Мотайте на вус, коли чуєте це: 7 тонких фраз, які сигналізують про невпевненість у собі

Певні слова чи словосполучення можуть сигналізувати про брак впевненості в собі, пише Hack Spirit, хоча й здаються нешкідливими. Розпізнавши їх, ви зможете краще зрозуміти співрозмовника. Або ж проаналізувати власні комунікативні патерни.

7 сигналів у словах людини про брак упевненості в собі

"Я не впевнений, але".

• Ця фраза може відбивати прихований страх помилитися або бути засудженим, що змушує нас перестраховуватися, перш ніж висловити свою думку або ідею. Це захисний механізм, словесна підстраховка на випадок, якщо наші думки зустрінуть несхвалення чи критику.
• Причім ця невпевненість часто може бути недоречною. Багато людей, яким бракує впевненості в собі, є більш компетентними та обізнаними, ніж вони самі вважають. Їхні ідеї та погляди мають цінність, але вони самі підривають її через невпевненість у собі.
• Визнання цієї хиби є першим кроком до позбавлення від неї. Свідомо вирішивши висловлювати свої думки без передмови сумніву, ми можемо почати зміцнювати самосприйняття.

Певні слова можуть сигналізувати про брак впевненості в собі, хоча й здаються нешкідливими / Фото freepik

"Просто".

• Зловживання словом "просто" часто трапляється в ситуаціях, коли людина намагається зорієнтуватися в нових або складних ситуаціях. Це спосіб перепрошувати за свої думки чи дії ще до того, як їх озвучили чи зробили.
• "Просто" може прокрастися в нашу мову як спосіб зменшити нашу присутність або пом'якшити наші прохання. Як-от "я просто перевіряю" або "я просто думаю, що". Проблема в тому, що це слово може непомітно підірвати наш авторитет і довіру.
• Усвідомлення тут теж є ключовим. Щойно ми усвідомлюємо цей патерн, то можемо почати замінювати "просто" на більш упевнену мову. Ця зміна означає визнання нашої цінності та спілкування у спосіб, який відбиває нашу впевненість у собі.

"Це, мабуть, безглуздо, але".

• Починати свої думки цими словами – ще один спосіб применшити значення наших думок ще до того, як ми ними поділилися. В основі – страх бути відкинутим або висміяним. Називаючи власні ідеї потенційно безглуздими, ми намагаємося захистити себе від можливої критики. Ми ніби кажемо: "Якщо ти вважаєш це дурницею, що ж, я вже казав тобі, що так може бути".
• Насправді ж жодна ідея, народжена щирими роздумами та цікавістю, не є безглуздою. Кожна ідея чи питання – це сходинка до зростання і розуміння, частина творчого процесу, який може привести до інновацій, проривів і глибоких осяянь.
• Визнання і свідоме рішення усунути це з нашого словника – потужний крок до виховання впевненості в собі. Йдеться про повагу до нашої інтелектуальної допитливості та про дозвіл собі вільно досліджувати ідеї, без осуду чи страху.

Іноді навіть малопомітні фрази можуть розкрити більше, ніж людина хотіла б / Фото freepik

"Мені не потрібна допомога".

• Це твердження може здатися ознакою впевненості, самодостатності та стійкості. Але насправді рішуча відмова від підтримки чи допомоги, особливо коли вона потрібна, радше свідчить про невпевненість у собі.
• Ця фраза може випливати зі страху здатися слабким або некомпетентним. Може бути результатом викривленого сприйняття того, що прохання про допомогу є ознакою слабкості, тоді як насправді це невіддільна частина людського зростання.
• Визнання наших потреб і звернення по допомогу не є визнанням невдачі чи неадекватності. Це лише підтвердження нашої людяності й прийняття реальності. Тож чинити опір допомозі не слід, а слід розглядати її як можливість – вчитися, розвиватися і зміцнювати наші зв'язки з іншими.

"Мені шкода, але".

• Важливо перепрошувати, коли ми зробили щось не так. Однак використання "мені шкода" як подушки зменшує цінність вибачень. Надмірне вибачення – дуже поширена звичка, яка може підірвати нашу впевненість у собі.
• Це спосіб пом'якшити наші твердження, нібито зробити їх більш прийнятними для інших. Але це насправді сигнал, що ми відчуваємо, наче наші думки можуть бути незручними чи обтяжливими для інших.
• Щоб побороти цю звичку, слід почати з усвідомлення того, коли й чому ми використовуємо цю фразу. Чи це тому, що ми боїмося того, як наші слова сприймуть, чи ми відчуваємо, що наш внесок є менш цінним? І тоді замість "вибачте, але я думаю" ми зможемо казати просто й твердо "з мого погляду".

Упевненість у собі часто відбивається в тому, як ми спілкуємося / Фото freepik

"Чи є в цьому сенс?"

• Ви щойно висловили свою думку, а потім майже інстинктивно запитуєте: "Чи є в цьому сенс?" Це, здавалося б, невинне запитання, проста перевірка, чи слухач зрозумів. Але якщо його використовувати надмірно, воно буде ознакою невпевненості.
• Зокрема, у нашій здатності ефективно спілкуватися. Це так, ніби ми не зовсім впевнені, що наші думки є послідовними або достатньо цінними, щоб бути зрозумілими. Цікаво, що люди, які часто ставлять це питання, зазвичай є чіткими комунікаторами! Але невпевненість у собі змушує їх шукати непотрібних підтверджень.
• Ключем до подолання цієї звички є довіра до власних комунікативних навичок та інтелекту наших слухачів. Зрештою, якщо щось незрозуміло, вони, швидше за все, попросять роз'яснень.

"Я не можу".

• Ця фраза є тонким, але потужним індикатором невпевненості. Коли ми говоримо собі, що не можемо чогось зробити, ми зміцнюємо віру в наші обмеження, а не в наш потенціал.
• Кожного разу, коли ми використовуємо "я не можу", ми програмуємо свій розум на віру у свою неспроможність. Хоча насправді багато з того, що ми вважаємо неможливим, часто є лише тим, що ми не пробували або пробували всього кілька разів зробити. Це не справжні обмеження, а зайві самообмеження.
• Щоб змінити таке мислення, корисно замінити "я не можу" на "я ще не спробував" або "я працюю над цим". Ці фрази заохочують мислення, спрямоване на розвиток, і нагадують нам, що навички та вміння можна розвивати з часом.

Розпізнавши ці сигнали, ви зможете краще зрозуміти співрозмовника або ж проаналізувати себе / Фото freepik

Отже, пам'ятайте, що трансформуючи мову, ми трансформуємо себе. Замінюючи принизливі вирази на більш наполегливі, ми не просто змінюємо спосіб спілкування з іншими. Ми докорінно змінюємо те, як ми сприймаємо себе.