Правозахисниця пояснила, чому російським воєнним ґвалтівникам не варто розслаблятися

Сексуальні злочини не мають терміну давності, тож ґвалтівника, який розслабився і живе своїм життям, можна знайти і покарати навіть через десятиліття. Зараз так відбувається на теренах колишньої Югославії. Про це в інтерв'ю «Главкому» заявила колишня директорка департаменту міжнародного права Мін’юсту, ексрадниця міністра юстиції, адвокатка Лариса Денисенко.

На запитання, як і коли будуть покарані російські злочинці, правниця відповіла: «Якщо йдеться, наприклад, про Міжнародний кримінальний суд, то наше завдання на сьогодні полягає у тому, щоб зібрати свідчення того, якою була тактика і стратегія російської армії на окупованих територіях. Це означає, що не лише ті, хто ґвалтував, але й ті, хто відповідав за цю тимчасово окуповану територію, тобто керівництво того чи іншого підрозділу, ба навіть найвище керівництво Російської Федерації – від міністра оборони до президента країни – всі ці люди постануть перед судом. Це – наша далекобійна зброя, яку ми зараз по крихтах збираємо. І невимовно вдячні потерпілим за сміливість і свідчення».

Денисенко наголосила, що сексуальні злочини не мають терміну давності, тож людину, котра розслабилася і живе своїм життям, можна знайти і покарати навіть через десятиліття. Зараз так відбувається на теренах колишньої Югославії – хтось із тих, хто ґвалтував у Боснії, вже відсидів свій тривалий термін і вийшов на свободу, а хтось тільки сідає на лаву підсудних, бо жертва лише зараз зважилася говорити.

«І тут є ще один аспект. Ми працюємо над треком геноциду. А геноцид – це в тому числі сексуальне насильство стосовно дітей і сексуальне насильство стосовно жінок та чоловіків – як фактор впливу на подальшу дітородну функцію, фертильність тощо. Ми маємо довести і факт геноциду також, тому й триває кропітка робота з ідентифікації злочинців та їхнього засудження (а вже є кейси і заочних судів також)», – підкреслила адвокатка.

Крім того, експертка пояснила, як відбувається ідентифікація злочинців: «Коло пошуків відразу звужують. Тут діють і опитування полонених, які можуть дещо додавати і засвідчувати. Але головне, що ми знаємо, яка дивізія стояла, наприклад, в умовній Бучі. Тут підключається багато правозахисних організацій, які допомогають встановлювати, хто перебував ось у цьому конкретному периметрі. Це складна робота, так…

Потерпілій, наприклад, буває складно когось опізнати, бо ґвалтівник був у балаклаві абощо. Але вона може пригадати акцент, з яким він говорив, а це вже якась зачіпка – і ось так по краплинах все це збирається, аж доки не стає зрозумілим, хто це міг зробити. Хоча бували випадки, коли жінкам і посвідчення тикали в обличчя».

За словам Денисенко, виключати вірогідність того, що ґвалтівники (якщо вони затримані в Україні) потрапляють у програму обмінів полоненими, не можна.

«Це насправді дуже важка історія, і вона перетинається з тим, що є політичний трек таких рішень, а є – правовий. Правовий аспект, який спирається на рішення Організації Об'єднаних Націй, чітко говорить про те, що всі люди, а особливо цивільне населення і полонені мають бути максимально убезпечені від сексуального насильства. А якщо таке стається, то ми говоримо про те, що відбувся один із найстрашніших злочинів і він дозволяє не обмінювати таких злочинців.

Але політична складова обмінів диктує інші правила, і ми пам'ятаємо, як відбувся обмін Медведчука на Редіса та побратимів. А Редіс та побратими є для росіян воєнними злочинцями. І тим не менш, обмін відбувся, тобто вступила в дію політична історія», – зауважила фахівчиня.

Моральну дилему в цьому питання Денисенко коментує так: «Якщо одного такого виродка – одного ґвалтівника – вдалося би обміняти на жінок-поліціанток Маріуполя, на жінок-прикордонниць, на жінок-цивільних заручниць, то це було б справедливо по відношенню до них. Але чи буде це справедливо щодо людини, яка постраждала від злочинця? Не мені це вирішувати, але я би йшла до людей і чесно говорила про це. Тобто говорила би із соціумом про те, що от є такий вибір… Що ось оцей злочинець може бути доданий до свідчень проти російського військового та політичного керівництва, але може бути й обміняний на наших заручників… І якщо злочинець буде обміняний, мені як правниці лишається тільки юридично підтримати потерпілу та суто по-людськи перепросити в неї за те, що він уникнув покарання».

Адвокатка зазначила, що нас і досі «наздоганяють» історії сексуальних злочинів із деокупованих територій Київщини, Сумщини, Харківщини тощо.

«Можна говорити, наприклад, про тих, хто виїхав з окупованих територій за кордон і вже там задокументував свідчення. Бо людині міг знадобитися час, щоб віднайти душевну рівновагу і подати заяву в поліцію. Потерпілі можуть активно працювати з адвокатами, з правозахисниками, але коли ти запитуєш, чи готові вони подавати офіційну заяву, дехто робить крок або навіть кілька кроків назад і відповідає: «Я ще подумаю». Дуже багатьом людям реально потрібна підтримка і якась впевненість у тому, що їх не покинуть і що до них буде гуманне ставлення, на яке вони заслуговують. Тобто людина вирішує поспостерігати за ситуацією і вже пізніше ухвалити рішення», – пояснила правниця.

На її думку, вже зараз потрібно працювати на підтримку, інформування, на заборону цькування жертви, на відмову від того, щоб звинувачувати її, та на зміну культурних патернів.