Перше вбивство журналіста у Незалежній Україні? Згадуємо Вадима Бойка, який загинув у 30 років

Сьогодні, 5 листопада, журналісту, нардепу України І-го скликання Вадиму Бойку, який загинув за нез’ясованих обставин у неповні 30 років, виповнилося б 62 роки. «Главком» згадує його життєвий шлях, досягнення в журналістиці та обставини смерті, які досі викликають суспільний резонанс.

Вадим Бойко народився у Світловодську на Кіровоградщині, де випустився зі школи із золотою медаллю. Після цього він вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Шевченка, який успішно закінчив з відзнакою в 1984 році.

Згодом Бойко мав шанс працювати кореспондентом газети «Комсомольская правда» в Україні, однак свідомо поступився місцем своїй однокурсниці Ользі Мусафіровій. Свою журналістську кар'єру він розпочав у 1984 році редактором молодіжної студії «Гарт» на Українському телебаченні. Ця програма стала символом прогресивних ідей, хоча її постійно зміщували на пізніший ефір через тиск влади.

Попри це, передачі «Гарту» були популярними, а випуски з ведучим Вадимом Бойком особливо яскравими та обговорюваними. Він створив відомі сюжети «Про Голодомор в Україні 1932-1933 років», «Перепоховання в Києві Василя Стуса», «Правда про Чорнобильську трагедію». Його гострі публіцистичні матеріали публікувалися в українських та іноземних виданнях.

Бойко відзначався сміливістю у висвітленні складних тем, таких як свобода слова, розвиток українського телебачення, пошуки «золота КПРС» і загубленої бібліотеки Ярослава Мудрого.

14 лютого 1992 року раптова смерть Вадима Бойка приголомшила громадськість: президент Леонід Кравчук заявив, що журналіст загинув від вибуху телевізора у своєму гуртожитку. Кримінальну справу порушували тричі, але кожного разу закривали, вважаючи це нещасним випадком. За фактом загибелі Бойка порушили кримінальну справу, яка велася не більше двох місяців, врешті-решт її закрили.

У прокуратурі Києва заявляли, що у квартирі загиблого вибухнув кінескоп телевізора і через це почалася пожежа. Однак, ця ж таки прокуратура отримала висновок судмедексперта про те, що Бойко загинув до того, як сталася пожежа у квартирі: в легенях трупа не знайшли характерного чадного диму.

Пізніше слідство повідомило, що в квартирі виявили каністру з-під бензину, яка, теоретично могла зіграти роль детонатора і стати причиною пожежі. Досі невідомо, нащо Вадиму Бойку був потрібен бензин у квартирі, який він начебто зберігав під телевізором. У прокуратурі вирішили не шукати відповідей на ці питання. Справу закрили «в зв'язку з тим, що не знайдені особи причетні до його смерті».

Колеги журналіста стверджували, що перед загибеллю Бойко перевіряв інформацію про торгівлю «наліво» армійським майном і зброєю армійського угруповання, виведеного з НДР на територію України. Він усвідомлював небезпеку, яка йому загрожувала, і тому навіть носив легкий бронежилет.

Бойко, ймовірно, став першим журналістом, який загинув у незалежній Україні. З його прізвища починається сумний список загиблих журналістів на стелі пам`яті, що відкрилася в Києві у 2005 р. Посмертно Вадиму Бойку присудили орден Литовської республіки за його сюжет про події в Литві.

На його честь названо вулиці у Кременчуці Полтавської області та Світловодську Кропивницької області, де встановлені барельєф і пам'ятна дошка. На Полтавщині засновано іменну обласну премію, а також Всеукраїнський конкурс молодих журналістів пам’яті Вадима Бойка.