20-метровий синій кит усе ще стікає "нафтою", навіть через 26 років після смерті: у чому тут справа

Відвідувачі Музею китобійного промислу Нью-Бедфорда на південному сході Массачусетсу можуть на власні очі побачити скелет 20-метрового синього кита, якого прозвали Королем синього океану (KOBO). Найцікавішим у цьому експонаті є те, що навіть через понад два десятиліття після смерті його кістки все ще стікають "нафтою", пише Popular Science.

Рідкісний скелет синього кита виставлено в музеї з 2000 року, і він все ще стікає "нафтою", тому що кістковий мозок морського гіганта сповнений нафти та набагато жирніший, ніж людська кістка. За словами заступника куратора з науки та досліджень Музею китобійного промислу Нью-Бедфорда Роберта Роча, кістковий мозок кита неймовірно жирний, а "нафта" є джерелом енергії для цих тварин, особливо для вусатих китів, які зазвичай не харчуються протягом року.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Енергія китів зберігається в м'язах і жирі, але енергія, що зберігається в жирі та кістках, є для них резервним джерелом енергії. Як правило, скелети китів виснажуються від усього цього жиру природним шляхом, коли вони опиняються на морському дні, де їх розтягують на частини морські жолуді та інші тварини. Однак із KOBO вийшло інакше.

Король синього океану був знайдений на носі корабля. Попри те, що сині кити є найбільшими тваринами на Землі, вони все ще стають жертвами гігантських танкерів і зіткнень із суднами.

За словами Роча, коли KOBO зіткнувся з кораблем, йому було близько 5 років, його довжина становила трохи понад 20 метрів, а вага сягала близько 36 тонн. Відомо, що його випадково вбило вантажне судно, яке йшло транзитом із Бельгії до США в 1998 році.

Після зіткнення тушу відбуксирували на берег, де її препарували вчені для досліджень. Команда з порятунку не витрачала час на те, щоб витягти жир із кісток, залишивши їх на сонці й обробивши.

У 2010 році музей був змушений встановити спеціальний оливоуловлювач, щоб подивитися, скільки нафти вони можуть зібрати з останків кита. Зазначимо, що уловлювач розташували біля рострума кита — його дзьоба, морди й хребців. Він капає нафту в колбу щодня, і в музеї зберігається 1000 мілілітрів у банці та ще 200 мілілітрів в уловлювачах. Науковці визнають, що пропустили перші 10 років виділення нафти, які, за їхніми словами, були значно "вологішими та бруднішими".

Дослідники зазначають, що олію з таких скелетів не використовували в лампах для освітлення в період розквіту китобійного промислу у 20 столітті. Лише коли з'явилися перші китобійні прибережні заводи та плавучі фабрики, китобої й солдати Першої світової війни почали використовувати олію, що зберігається в кістках китів.

За словами Роча, британському уряду тоді вдалося контролювати ринок китового жиру: ним натирали ноги для запобігання окопної стопи, а деякі пілоти, як стверджується, наносили його на обличчя для захисту від сонця і вітру. Його також використовували у вибухових речовинах, оскільки одним із побічних продуктів мила з китового жиру є гліцерин. Коли гліцерин змішують з азотною і сірчаною кислотою, виходить вибуховий нітрогліцерин. Цей нітрогліцерин потім використовували як паливо для куль і ракет у Першій і Другій світових війнах.

Раніше Фокус писав про те, що в океані знайдено найкрихітнішого синього кита: ніхто не знає, де вони народжуються.