Прощальний уклін Байдена

Минулої суботи на полях саміту АТЕС у Перу зустрілися лідери США та КНР — Джо Байден і Сі Цзіньпін. За останні десять років вони бачилися неодноразово, але ця зустріч напевно була останньою офіційною: в січні Байден іде з посади й навряд чи залишиться в політиці після цього. Невипадково американський президент під час публічної частини багато згадував про минуле й зазначав, що спілкування між ними мало «довірчий і відкритий характер».

Участь Байдена та Сі в саміті АТЕС — регіональній торговельно-економічній організації азійських і американських країн — було заплановано заздалегідь, так само, як і їхню розмову віч-на-віч. Якби демократам вдалося залишитися при владі, основною темою цієї розмови стало б погодження порядку денного відносин для нової американської адміністрації. Байден міг би передати Камалі Гарріс естафету на одному з найскладніших напрямів зовнішньої політики. Перемога на виборах Дональда Трампа зробила більшість питань неактуальними. Мало того, що політика нового президента стосовно Китаю відрізнятиметься від політики попередника, — ніхто, включно з Трампом і його найближчими соратниками, ще не знає, якого саме вигляду ця політика набуде після інавгурації.

Очікувано, результативним саміт не став. Власне, сторони дійшли згоди лише в одному питанні — про те, що ядерна зброя має залишатися під контролем людей і в жодному разі не можна передавати її під управління штучного інтелекту. Решту пунктів, які потрапили до підсумкових звітів обох сторін (контроль над обігом речовин, які використовують для виробництва наркотиків, «гаряча лінія» між військовими відомствами двох країн), було погоджено ще рік тому, під час минулого саміту. На цьому тлі чи не найбільш значущим досягненням виглядає визнання того, що США й Китай є «головними державами у світі», — саме за адміністрації Байдена таке визначення стало загальноприйнятим у офіційному діалозі, й у Перу обидва лідери знову підкреслили свою особливу роль і особливу відповідальність у вирішенні центральних проблем міжнародної політики.

Однак зустріч не можна назвати порожнім протокольним заходом: обом лідерам було що сказати, правда, переважно не один одному, а Трампу. Те, що саме новий американський президент був цільовою аудиторією, зайвий раз підкреслюють принципово різні акценти в резюме зустрічі, зроблені американською та китайською сторонами.

В американському документі основну увагу приділено словам Байдена про важливість послідовної політики стосовно Китаю — важливість для збереження впливу США у світі й Індо-Тихоокеанському регіоні зокрема. Насамперед ідеться про збереження союзів і партнерських відносин у регіоні, адже минулу свою каденцію Трамп розпочав із відмови від Транс-Тихоокеанського партнерства (створеного демократичними адміністраціями Барака Обами економічного угруповання), а також із погроз переглянути умови союзів із Японією, Південною Кореєю, Австралією.

Нині на кону ставки не менші. 2022 року Байден запустив Індо-Тихоокеанське економічне партнерство, яке має зберегти для США ключову роль у регіональній торгівлі. Істотно активізувалося співробітництво в галузі безпеки в межах квартету Японія—Індія—Австралія. Було підписано тристоронній військово-політичний пакт із Австралією та Великою Британією. Ці структури є основою американського лідерства в регіоні та стримування Китаю. Якщо Трамп вирішить відмовитися від них, американські позиції в Індо-Тихоокеанському просторі — й у світі загалом — ослабнуть, і виграє від цього Китай.

Китайська сторона виділяла слова Сі про небезпечність будь-яких кроків, що зруйнують статус-кво у відносинах двох держав. Такими, безперечно, стануть підтримка ідеї незалежності Тайваню (не кажучи вже про визнання його незалежності), протекціонізм у торгівлі, обмеження на доступ до технологій, тиск на треті країни, аби зменшити їхнє співробітництво з Китаєм. Так, усі ці кроки робила й адміністрація Байдена, й досить активно. Але китайський лідер побоюється стрибкоподібного зростання американських санкцій: Трамп під час передвиборчої кампанії заявляв про намір запровадити 60-відсоткові митні тарифи на всі китайські товари (стосовно яких іще не введено вищих тарифів), а це обсяг торгівлі на пів трильйона доларів.

Сі застеріг Трампа від «втручання у двосторонні відносини Китаю із сусідами», маючи на увазі територіальні суперечки в Південно-Китайському морі, а також «провокування загострення конфлікту на Корейському півострові». Фактично китайська сторона використала зустріч, аби позначити свої «червоні лінії» у відносинах із США — в надії, що Трамп і його адміністрація врахують їх, розробляючи політику щодо КНР.

 Попри зовні миролюбний тон сторін і багаторазові згадки про те, як важливо зберігати стабільність, зустріч більше підкреслювала конфлікт у відносинах, аніж переконувала в можливості їх нормалізувати. Про масштаб суперечностей якнайвиразніше свідчила несумісність позицій США й Китаю стосовно України.

Російсько-українську війну під час зустрічі обговорювали — це визнають обидві сторони. Не викликає сумніву, що досягти згоди в цьому питанні не вдалося. І явно не лише тому, що в підсумкових документах сторони повторюють свої звичні формули («неприпустимість підтримки Росії» з американської сторони й «нейтралітет і посередництво» — з китайської).

Під час зустрічі обидві сторони заявляли, що слід уникати подальшої ескалації конфлікту. Та вже протягом наступної доби після саміту зробили кроки, що ескалацію забезпечували, — хоч і уникали при цьому гучних політичних заяв.

Невдовзі після зустрічі Байдена та Сі в американській і (трохи пізніше) світовій пресі поширилася новина про те, що американська адміністрація зняла обмеження на використання далекобійної зброї по цілях на російській території. Хоча офіційного підтвердження Вашингтона немає, спростування теж не надійшло, й тому цю новину можна вважати достовірною.

Китай, зі свого боку, не засудив недільної масштабної російської повітряної атаки, під час якої постраждали цивільні особи й об’єкти цивільної інфраструктури. Крім того, відразу після саміту в китайському інформаційному просторі почала поширюватися новина про навчання російських військових кораблів у Південно-Китайському морі, які відбулися за підтримки Піднебесної.

Врешті-решт, Євросоюз зробив заяву стосовно «достовірних відомостей про постачання Китаєм озброєнь для російської армії» — йдеться про складання російських бойових дронів у Китаї за участю китайських компаній. Обіцяні вищими чиновниками ЄС антикитайські санкції у відповідь на це постачання можуть зробити наслідки війни в Україні справді відчутними для Китаю й остаточно поховати його плани на статус нейтральної держави та роль посередника в мирних переговорах.

Остання зустріч Байдена та Сі з усією очевидністю показала, що конфлікт між двома державами пов’язаний із їхніми ключовими інтересами та принциповою позицією щодо світоустрою. Американська й китайська моделі міжнародного порядку не просто відрізняються — вони несумісні. Тому й конфлікт між ними — це не примха Трампа, а логічний розвиток суперечностей. Але від Трампа очікують рішучих (і радикальних) кроків у цьому протистоянні.

У Перу китайська сторона воліла зайняти оборонну позицію, надавши новій адміністрації право зробити перший крок — до тимчасової стабілізації відносин або нового витка конфлікту. Водночас Китай позначив і можливі відповідні кроки — зокрема й більшу підтримку російської сторони в Україні.