Як українським медіа працювати з поляризацією в суспільстві: дискусія під час «Медіаднів-2024»

«Звільнені території та повоєнна Україна: роль медіа у медіації та реінтеграції суспільства» — такою була тема однієї з панельних дискусій, що відбулася в рамках конференції «Медіадні-2024», яку щорічно проводить Премія імені Георгія Ґонґадзе. Учасники обговорювали поляризацію настроїв і думок в українському суспільстві під час повномасштабної війни та роль і завдання медіа у цьому контексті.

Учасниками обговорення стали редакторка, керівниця інноваційних проєктів CID Media Group Наталія Пахайчук, програмна директорка телеканалу «Еспресо», головна редакторка медіа «Сестри» Марія Гурська, авторка книги «Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд», адʼюнкт-професорка й авторка програм Kmbs Марина Стародубська та журналіст, креативний директор Lviv Media Forum Отар Довженко. Модерувала дискусію журналістка, письменниця, правозахисниця Лариса Денисенко. «Детектор медіа» пропонує виклад основних тез, які були озвучені під час цієї події.

«Чи відчуваєте ви поляризацію в українському суспільстві та що можуть робити медіа вже зараз, ще до деокупації, щоб люди відчували більшу єдність?» — таке питання Лариса Денисенко поставила своїм співрозмовникам на початку обговорення.

Лариса Денисенко, Марія Гурська, Наталія Пахайчук та Отар Довженко

Першою на це питання зреагувала Наталія Пахайчук. Вона пояснила, що розвиває національну мережу гіперлокальних медіа Район.in.ua, яка наразі працює в дев’яти областях країни. Пахайчук розповіла, що вони з колегами відкрили сайт, який висвітлює події на Закарпатті, і редакція новоствореного медіа звернулась із запитами щодо бюджетної проблематики до деяких тамтешніх громад.

«У відповідь до нас почали дзвонити з агресією: мовляв, чому ми ставимо ці питання і, найголовніше, чому ми з Луцька, з-за перевалу, щось їх запитуємо, яке ми маємо право. Від цих питань мені стало моторошно. Від людей є якесь таке відчуття окремішності. Можливо, це поодинокі випадки, але це відчуття є і щодо нас — і воно проявилося ось так», — сказала Пахайчук.

 Редакторка, керівниця інноваційних проєктів CID Media Group Наталія Пахайчук

Марія Гурська поділилася власною історією проживання війни: на момент початку повномасштабного російського вторгнення вона була вагітною і спочатку переїхала з Києва до Львова, куди також перенесли виробничі потужності каналу «Еспресо». Згодом Гурська виїхала до родичів у Варшаву й наприкінці серпня 2022-го народила дитину.

 Програмна директорка телеканалу «Еспресо», головна редакторка медіа «Сестри» Марія Гурська

Гурська підтвердила, що вона відчуває поляризацію в українському суспільстві, та розповіла про своє нещодавнє інтерв’ю з директором Інституту соціології НАНУ Євгеном Головахою, де той коментував результати червневого соціологічного дослідження настроїв українців. За результатами того дослідження, нині 30% жителів України мають родичів за кордоном. При цьому у відповідь на питання «З якими групами людей ви готові співпрацювати та взаємодіяти?» соціологи отримали наступні відповіді: з українцями, які під час війни виїхали за кордон, готові співпрацювати 30,5% респондентів, а не готові — 29%. Ці результати неприємно вразили Гурську та її колег із медіа «Сестри». «29% моїх співвітчизників не готові зі мною співпрацювати через те, що я з немовлям виїхала за кордон для того, щоб дитина перебула там спокійно свої немовлячі місяці та росла у ті роки, коли психіка є такою тендітною», — прокоментувала Гурська. Вона також запевнила, що разом із редакцією «Сестер» продовжує працювати з проблемою поляризації настроїв серед українців, зосереджуючись на тому, що нас об’єднує, а не розділяє.

«За моїми спостереженнями, поляризації суспільства в Україні радше немає, але очевидно, що різні групи українців за останні 10 років і особливо за останні 2,5 року проживають дуже-дуже різні досвіди, які надзвичайно важко узгодити між собою. В деяких випадках ці досвіди між собою конфліктують. Найтиповіша річ: ми постійно чуємо, що десь там іде війна, люди живуть так, ніби війни немає, а от приїжджають люди з фронту чи з армії, чи з прифронтових регіонів — і для них шоком є те, наприклад, що у Львові, де я живу, чи на Закарпатті, чи в Києві або в найближчому райцентрі люди собі дозволяють жити так, ніби немає війни», — поділився своїми спостереженнями Отар Довженко.

 Журналіст, медіакритик, креативний директор Lviv Media Forum Отар Довженко

За словами Довженка, це не є поляризацією, але є ґрунтом для можливих конфліктів і непорозумінь. «Мені здається, що найбільше роз’єднує людей пошук винних і риторика постійного звинувачення. Це ніби частина патріотичної пропаганди — звинувачення тих, хто не служить в армії, тих, хто виїхав, хто якось не так поводиться і тому подібне. Ця риторика роз’єднавча. Об’єднавча риторика — це риторика розмови про майбутнє, яке може бути. Чесна розмова. В моєму розумінні в нашому медіапросторі чесні розмови про майбутнє значною мірою табуйовані, тому що неможливо припустити вголос, що кінець війни буде відмінним від цілковитої перемоги України», — сказав Довженко і додав, що хотів би зараз докладати найбільше своїх зусиль до того, щоб не допустити тотального пошуку винних після того, як нинішня війна з Росією закінчиться.

Марина Стародубська у своїй відповіді на питання модераторки дискусії про наявність поляризації українського суспільства сформулювала п’ять тез, що допомагають глибше розуміти власне феномен поляризації.

Її перша теза — «нам важливо дестигматизувати саме поняття “поляризація”, припинити вважати це чимось соромним чи поганим і боятися собі зізнатися, що вона у нас є». За спостереженнями Стародубської, коли йдеться про обговорення у соцмережах поляризації нашого суспільства, є дві групи думок: одні люди схильні до настроїв у дусі «все пропало», інші — до заперечення наявності поляризації. За словами Стародубської, це перша хиба, якої варто позбутися, оскільки «поляризація — це процес, а не готовий перманентний стан». З огляду на це медіа варто уважно аналізувати свою роботу, ставлячи самим собі питання про те, чи не сприяють вони легітимізації роз’єднавчої риторики серед українців.

 Авторка книжки «Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд», адʼюнкт-професорка й авторка програм Kmbs Марина Стародубська

Друга теза Стародубської стосувалася менталітету українців, для якої, за її словами, характерна суспільна недовіра: ми довіряємо тим, кого знаємо, і не довіряємо незнайомим людям. «Важливо розуміти, що доки ми не дестигматизуємо розмову про поляризацію, ми будемо говорити про неї соціально прийнятною мовою і вдавати, що її немає», — сказала дослідниця.

«Оскільки поляризація — це процес, його можна калібрувати, тобто ми можемо з ним працювати. Треба знати, що цей процес живить» — третя теза Стародубської. Дослідники медіаспоживання в країні виокремлюють шість ознак, які дають підстави відносити українське суспільство до категорії потенційно поляризованих. Недовіра до влади, фрагментована суспільна ідентичність, сприйняття систематичної суспільної несправедливості, економічний песимізм, політичні страхи й недовіра до медіа — все це, на думку соціологів, створює сприятливе підґрунтя для ймовірної поляризації українського суспільства.

«Ми не єдина у світі поляризована країна і це не є поганою рисою. Це є очікуваною рисою в тих обставинах, в яких ми є», — продовжила Стародубська. За її словами, для того, щоб ми могли знижувати поляризацію, потрібно не допускати роз’єднавчої риторики, не підживлювати суспільні конфлікти та покращувати ефективність наших державних інститутів.

Після того, як усі учасники обговорення поділилися своїм баченням того, чи є зараз поляризованим українське суспільство та яку роль у цьому процесі відіграють медіа, слово взяла журналістка-міжнародниця Ганна Гороженко, яка була слухачкою дискусії. «Якщо подивитися на історію, нас чекатимуть конфлікти після завершення бойових дій. Так було у Франції після деокупації в Другій світовій війні, наприклад. Якщо ми стоїмо на порозі так званого Версальського миру, який нікого не влаштує, то, звісно, такі конфлікти в суспільстві будуть. З іншого боку, є запит суспільства на справедливість. Як ви вважаєте, медіа можуть реалізувати цей запит?», — поцікавилася в учасників дискусії журналістка.

Зменшити поляризацію суспільства тільки через медіа неможливо, тому що не медіа її створюють, відповіла Марина Стародубська. Разом із цим вона пояснила, що медіа можуть бути платформою для підсвічування різних досвідів і в такий спосіб — їх валідації.

Отар Довженко нагадав, що українське суспільство останні щонайменше 20 років призвичаїлося до життя за принципом «все або нічого». Відлік актуалізації цього принципу медіаексперт запропонував вести від часів Помаранчевої революції, коли настрої людей можна було описати формулою «якщо не Ющенко/Янукович, то смерть». «Мені здається, нищівний ефект від цих поділів у суспільстві може бути значно зменшений, якщо дати кожній частині зрозуміти, що їхні цінності не зникають і не перестають бути цінними в той момент, коли інша частина в чомусь бере гору», — пояснює Довженко.

У відповідь на запитання журналістки Ганни Гороженко Марія Гурська додала, що медіа не можуть установлювати справедливість, але можуть, інформуючи, підводити суспільство до формування певних запитів (наприклад, на справедливість), що своєю чергою спонукатиме до відповідних рішень еліти цих країн.

Далі модераторка дискусії Лариса Денисенко винесла на обговорення питання про те, як нам говорити з молодим поколінням українців, котрі мешкають на територіях, окупованих Росією ще 10 років тому.

Отар Довженко наголосив на необхідності визначити, що ми, жителі підконтрольних Україні територій, хочемо сказати жителям давно окупованих регіонів, а також не забувати, що і їм є що нам сказати.

«Я припускаю, що за найкращого завершення війни та поверненням нам усіх наших територій частина жителів окупованих територій, які полюбили Росію, захочуть жити в Росії — і ніхто їм не має заважати. Нам треба продумати, як ми будемо пояснювати тим, хто захоче жити в Україні, проєвропейськість країни, щоби частково зруйнувати або оскаржити ті наративи, які вони слухали весь цей час. Але також треба їх спитати, як вони хочуть жити. Не треба геть їх десуб’єктувати та позбавляти права мати свої судження щодо того, як має бути облаштоване їхнє життя. Тому треба думати про діалог, про можливість включати їх у своє суспільство, можливо, йдучи подекуди на якісь компроміси», — сказав Довженко.

Лариса Денисенко, Марія Гурська, Наталія Пахайчук та Отар Довженко

Наприкінці дискусії модераторка Лариса Денисенко запропонувала кожному з учасників сформулювати своє бачення того, як у нинішніх умовах українські медіа можуть сприяти згуртуванню суспільства та «здоровій реінтеграції». «Для медіа актуальним є не питання “Що робити з людьми?”, а питання “Що робити для людей?”, тому що медіа служать людям. Реінтеграція — це відчинені двері. Тобто медіа мають відчиняти двері для людей, зокрема в дискусію, де їхні голоси не було чути, або їх не запрошували до цієї дискусії, або ні про що не питали», — сказав Отар Довженко.

Наталія Пахайчук розповіла, що національна мережа гіперлокальних медіа «Район.in.ua» вже після початку повномасштабного вторгнення Росії ініціювала збір коштів на створення пам’ятника українській письменниці Олені Пчілці в її рідному Гадячі. Збір коштів ще триває, і Пахайчук сказала, що бачить у цій спробі позитив і продовження традиції українців об’єднуватися в критичні моменти.

«Ми у “Сестрах” сьогодні говоримо про наші проблеми та потреби. Коли ми говоримо, що потрібно Україні для перемоги, — це насправді те, що потрібно нам самим, щоб повернутися додому. Це і є найкраще, що ми можемо сьогодні робити, — працювати для себе самих», — сказала Марія Гурська.

Марина Стародубська сказала, що в Україні, де низький рівень суспільної довіри до державних інституцій, велика відповідальність лежить на журналістах і журналістках як особистостях, бо люди до них дослухаються. Експертка пояснила, що їй не подобається слово «самоцензура», однак саме до неї закликала медійників, аби не допускати поширення роз’єднавчої риторики в суспільстві.

«Дякую всім за розмову. В принципі, спиратися нам усім залишається на людей і на слова. Зі словами — обережно, з людьми — обережно. Відчиняємо двері й намагаємося слухати всіх», — резюмувала обговорення Лариса Денисенко.

Фото: Валентина Науменко