Як у київському суперсекретному місці показували Коліна Фаррелла в ролі Пінгвіна

Усяке було в кар'єрі вашої авторки: і камери телефона на подіях заклеювали (і не лише в клубах), і ембарго на розголошення інформації встановлювали, і ще купа всього. Але атмосфера таємничості на прем'єрі серіалу «Пінгвін» він HBO дійшла апогею. 

Тому я вам не можу розказати, що це було за місце. Це розуміння мене спіткало, коли попросила нашого фотографа зробити знімки купи хаотично припаркованих машин гостей дійства. Але цього зробити не вдалося, бо все заборонено. Ніхто не має палити локацію. 

На вході мене зустрічає усміхнена голова піар-відділу Megogo Галина Макоклюй і готується провести інструктаж.

А, даруйте, нагадаю вам, що серіал «Пінгвін» виходить на цій платформі, бо вона ексклюзивно в Україні показує контент HBO. У найкращих традиціях цієї компанії — одна серія на тиждень. Тому любителям вкинути в себе весь сезон на вихідних можемо лише поспівчувати. 

«Пінгвін» розповідає про поганця з коміксів DC Освальда Кобблпота, це спіноф до «Бетмена» Метта Рівза. Головна фішка серіалу, звісно, в Коліні Фарреллі, якого загримували під Пінгвіна до абсолютної невпізнаваності.

Гляньте тільки на процес гриму. 

Перша серія вже у доступі. Її виклали на Megogo одночасно із прем'єрою для гостей. Тому повернімося туди. Отже, Галя мене зустрічає і починає розповідати, чого робити не можна. І я роблю висновок, що фотограф міг би і не приходити. Фоткати можна лише біля двох банерів (на вулиці і всередині), але так щоб не захоплювати будь-що поза ними. Саме представлення — теж акуратно, лише екран і великим планом гостей. 

Усе тому, каже мені Галя, що власники локації створили їй такий таємничий ореол і завжди забороняють своїм відвідувачам вимахувати телефонами та фігачити селфі на кожному кроці. Для цього камери і заклеюють наліпками. 

Ваша Антоніна, звісно, таке у своєму житті вже проходила. Знаємо ми такі місцини в Києві, про які однаково всі знають. Звичайно, ми воліємо фотографувати гостей у неформальній обстановці, коли вони спілкуються чи роблять щось цікаве. Але порядок є порядок. Тому насолодіться луками наших шановних селебретів біля обох банерів.

Якщо чесно, спочатку я не дуже в'їхала в цей концепт. Ні, це все, звісно, прикольно, але кіно все ж краще дивитися у пристосованому для цього місці, а не... ой, не можна ж говорити де. Коротше, в непристосованому. Тому я ловлю директорку з маркетингу Megogo Валерію Толочину і питаю, що за діла. Ловлю — в буквальному сенсі, бо всі ж хочуть зробити фото з хазяйкою вечора.

Так ось що мені каже Лєра. Вони отримали від HBO гайд про те, як треба проводити прем'єру, на 120 сторінок. «Треба в кінотеатрі побудувати нічний клуб, тому що Пінгвін (Оз) — власник клубу “Айсберг” в Готемі. І просто кінотеатр не підходить. Має бути своя атмосфера. Ми такі на це дивимося з командою: ну, у багатих свої причуди. Ну ти розумієш, що ми не збиралися витрачати стільки грошей. Все, ми не будемо проводити цю прем'єру. 

HBO запитали: “Ви точно впевнені? Подумайте”. Але ж ми креативна нація. Тому думаємо: для чого нам будувати клуб у кінотеатрі, якщо можна провести це у схожому місці?». 

Ну, тоді інша справонька. До речі, ми з Лєрою разом здивувалися новині про зняття з посади Ростислава Карандєєва. Він був т. в. о. міністра культури та інформаційної політики, а з приходом нового міністра Миколи Точицького мав би стати його заступником. Майже всі (принаймні з мого оточення) були впевнені, що Карандєєв нікуди з відомства не дінеться, бо має давнішній статус «вічного заступника». Тому на його звільнення мало хто робив ставку. 

Але ще трішки гостей.

Що ж, піду спробую коктейль. І не просто так: він — одна з умов того гайду на 120 сторінок, бо таке герої серіалу замовляють у клубі Пінгвіна. 

Ще можемо вам показати фуршет. Шматок фуршету. Ну, знаєте, просто захотілося щось сфотографувати крім людей біля банера. 

І ось, нарешті, після всіх смолтоків нам відкривають штору і можна зайти в залу. Там стоїть величезний екран і купа пуфів, на яких можна розлягтися зі своїми коктейлями. Валерія робить коротенький вступ, який перекладає жестовою мовою Анфіса Болдусєва, яку ви могли бачити вже на купі подій, включно з Євробаченням. З нею ми ще поговоримо. 

Поки я шукаю собі годящий пуф, підходить режисер Слава Жила і повідомляє, що взимку готує прем'єру «Сойчиного крила» за Іваном Франком. Ой, дуже чекаю.

Від Франка, думаю, там лишиться не так багато. Хоча побачимо. Я, знаєте, недавно була на балеті за цим твором у Київській опері (не плутати з Національною, бо з цим неймінгом окремий срач). То там в одній сцені нам станцювали оральний, прости господи, секс. І це в театрі для дітей та юнацтва! З цією розпустою вже треба щось робити, їй-богу. 

Усі всідаються дивитися перший епізод. Огляд я тут робити не буду — зробимо це пізніше. Усе ж, подивлюся весь серіал у себе на плазмі, включно з першою серією. Бо її мені трохи заважали дивитися керівник пасажирського напряму «Укрзалізниці» Олександр Перцовський із супутницею, які постійно щось обговорювали. А потім, нарешті, засумували.

Що я найбільше хотіла зробити після перегляду, так це почіплятися з питаннями до Анфіси Болдусєвої, на яку я, в принципі, і дивилася впродовж сеансу. Вона була в куточку екрану і перекладала — це було дуже емоційно і прикольно. Усі серії на Megogo мають такий переклад. 

Але з компліментами мене випереджає режисерка Тоня Ноябрьова, яка підлітає до нас і каже Анфісі, що вона — феєрична!

І це щира правда. Не можу, знову ж таки, вам показати її роботу, але Анфіса не просто перекладала слова. Вона танцювала, показувала, як звучить музика та інші звуки, і виробляла ще багато чого. Питаю, чи є якісь правила щодо перекладу фільмів. Бо під час «Євробачення» ми (звісно, через срач) з'ясували, що робити це не обов'язково дослівно, а можна передавати атмосферу. Хоча були й інші думки. 

Анфіса відповідає, що ніяких правил немає. А перекладає вона теж швидше сенс сказаного героями, а не кожне слово. І це, мені здається, єдиний вихід, бо по-іншому просто неможливо буде встигнути і всі діалоги перетворяться на кашу.

Перекладачка розповідає, що почала опановувати це діло ще з дитинства, коли доносила до своїх батьків перипетії в серіалах. Нагадаю, діти людей із порушенням слуху називаються CODA. Взагалі, практично всі перекладачі та перекладачки жестової мови в нас мають такий самий досвід. Болдусєва каже, що в Україні є серйозна проблема з інклюзивністю (не новина, на жаль), і тому діти з порушенням слуху не можуть отримати хорошої освіти. 

Проте різних ініціатив із перекладами стає все більше, і це має попит. Понад те — просвітницьку мету. Принаймні, ми з вами вже знаємо, що слово «сурдопереклад» — це неправильно. А жестова мова відрізняється від мови жестів. Хоча в цьому все ще трохи плутаються навіть профі. 

На цьому слові Антоніна покинула суперсекретне місце і поїхала додому. Чекаю тепер на нові незвичні локації для кінопрем'єр.

Фото: Ігор Васильєв, Антон Кулаковський, Віталій Ухов