Країни Заходу, зокрема США, продовжують зберігати свою позицію щодо надання Україні права завдавати ударів західними далекобійними ракетами вглиб території Росії. Виправдовують вони це різними причинами – від загрози ескалації і до того, що Росія нібито відвела свою авіацію вглиб території, а тому сенс у таких ударах відпав. Але чи це так насправді? Спробуймо розібратися.
Перш ніж я відповім на вищеозвучене питання, своєю відповіддю розкриваючи чи лицемірство, чи непрофесійність і профнепридатність спікерів, що озвучують такі доводи, відзначу один дуже важливий момент.
На які б із ракет ми не отримали відповідне погодження – чи то балістичні ATACMS, чи авіаційні крилаті ракети дозвукового типу Storm Shadow, Scalp-EG та AGM-158 JASSM, а можливо, і вельми специфічні AGM-154 Joint Standoff Weapon – всі вони будуть обмежені дальністю ураження цілей 300 км.
Навіть ті модифікації, у тактико-технічних характеристиках яких зазначено 500, 600 чи навіть 1 000 кілометрів, будуть обмежені міжнародними правилами експорту ракетного озброєння – 300 км. Саме тому, говорячи про можливості застосування далекобійної ракетної зброї західного виробництва по території Росії, ми говоримо про глибину застосування від кордону 300 кілометрів.
А тепер найцікавіше – чи справді всю російську авіацію зараз виведено за межі цієї зони? Забігаючи наперед, відповім одразу – НІ! Але про все по черзі.
Аеродроми в межах 300 км від кордону з Україною
Американське видання The Wall Street Journal 27 серпня опублікувало матеріал, у якому посилається на слова якогось, як це зазвичай у західних ЗМІ і буває, неназваного чиновника. Він зазначив, що Україна не отримує погодження на удари по території Росії ракетами ATACMS, оскільки ПКС РФ відвели 90% авіації вглиб території, за межі досяжності балістичних ракет.
Але це брехня. Яку 5 вересня озвучила й заступниця представника міністерства оборони Штатів Сабріна Сінгх на брифінгу в Пентагоні.
Сьогодні у ближній зоні ураження розміщено 20 авіабаз, які активно використовують ПКС РФ. Ці авіабази розміщують як ударні та багатофункціональні вертольоти, так і різні типи тактичної та штурмової авіації. Але в більшості випадків, коли ми говоримо про російську авіацію, то згадуємо про фронтових бомбардувальників із функціоналом винищувача Су-34. Але це неправильно.
У повітряному просторі України, над тимчасово окупованими територіями, регулярно застосовуються не лише Су-34, а й штурмовики Су-25, фронтові бомбардувальники Су-24, винищувачі Су-27, Су-30, гелікоптери Мі-24/35, Ка-52 тощо.
Відповідно до ТТХ за нормального бойового навантаження дальність польоту в цих літальних апаратів така:
Су-25 – 500-650 км;
Су-24 – 500-600 км;
Су-27 – 450-600 км;
Су-30 – 500-1200 км;
Су-34 – 600-1200 км;
Су-35 – до 1500 км.
Відразу зазначу, що ці цифри – це середні показники з урахуванням дальності польоту бойового літака без повного навантаження озброєнням, з повним навантаженням, без підвісного паливного бака (ППБ) і з ним. Тобто щоб не видавати простирадло даних для кожної ситуації, вони усереднювалися. Але продовжу.
Мі-24 – 450 км;
Мі-35М – 550 км;
Ка-52 – 400-450 км;
Мі-28 – 450-550 км.
А тепер увага: як Росія могла відігнати 90% авіації углиб своєї території, якщо ці 90% мають середній показник дальності польоту 600 км і менше? Адже це, по суті, відстань від кордону з Україною вглиб на 300 км – у режимі туди й назад. Але якимось дивним чином у зоні бойових дій ці літаки продовжують виконувати бойові завдання.
У районі Єйська, Курська, Воронежа, Морозовська тощо авіабази продовжують активно експлуатуватися не тільки для потреб всюдисущих Су-34, але й Су-25, Су-24 тощо. І якби Україна мала дозвіл на завдання ударів по всіх цих базах ракетами західного виробництва, то Росія втратила б можливість активно використовувати саме ці 90% авіації, яку вона нікуди не відводила (а якщо б відвела, то просто не мала б шансів долетіти до кордону з Україною у повному бойовому навантаженні).
Тим часом у середній зоні ураження, за межами 300 км від кордону, у Росії залишається лише шість аеродромів, які могли б використовувати Су-34 і Су-35 для завдання ударів по Україні – але переважно в ближній прикордонній зоні, тому що дальності польоту з повним навантаженням не вистачало б. А це також вплинуло б на середньодобову кількість ударів по території нашої країни.
Застосування далекобійного ракетного озброєння по території Росії обеззброїло б і критично послабило б російську авіацію. Зробило б її настільки ж марною, як свого часу в Чорному морі марним став Чорноморський флот РФ, який тепер перетворився на флотилію.
Висновки
Коли наші західні партнери виправдовують відсутність дозволу ударів західним ракетним озброєнням по Росії і безпосередньо по аеродромах тим, що там вже немає чого бити, – це відверта брехня. Або ж профнепридатність спікера, який не розуміє (або не знає), про що говорить.
Але окрім авіабаз, у радіусі 300 км від кордону з Україною розміщуються сотні інших військових об'єктів, які так і просять прильоту балістичної ракети.
І не забуваймо про важливе – Курська область, яка дозволяє нам завдавати ударів по території Росії з території Росії. Тобто розширюючи можливості ударів углиб РФ на 30, 40, 50 км... Хто знає, як далеко зайде операція у російському прикордонні, але факт залишається фактом.
Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".