Як польська влада перетворила історичну суперечку з Україною в політичний інструмент

Останніми місяцями важко було не помітити, як змінилася риторика Польщі щодо України.

Шпальти провідних українських та польських видань рясніли різкими цитатами польських політиків, які вимагали історичної справедливості, порозуміння та дозволів на проведення досліджень та ексгумацій жертв Волинської трагедії.

Докладніше про проблему і шляхи її вирішення – в статті голови Українського інституту національної пам'яті Антона Дробовича Тиск замість порозуміння: чому Польща не зацікавлена у компромісі з Україною щодо історії.

Далі – стислий її виклад.

Волинська трагедія – є однією зі складних тем у стосунках України з Польщею.

При цьому йдеться не тільки про кваліфікацію подій етнічного протистояння українських та польських повстанських організацій 1943-1945 років, а й про передумови конфлікту, визначення кількості жертв і навіть процедури й порядок сучасного їх пошанування.

Очевидно, що це сфера, де першу скрипку завжди мають грати не політики, а фахівці.

Принаймні якщо на меті є саме розуміння подій, розв’язання складних питань та пошанування загиблих.

Але як ми можемо судити з польського медійного простору останнього часу, більшість заяв і резонансних коментарів робили саме політики, та ще й вибірково, за дуже специфічним напрямом – пошуковими роботами та ексгумаціями.

Це вказує на можливі спроби політизації історичних та меморіальних питань.

При цьому польська сторона практично повністю ігнорує причину неохочого надання Україною польській стороні дозволів на різні типи робіт.

Це викликано тим, що з 2015 року в Польщі українські могили не відновлюються після актів вандалізму (більше про головну перепону в нормалізації українсько-польських відносин у сфері місць пам’яті можна прочитати тут).

Минулого місяця я мав спілкування з депутатом польського сейму від партії "Право і справедливість" , який виклав дуже просту думку: допоки невиконання зобов’язань з польського боку буде виглядати як сильне рішення, то ніхто від нього відмовлятися не буде.

За таких умов порушення поляками зобов’язань і невідновлення пошкоджених могил без надмірного привернення до цього уваги в польських медіа може бути свідомою тактикою.

Тоді виходить, що відмова чи неохоче видавання українськими органами влади дозволів полякам, які не виконують свої зобов’язання, обов’язково підсвічується у польських ЗМІ та політизується, стає вигідною медійною тактикою, адже обурює простих виборців і підвищує рейтинг найбільш полум’яних "борців за історичну правду".

Найбільший сум у цій історії викликає те, що фактично за останнє десятиліття, переважно через позицію польських консервативних політиків потужний принцип "пробачаємо та просимо пробачення" був в односторонньому порядку відкинутий польською стороною і замінений на позицію постійних претензій та вимог.

У сухому підсумку наразі ми маємо таку ситуацію, що значна частина польського суспільства "накручена" політиками і болісно-вороже ставиться до українців в питаннях історичних.

Водночас українці у переважній більшості своїй мало цікавляться цими сторінками історії та практично не мають до поляків серйозних історичних претензій.

Але така тактика польських політиків може призвести до появи ресентименту вже в української широкої публіки.

Якщо ми хочемо добра українцям та полякам, то мусимо нарешті перейти до конструктивних та фахових дій – менше політичних заяв, а більше конкретних справ.

Докладніше про все це – в матеріалі Антона Дробовича Тиск замість порозуміння: чому Польща не зацікавлена у компромісі з Україною щодо історії.