскравий вислів, але печальний: Україна — це країна заголовків. Люди не говорять далі заголовків. Коли я даю інтерв’ю — беруть якусь фразу з мого інтерв’ю. В тексті є пояснення, інші речі, але люди беруть заголовок, а далі не читають. Бо інформації багато. Вони можуть читати ще підводку, цитату, але не споживають інформацію, щоб її проаналізувати. У нас немає напрацьованих відповідальних медіа, які хапаються, щоб дати сильну фразу. До прикладу, нещодавно в нас суспільство було дуже розхитане і в певних людей викликав паніку й тривогу вислів «радника Трампа», який нібито сказав: «Про Крим забудьте». Я подивилася оригінальне джерело і побачила, що написано було дещо інше. Понад те, коли я подивилася хто цей пан, то виявилося, що він був у виборчій кампанії Трампа, але він не є тією особою, якою його назвали українські медіа.

Наталка Соколенко: Я згодна, тут наші журналісти показали себе медіанеграмотними, коли навіть у заголовок винесли саме цю фразу про Крим.

«Коли вас постійно розхитують, ви переходите від емоційного збудження до емоційної паніки»

Наталка Соколенко: Я от замислилася про себе: для чого мені медіаграмотність? Я думаю, для того, щоб зберегти гідність.

Лідія Смола: Прекрасне бажання, підтримую. Я часом дивлюся, як ідуть хвилі того, що називають «срачами» у соціальних мережах. Бо в соцмережах дуже багато людей, які самостверджуються в цьому. Я мовчу про ботів і тролів, але часом бачу, як обдурюють дуже простими, легкими формами. Це негідно. І це справді — почуття гідності: що я гідна людина й вартую того, щоб зі мною спілкувалися як із дорослою людиною. Тому що часто використовується «батьківська позиція», яка йде поряд із медіаграмотністю, коли вам кажуть: «Навіщо вам знати, що ми тут у владі робимо? Ви платіть податки й приходьте раз на чотири чи п’ять років віддати свій голос. Ми краще знаємо». Тобто це питання гідності.

Лідія Смола: Також я би говорила про якість життя.

Наталка Соколенко: Як пов’язана якість життя і медіаграмотність?

Лідія Смола: Пані Наталю, коли вас постійно кидають на емоційні гойдалки — тут вас вгору («війна закінчиться за два-три тижні»), тут униз (та ж сама особа з мільйонами переглядів і прихильниками каже: «Все, кінець, Україна як країна не буде існувати, треба здаватися Росії, треба вводити російську мову як другу»), а потім відбувається Курськ, ця людина знову підіймає нас на гойдалку і каже: «після Курська Росія впаде».

Наталка Соколенко: За два-три тижні.

Лідія Смола: Відбуваються події під Покрову — і та ж людина знову каже протилежні речі. Тому вплив на якість життя — це коли вас постійно розхитують, ви переходите від емоційного збудження до емоційної паніки. Це впливає вже й на фізику нашого тіла: ми не досипаємо, нами легко маніпулюють. Тому якість життя — це один аспект.

Що таке «чорна п’ятниця»

Лідія Смола: Другий — ми приймаємо рішення: голосувати, купувати товар. Що таке «чорна п’ятниця»? Я була у Сполучених Штатах, у Гарварді — й професор запропонував мені провести експеримент. Я потім його проводила в Україні. Він запропонував піти у великий торговий центр, де багато магазинів, і переписати на листочок ціни, які є там. Це було за два тижні до «чорної п’ятниці». Потім у день «чорної п’ятниці» я прийшла в той самий торговий центр, побачила величезну чергу біля входу. Коли центр відкривався, потік покупців виніс мене. Я бачила, як дві жінки билися чоботом, кожна тягнула його до себе. Я намагалася не потрапити під гарячу руку покупців, але дивилася на цінники. І бачила, що ціна була вища, ніж та, яку я переписувала до цього. Вона була перекреслена, поставлена «нижча» ціна, але ця «нижча» ціна все одно була вищою, ніж та, яку я бачила до того. Перед повномасштабним вторгненням я запропонувала студентам це зробити й сама пішла у великий торговий центр і переписувала ціни. Я побачила те саме. Тому що таке «чорна п’ятниця»? Це емоційне збудження, яке в людей накручується через різні картинки, яке призводить до поштовху їхніх дій.

«Правдива інформація може використовуватися як інструмент маніпуляції»

Лідія Смола: Медіаграмотність — це не тільки вміння відрізняти фейки від маніпуляцій. Фейки — слово, яке у 2016 році стало словом року за версією словника Collins, а у 2017-му кількість використань цього терміна зросла на 365%. Медіаграмотність і медіаосвіта пояснюють, що фейк — це упереджена, брехлива або перекручена інформація. Сьогодні це може бути неправдива фотографія, текст, вирваний із контексту, що часто використовують політики.

Маніпуляція ж не завжди є брехливою інформацією. Наприклад, усім відомий вислів: «Покарати не можна помилувати». Залежно від того, де поставити кому, сенс вислову кардинально змінюється: «Покарати, не можна помилувати» або «Покарати не можна, помилувати». Ми кому переставили — і життя чиєсь вирішилося. Маніпуляція може містити правдиву інформацію, подану під певним кутом. Або бути неповною. Це часто журналісти використовують, свідомо висвітлюють лише вигідну частину інформації, а іншу — приховують. Навіть правдива інформація може використовуватися як інструмент маніпуляції. Але постає питання: наскільки адекватно ми реагуємо на неї?

«Медіа повинні відповідати за свої слова, а не просто збирати лайки»

Лідія Смола: Медіаграмотність — це комплексне питання. Наприклад, уряд Швеції впровадив ініціативу про підвищення рівня захисту населення від фейкової інформації.

Наталка Соколенко: Неймовірно…

Лідія Смола: У нас уряд фейкову інформацію видає…

Наталка Соколенко: І у нас триває війна, де значна частина цієї тотальної війни проти нас є інформаційною. Вона побудована на фейках і маніпуляціях. Проте подібної програми немає.

Лідія Смола: І це при тому, що Швеція ухвалила цю програму ще 10 років тому, коли не було навіть передумов, що Росія спробує дестабілізувати скандинавські країни. Уряд Швеції закріпив положення про соціальну відповідальність медіабізнесу: медіа повинні відповідати за свої слова, а не просто збирати лайки та привертати увагу.

Коли ми говоримо про медіаграмотність, важливо розуміти, як змінилися способи маніпуляції. Наприклад, 50 років тому, щоб обдурити людину, треба було її упіймати або розвісити плакати. Як це описано у романі Орвелла «1984». Сьогодні все простіше: ви відкриваєте інтернет, соціальні мережі. Найсумніше, коли я читаю результати опитувань про те, як люди визначають правдивість інформації, — а вони кажуть: «інтуїтивно». Звісно, інтуїція існує. Але є різниця між інтуїцією та професійною інтуїцією. Наприклад, лікар, коли дивиться на пацієнта, може зрозуміти, що з ним відбувається. Але це результат багаторічного досвіду. Професіоналізм — це здатність помічати непомітне. Проте людина відкриває соціальні мережі та стверджує: «оце правдива інформація, а це — ні». А чому? «А тому!».

Наталка Соколенко: Хоча може йтися про абсолютно речі, про які людина могла не знати раніше або про людей, яких раніше не знала. Але каже: «інтуїція».

«Ми живемо у світі, де нівелювалися знання»

Лідія Смола: Так, але є ще один сумний момент, через який у мене доволі скептичне ставлення до тотального поширення медіаграмотності. Ми живемо у світі, де нівелювалися знання. Знання професора і студента зрівнялися. Немає цінності та професійності. Подивіться, у нас переміг Трамп — і одразу всі стали «трампознавцями». До цього всі були експертами у сфері стратегічного планування. У нас є депутатка, яка може вказувати Генеральному штабу та Головнокомандувачу, що їм робити на фронті. І ця депутатка не піддається обструкції суспільства, не втрачає соціальний капітал, тому що завжди є ті, хто її підтримує.

«Головна мета роспропаганди — переконати, що правди взагалі не існує»

Наталка Соколенко: Але я все ж маю надію, що ці «гойдалки» хитнуться в інший бік від тотального невігластва й нівелювання цінності знань. Усе ж таки людство переживало на раз, мені здається, такі гойдалки.

Лідія Смола: Звісно, але тут є ще одна небезпека. Коли люди нікому й нічому не довіряють, зникає дуже важливий феномен — солідарність. Російську пропаганду часто трактують неправильно. Вважають, що Росія прагне переконати у своїй правоті. Це помилково, основна мета Росії — не переконати, що вона «біла і пухнаста», є «висока духовність» чи «високодуховний народ». Її головна мета — переконати, що правди взагалі не існує, що всі брешуть, що нікому не можна довіряти. Оце їхня основна мета. Тому, якщо гойдалки хитнуться в інший бік — до абсолютної недовіри — це теж буде погано. Адже людина — соціальна істота. У перший рік війни нам допомогли вижити горизонтальні зв’язки: створення спільнот, волонтерські ініціативи, взаємодопомога. Саме солідарність допомагала підтримувати Збройні Сили України, допомагати людям, які опинилися у складних обставинах: втратили житло чи були змушені переїхати з окупованих територій. Допомагала солідарність.

«Якщо ви хочете впливати на своє життя — докладіть зусиль, щоб розуміти, як ви споживаєте інформацію»

Наталка Соколенко: Я хотіла б, щоб ми заохотили людей вчитися бути медіаграмотними. Чи є у вас таке бажання?

Лідія Смола: Безумовно. Я би сказала так: якщо ви хочете впливати на своє життя, хочете менше обдурюватися, хочете розуміти різницю між віртуальним та реальністю, якщо хочете відчувати смак життя, не нав’язаний вам — бо вам будуть підкладати лайно і казати, що це цукерка, а ви потім зрозумієте, але не хочете розчаровуватися — то докладіть зусиль, щоб розуміти, як ви споживаєте інформацію. Знаєте, пані Наталю, я тут дозволю собі маленьку метафору.

Наталка Соколенко: Так.

Лідія Смола: Чи любите ви гриби?

Наталка Соколенко: Люблю.

Лідія Смола: Чудово. А чи збираєте їх?

Наталка Соколенко: Так.

Лідія Смола: Ви збираєте всі гриби?

Наталка Соколенко: Ні, звісно.

Лідія Смола: Чому ви не збираєте червоні, гарні гриби з білими цяточками?

Наталка Соколенко: Бо вони отруйні.

Лідія Смола: Але вони гарні?

Наталка Соколенко: Гарні, але отруйні — і я роблю цей вибір.

Лідія Смола: Ви робите вибір. Ви не відмовляєтеся від грибів. Ви просто знаєте, які можна збирати, а які — ні. Вас, мабуть, навчили цього батьки?

Наталка Соколенко: Так, батьки.

Лідія Смола: Ви йдете до лісу, насолоджуєтеся природою, збираєте гриби, а потім тішите своїх близьких смачним жульєном чи грибним супом, так? Ви користуєтеся даром природи — грибами. Але скажіть, пані Наталю, чи чули ви про випадки отруєння грибами?

Наталка Соколенко: Буває.

Лідія Смола: Смертельні випадки є. А чи знають ці люди, що гриби можуть бути отруйними?

Наталка Соколенко: Думаю, що знають.

Лідія Смола: Чому ж вони їх їдять?

Наталка Соколенко: Складно сказати... Мабуть, через недостатні знання чи недостатню відповідальність?

Лідія Смола: Почнемо з недостатньої відповідальності за власний вибір, який може бути фатальним. Те саме стосується й інформації. Ми цього не бачимо.

Наталка Соколенко: Отже, яскраві заголовки — це, радше за все, як мухомори.

Лідія Смола: Є білі гриби, вони теж яскраві.

Наталка Соколенко: Не такі, як мухомори.

Лідія Смола: Яскраві заголовки можуть бути «мухоморами». Побачивши такий заголовок, варто одразу верифікувати його: який це «гриб» і що ховається під цим гарним «капелюшком»?

Наталка Соколенко: Дякую дуже за цю розмову і за вашу метафору. Вона, як на мене, чудово пояснює сутність медіаграмотності та спонукає людей діяти, працювати над собою в цьому напрямку вже з цієї хвилини.

Лідія Смола: І люди матимуть результат. Це буде інша якість життя, з меншими розчаруваннями та більшою насолодою від життя.

в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Ольгою Кравченко про конференцію «Стійкі разом: розвиток медіаграмотності в Україні», Наталією Романишин про те, які техніки маніпуляції використовують різні телеграм-канали, Дмитром Литвином про «Укрінформ», «УП», телемарафон та «офреки» для журналістів, Тетяною Лебедєвою про залаштунки журналістського конкурсу «Честь професії» та роботу Комісії з журналістської етики, Крістіною Гаврилюк з Мінцифри про те, чи здатні DMA і DSA змінити правила гри на європейському ринку цифрових послуг, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним, новий проєкт замість «УніверCheck» та інші ідеї pedan|buro, Катериною Котвіцькою з MEGOGO Audio про аналіз поточної ситуації та трендів у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн Філом Пухарєвим про феномен фільму «Яремчук. Незрівнянний світ краси», Кирилом Передрієм про те, як наймолодший журналіст України готується до інтервʼю з провідними політиками країни, Галою Котовою з Viber про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення, Дмитром Хоркіним про те, як вплинула війна на розвиток радіо в Україні.

The project Media and Information Literacy Boost in Ukraine is designed and implemented by the NGO Detector Media in partnership with UNESCO and with the support from Japan. The project is part of UNESCO's broader efforts to support the Safety of Journalists and Freedom of Expression in Ukraine.

Проєкт «Підсилення медіа та інформаційної грамотності в Україні» розроблено та реалізовано ГО «Детектор медіа» у співпраці із ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Проєкт є частиною ширших зусиль ЮНЕСКО щодо підтримки безпеки журналістів і свободи слова в Україні.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Долучитись
Джерело матеріала
loader