30 років "Кримінальному чтиву" — у чому прихований сенс танцю Джона Траволти та Уми Турман

До 30-річного ювілею культового "Кримінального чтива" розберемося, чому другий фільм Квентіна Тарантіно досі вважається найкращим його творінням? "Кримінальне чтиво" входить до топ 10 рейтингу IMBD, на Rotten Tomatoes критики дають стрічці 92%, глядачі — 96%. І всі визнають, що найнезвичайніша для бойовика сцена — це знаменитий танець Вінсента Веги (Джон Траволта) і Мії Воллес (Уми Турман). Однак багато хто стверджує, що це "вставний" епізод — для оригінальності. Фокус доведе, що нічого тут випадкового немає — це ключова сцена стрічки, де режисер дав останній шанс цим своїм героям — змінитися.

Тарантіно — постмодерніст. Хлопець працював у відеосалоні і почав знімати фільми, надивившись американського, європейського та азіатського кіно. Прийоми брав у видатних режисерів. Наприклад, шість новел ідуть не в хронологічному порядку — як у французьких класиків Жан-Люка Гадара і Франсуа Трюффо. Діапазон жанрів, який використовує Тарантіно, гранично широкий: від вестерну до тортурного порно. Здавалося, така солянка має привезти до того, що картина розвалиться. Але що ж це все тримає?

Фішки Тарантіно

• По-перше, віртуозні діалоги ніби "ні про що": про їжу, випивку, попкультуру. Ці діалоги, на відміну від сюжетного життя персонажів, справжні. Предмет цих розмов обожнює аналізувати сам Квентін. Коли він вкладає ці думки в уста гангстерів або боксерів, слова набувають особливої значущості, втрачаючи "обивательське" походження. "Маленька правда" надає значення "великій": розмова бандитів про різне прочитання назви гамбургерів у США і в Парижі стає важливою, коли відтворюється перед смертельно небезпечною справою або під дулом пістолета. І наближає глядача до кримінальних героїв на екрані — адже в таких побутових речах усі перетинаються. Цей прийом потім використовували у своїх картинах інші режисери, наприклад, Гай Річі у стрічці "Карти, гроші, два стволи" (1998) або Мартін Макдонах у "Залягти на дно в Брюгге" (2008).
• По-друге, Тарантіно вміло створює інтригу: події змінюють одна одну стрімко. Як наприклад, коли бандити в першому фільмі режисера "Скажені пси" не могли вирахувати, хто серед них агент поліції — підозра щохвилини переходила з одного на іншого.
• По-третє, зброї в картинах Квентіна Тарантіно — просто достобіса, сценарист на короткій нозі зі смертю: вона постійно додає напруги і гостроти навіть там, де не чекаєш — як випадковий постріл Вінсента в голову поплічнику в авто. Чеховська рушниця у Тарантіно не просто давно знята зі стіни, з неї безперервно палять.
• По-четверте, і це, напевно, головне, склавши крутий клубок сюжетних ліній, Тарантіно, нехай і насмиканими кіноцитатами, влаштовує на екрані переконливі метаморфози з героями — це справляє неймовірне враження.
• І по-п'яте, як не дивно, авторський сюжет Тарантіно такий, що кожен із персонажів отримує те, на що заслужив, немов за велінням долі.

На старті фільму пара дрібних грабіжників Рінґо (Тім Рот) та Іоланда (Аманда Пламмер) за філіжанкою кави в придорожній забігайлівці вирішують "потрусити" відвідувачів кафе. Зважившись, вони вихоплюють пістолети: у цьому місці стрічки починаються вступні титри — інтрига стартувала. Далі з'являються два гангстери, Вінсент Вега (Джон Траволта) і Джулс Віннфілд (Семюел Л. Джексон). Але не будемо переказувати сюжет — його всі знають. Одразу перейдемо до танцю, щоб відповісти, чому це ключовий епізод стрічки.

Твіст

Новела про Вінсента Вегу і дружину мафіозі Мію (Ума Турман) починається з того, що Вінсент заїжджає за дружиною шефа. Вона — акторка, яка не здобула визнання (знялася в пілоті серіалу, який забракували), від безвиході вийшла заміж за мафіозі, про що вона сама розповіла в ресторані. Вінсент — вкрай нікудишній кілер. Це ми розуміємо, проаналізувавши його дії: він агресивний, нестриманий, недалекий і робить купу помилок: випадково вбив поплічника в авто; грубо ображає боксера Бутча, провокуючи майбутній конфлікт боксера і мафії; нерозумно гине на унітазі, читаючи комікс, бо залишив автомат у засадній квартирі на плиті. Навіть героїн йому продали не в "кульках", через що Мія дістала передоз, вважаючи, що це кокаїн. З хорошого: він же і врятував Мію, вколовши адреналін у серце. Але, зрозуміло, що якби дружина боса померла — Вінсенту теж не минути лиха.

На конкурсі твісту в ресторані в танці (до речі, "твіст" кіномовою — несподіваний хід) — Вінсент і Мія раптом знаходять себе. Чому?

Мія професійно танцює, хоч і не стала кінозіркою. А Вега — раптом з'ясовується — чудовий танцюрист. Ким, звісно, є сам Джон Траволта — зірка мюзиклів "Лихоманка суботнього вечора" (1977) і "Бріолін" (1978). Він навіть ходить у бойовику, граціозно пританцьовуючи.

Вони, нарешті, займаються тим, що у них класно виходить, зриваючи у публіки заслужені овації, і привозять додому нагородний кубок за номер. Але, як співається в хіті Чака Беррі, під який вони витанцьовували, You Never Can Tell ("Ніколи не знаєш, що трапиться"): Мія незабаром мало не помре від передозування, а Вінсент Вега — загине. Однак Вінсент міг залишитися в живих, якби звертав увагу на знаки долі.

Уроки долі

Грабіжники Йоланда і Рінґо знахабніли, але нарвалися на кримінальний "крупняк" і ледве живими втекли з халепи. Цей струс їм дасть шанс оцінити ризики такого способу життя. Чи створені вони для цього?

Гангстер Джулс, сприйнявши проліт куль повз нього як Боже диво, йде після цього знака долі з криміналу — у набагато світліше майбутнє, ніж у нього було.

Джулс запитував у хлопців, які взяли дипломат із грошима у його шефа: "Марселлас Воллес — сучка? Ви хотіли його ошукати? Ні, він тут усіх має". Але збоченець Зед зґвалтував боса мафії, того, хто "сам усіх мав". Однак доля в особі Бутча дає мафіозі можливість стратити ґвалтівника.

Боксер Бутч (Брюс Вілліс), здійснивши свої подвиги і довівши, що він справжній боєць, тікає на мотоциклі вбитого збоченця Зеда з кушем, красунею і батьківським годинником на руці. Шеф мафії пообіцяв його забути. Бутч — найбільший переможець у фільмі.

Вінсент Вега, який глухий і сліпий до знаків долі (хоча дав у кав'ярні блискуче визначення Божого дива: "Коли неможливе стає можливим"), гине в найбезглуздіший спосіб, оскільки займається справою, до якої непридатний.

Подальшу долю Мії Квентін залишає під питанням: вибір за дівчиною. Але кубок за танці, який стоїть вдома, можливо, їй нагадуватиме про те, що пора б повернутися до кар'єри актриси.

Ви сміятиметеся, але хто скаже після цього, що Тарантіно — не режисер-мораліст? Формула "Кримінального чтива": активні герої — випробування долею, яка посилає знаки — кожному по заслугах.