Мобілізація та демобілізація. Чи буде справедливість?

Як цивільна, я не маю коментувати дії військових. Але я не можу оминати тему мобілізації як народна депутатка, бо це – питання ширшої справедливості в суспільстві.

А запит на справедливість дуже великий. Ось результати четвертого загальнонаціонального соціологічного дослідження. Вони показують, що найважливіші цінності для українців:

• свобода – 90,7%
• безпека – 79%
• справедливість – 76,1%

Звісно, що кожен і кожна цю справедливість будуть уявляти по-різному. Але точно не буде жодної чесної розмови про справедливість, при якій ми закриваємо очі на те, що тягар війни лежить більшою мірою – на плечах одних і тих самих.

Але ось цієї чесної розмови про встановлення зрозумілих термінів служби – не відбувається. Військовим пообіцяли, що буде якийсь законопроєкт на цю тему, але будь-яких сигналів від Міноборони про його розробку – немає.

Були повідомлення, що мобілізація трохи пожвавилась. Але чи достатньо, аби дати можливість в якомусь осяжному майбутньому повернутись до життя тим, хто воює вже майже три роки? Повернутись так, щоб їх замінили інші?

Бо зараз купа людей, що врятували країну у найстрашніший час на початку pociйcького вторгнення, відчувають, що держава плює на їхнє прагнення справедливості.

Те, що ми обговорюємо історію, як військовий публічно оголосив, що йде в СЗЧ, – це лише вершечок айсберга. А скільки зараз людей, які шукають обхідні шляхи, щоб втекти зі служби? І це не від слабодухості. Це – від втоми, виснаження, почуття дикої несправедливості. Я невимовно вдячна тим, хто тримається далі. Але я також розумію, що так триматися можуть не всі, й очікувати, що всі зможуть витримувати ці навантаження третій рік – геть нереалістично.

Навіть міністри мають право піти у відставку, бо робота під час війни виснажує. Але війна геть зовсім не виснажує тих, хто роками сидить в окопах, так же ж?

Військові бачать, як цивільні громадяни знаходять способи, як дати хабар та уникнути мобілізації. Я не бачу, щоб правоохоронні органи намагалися навести з цим лад.

Натомість – Кабмін і частина депутатів активно у різні способи домагається закону про бронювання. Бо бізнесу потрібна прогнозованість. Вибачте, а військовим та їхнім родинам вона не потрібна? Ще місяць тому я бачила оголошення про роботу у відділенні пошти, яку ми всі так любимо, з обіцянкою «броні». Це як взагалі? Це такі вони – критично важливі працівники?

Поки не пізно, президент та Кабмін мали б проявити лідерство у питанні справедливого розподілу тягаря військової служби. Війну не можна виграти без людей навіть із найсучаснішою у світі зброєю та дозволом бити по вopoжій території.