Провінція, яка стала центром: як Гасперіні назавжди змінив Аталанту

На півночі Італії, в долині річки По, розкинулося мальовниче містечко Бергамо. Люди тут жили ще в епоху до Римської імперії – і, незважаючи на руйнування Аттилою у V столітті нашої ери, Бергамо досі насолоджується життям гарної, стародавньої та дуже естетичної провінції. Тут, як і в Болоньї, є свій легендарний університет; тут є власний фестиваль органної музики; тут повно зразків давньої італійської архітектури, яку, на відміну від мегаполісів, не забудували хмарочосами та не закрили білбордами; тут дуже багато всього, що мотивує насолоджуватися життям роками, а вже провести пару днів, в якостi туриста, мотивує ще більше.

Бергамо не прагне бути центром світу – це одне із тих міст, якому комфортно у статусі периферії. Навіть сільське господарство – сфера, причетністю до якої деякі українські міста всерйоз соромляться – Бергамо змогло розвинути всім на заздрість. Я пишу цей текст, та й багато хто з вас, напевно, його читає, попиваючи чай з бергамотом – так ось, це слово означає “бергамська груша”. Свою культуру бергамаски розвинули до статусу світового бренду, який додають у чай, аромотерапію, варення.

Цьому статусу – тихої, гідної провінції – Бергамо десятиліттями відповідав і у футболі. Найчастіше в Серії А, нерідко в Серії Б, Аталанта в XX столітті вирощувала геніїв, але не штурмувала великих висот. Школа бергамасків була знаком якості: для одного покоління вона виховала Гаетано Ширеа, для іншого – Роберто Донадоні, для третього – Алессіо Таккінарді. Люди на кшталт Паццині та Монтоліво і за справжній успіх академії не рахувалися – від Аталанти чекали людей, які відіграватимуть ключову роль у топ-клубах.

Проте. Аталанта навіть догралася до статусу “королеви провінції” – за рекордну кількість сезонів в еліті для команди, яка представляє не центр регіону. Королеви, але провінції. У неї навіть був півфінал єврокубку, але у статусі команди, яка у конкретний момент навіть у еліті не грала. У 1987-му бергамаски вийшли у фінал Кубка Італії, завдяки цьому кваліфікувалися до Кубка володарів Кубків – але водночас вилетіли до Серії Б. Дуже гідний шлях у єврокубках, перемога над лісабонським Спортінгом йшла паралельно зі спробами повернутися – і клуб зробив це із четвертого місця. Виходить, синхронно влучив у четвірку і там, і там.

Отже, Аталанта ціле століття грала в італійському футболі плюс-мінус ту саму роль, яку сам Бергамо грає в Італії. Гарне, миле, дуже багато вміє місце – але все ж таки головні події відбуваються далеко не тут. І так було, поки не з'явилася людина, яка змінила все.

Нехай Джан П'єро Гасперіні гранично не схожий на Бреда Пітта (і характером, напевно, навіть більше, ніж зовнішністю), його внесок, як і внесок героя в голлівудському блокбастері, так само може вважатися історичним. Саме завдяки йому футболісти, які хочуть чогось досягти, почали їхати не з Бергамо, а до Бергамо.

Хто ви, синьйор Гасперіні? Вихованець Ювентуса, котрий так і не отримав свій шанс у першій команді. Не можна сказати, що “б'янконерi” помилилися: хоч Джан П'єро і грав за такі відомі клуби, як Палермо, Салернітана, Пескара, тільки в останньому з них він зачепив пару сезонів у Серії А. Хліб Гасперіні-гравця – нижчі ліги.

Багато років Гасперіні віддав Ювe і як тренер – тренер молодіжної команди. Лише у 45 років він залишив Ювентус Б, щоб працювати з дорослими гравцями. У подальші 13 років він був тренером у Дженоа ... і все. Причини дуже нерівної кар'єри криються у його стилі.

Типово італійська ексцентричність, любов окремих босів міняти тренерів раз на три місяці гранично дисонує зі стилем роботи Гасперіні. Цьому тренеру потрібні: а) беззаперечне підпорядкування всіх процесів у клубі; б) абсолютний авторитет серед гравців; в) час. Без великого бекграунду в статусі гравця домогтися цього дуже важко – і, наприклад, бос Палермо Маурісіо Дзампаріні звільняв його двічі протягом одного сезону. Найняв після третього туру (голова Джузеппе Санніно полетіла, звичайно, унікально швидко), дав працювати до середини сезону, звільнив, потім повернув – і знову звільнив.

Дзампаріні, звичайно, був один такий, але в Інтері Гасперіні звільнили взагалі після трьох турів. Програш Трабзонспору у групі (!) Лізі чемпіонів не пробачили... У Дженоа було дуже добре, але, загалом, Аталанта у 2016-му наймала Гасперіні як середнього, не без недоліків спеціаліста – і могла звільнити на старті, після чотирьох поразок у п'яти турах.

На момент приходу Гасперіні бергамаски мали чотири участі в єврокубках за всю історію (причому одна, як ви вже знаєте, з другої ліги). За Джанп'єро цих участей вже вдвічі більше, та й не вважає ніхто за успіх саму “участь” – це дрібнувато для команди, яка минулого сезону виграла Лігу Європи, а в ЛЧ доходила до чвертьфіналу.

Успіхи у чемпіонаті? Зрозуміло, також рекордні. У 2019-21 рр.. Аталанта взяла три треті місця поспіль. Іронічно, що якби їх не було, то найкращий результат все одно був би за Гасперіні – четвертих місць бергамаски до нього не брали. З ним же “дерев'яна медаль” була минулого сезону – і в дебютному, -2016/17.

І це при тому, що при Гасперіні Аталанта гроші заробляє, а не витрачає. Копмейнерс приїхав із Алкмара до Бергамо за 14 мільйонів євро, а виїхав до Туріну за 54. Ромеро, що характерно, з Ювентуса приїхав за 17 – а поїхав до Тоттенгема за 52. Гойлунд взагалі за один рік “подорожчав” (особисто для МЮ, проте тим не менш) з 20 до 74 мільйонів; Кулушевські, черговий класний вихованець, коштував Тоттенгему 39 мільйонів... Франка Кессьє взяли у чемпіонаті Кот- д'Івуару за півтора мільйона – і після одного сезону продали до Мілана за тридцять з гаком.

Саме завдяки таким наддоходам Аталанта приймає єврокубкових суперників, по-перше, вже у Бергамо, а по-друге, на новенькому стадіоні. Коли Гасперіні вперше витягнув цю команду до єврокубків, доводилося, наче Інгульцю якомусь, їздити грати “домашні” матчі далеко – на стадіон Сассуоло. “Атлеті​ Адзуррі” раніше не відповідав вимогам УЄФА – зараз він перебудований (зовсім недавно закінчили) і обзавівся спонсором, тож його правильніше називати “Гевіс Стедіум”.

Клуб при Гасперіні взагалі вийшов на новий рівень. “Брати недооцінених гравців і виводити їх на новий рівень” – це, звичайно, закон Біллі Гасперіні, вибачте, Джан П'єро Біна, але в цілому клуб тільки цього літа і Дзаньоло в Італію повернув, і за Белланову конкуренцію виграв, і навіть у відвертий запас взяв такі легендарні імена, як Куадрадо та Патрісіу. Аталанта зараз далеко не бідна родичка, і вона повинна лiтати високо навіть після відходу Гасперіні (нехай весь Бергамо і хоче, щоб 66-річний фахівець затримався тут якнайдовше).

Як же він цього досяг? Можна дати слово самим гравцям – тим більше, що вони, що дуже показово, не вiдшивають загальними фразами, а говорять точно й по суті.

“Гасперіні вважає, що якщо ми атакуємо, втрачаємо м'яч і швидко його відбираємо, отримуємо більший шанс забити, ніж у позиційній атаці. Втрата м'яча за умови, що ми швидко вступаємо у відбір, не проблема ” – Руслан Малiновський.

“У кожному матчі він вимагав від нас концентруватися на своїй грі та не підлаштовуватися під суперника. Для будь-якої команди важливо мати своє обличчя. На жаль, цим не може похвалитися мій улюблений Шальке. Натомість уболівальники Аталанти завжди знають, що побачать у нашому виконанні нещадно атакуючий футбол. А нейтральні вболівальники включають наші матчі, бо це гарантоване видовище” – Робін Госенс.

“Я маю бути частиною структури. Все залежить від того, як грає команда і ким я можу бути для неї. Я зрозумів це після однієї з перших розмов з Гасперіні. Він розповів, як вписати мої якості до командного футболу. Він пояснив це, як ніхто раніше. Раніше я цього не знав. Тепер знаю” – Адемола Лукман.

І закільцюємо це словами самого Гасперіні. Маестро, дуже в тему для Мекки органної музики, сказав:

“Все як у музиці. Потрібно потрапляти у ноту. Якщо почав рух надто рано чи надто пізно – пісня зіпсована. Гравці, які мають почуття цього моменту, одразу ж виділяються у нашому футболі.”

Витримати навантаження Гасперіні неймовірно важко: він готує як олімпійського чемпіона... ні, навіть не гравців. Він готує так Аталанту – символічно, що вона носить ім'я богині, яка бігала швидше за всiх. Якщо гравців не відповідає найжорстокішим вимогам тренера, він не підходить, старим Роналду та Мессі тут не місце. Та що розбещені суперзірки – такий суворий Мартін Шкртел підписав контракт із Аталантою, але так за неї жодного разу не зіграв! "Шкртелу важко далася адаптація до трійки захисників. Напевно, через вік. Йому складно вловити наш стиль", — сухо повідомив тренер.

Але коли Аталанта у формі, з нею неймовірно важко грати. Попередню Лігу Європи вдалося виграти, незважаючи на унікально складну сітку. Ліверпуль з Баєром минулого сезону входили якщо не в топ-5, то в топ-10 найсильніших команд Європи точно, обидва потрапили в ЛЄ випадково – і обидва отримали від Аталанти 0:3.

Хто особливо небезпечний у цій команді? Насамперед, звичайно, вихованець Сергія Балтачі. Без жартів, легенда київського Динамо багато років працювала в академії лондонського Чарльтона – і виховала там Лукмана. В Англії Адемолу люто недооцінювали, але за Гасперіні він став першим за 40 з лишком років футболістом, який оформив хет-трик у фіналі єврокубка. І кому! Постраждав не хтось, а такий інфернальний Баєр.

Скамакка посміховиськом виглядав у Вест Гемі, але феноменально добре грає за Аталанту. Ліверпуль допоміг вибити вже більше Скамакка. Скальвіні – можливо, новий Ширеа; принаймні це новий суперзірковий захисник, якого виростила академія бергамасків; де Роон і Едерсон – чудова зв'язка центрхавів, Белланова – повторюся, чудове пiдсилення... А ще Аталанта прийме Шахтар у статусі 12-ї команди відверто кризової Серії А.

Так, за всіх од Аталантi загалом і Гасперіні зокрема треба розуміти: ця команда, як якийсь легкоатлет, зараз лише набирає формe. Реал у Суперкубку УЄФА зіграв найпростіший матч за все літо – і відповідь “це ж Реал” перестала бути актуальною, коли бергамаски програли Торіно та Комо.

Аталанта тому і не виграє чемпіонат, хоча в змозі розгромити Ліверпуль з Баєром (про разові перемоги над будь-яким італійським грандом я навіть не говорю), що вона готова тримати супертоп-рівень кілька місяців у сезоні. У сезоні-2019/20 Аталанта забила 98 голів у чемпіонаті – на 17 (!) більше, ніж найближчий переслідувач, виграла одного разу дев'ять матчів поспіль, а безпрограшну серію загалом розтягнула на 17 турів. Ось тільки призвело це лише до третього місця – тому що у жовтні-грудні команда регулярно втрачала очки та дуже багато пропускала.

Зараз бергамаски знаходяться у схожому пошуку себе. Гасперіні ще належить знайти оптимальні функції та місце на полі для Ретегі, Дзаньоло, Белланови – а Скальвіні та Скамакка зараз травмовані. Немає сумнівів, що Гасперіні у Бергамо створив феноменальний проект, одну з найсильніших тренерських робіт ХХІ століття – але це не означає, що Шахтар не може його зараз шокувати.