Відчуття загрози протягом років та проблеми через прописку: історія переселенця з 2014 року

Вимушеним переселенцем у 2014 став і Олександр Манукьянс, промисловий дизайнер, архітектор, засновник дизайн-студії Manukians Studio. Тоді він жив неподалік від центру Донецька та отримував ступінь бакалавра архітектури в Донбаській національній академії будівництва та архітектури, яка була розташована між Донецьком і Макіївкою.

Як усе починалось

За його словами, перші сигнали того, що буде війна, були 2013 року. він перебував на роботі, коли вперше зрозумів, що щось відбувається. Він побачив людей із відповідною символікою, які збирались у місті.

Там було багато літніх людей, людей, які виглядали як гопніки, хтось був переодягнений у козаків. І всі вони тримали прапори з дивною радянською символікою. Я тоді ще не розумів, що це символіка псевдореспублік, побачив їх уперше,
– розповів Олександр.

Щось схоже, чоловік побачив 2014 року під обладміністрацією міста Донецька. Він також зазначив, що зараз територія фонду, де він тоді працював, – це в’язниця, ізолятор, де за багатьма свідченнями катують людей.

Коли Олександр дізнавався, що якісь люди збираються під обладміністрацією й намагаються її захопити, йому спочатку стало цікаво, хто це і що відбувається. Він пішов до обладміністрації подивитися на людей, які там стоять. Крім сепаратистськи налаштованих людей, там було ще й багато непогано озброєної міліції.

Переїзд до столиці

Спершу чоловік виїхав у Маріуполь, але його теж почали обстрілювати.

Він долучився до фону "Ізоляція", в якому працював і в Донецьку, проте тепер на новому місці, у Києві.

Тут не обираєш, яке місто тобі подобається більше. Їдеш туди, де є можливості заробляти й будувати кар’єру,
– пояснив Олександр.

Він також пригадує, що у 2014–2015 всі працівники адміністративних органів дивилися на нього як на іншопланетянина. Вони не знали, що робити з документами, усі бази даних були несумісними. У чоловіка вкрали внутрішній паспорт, не було довідки ВПО, і, щоб поновити документ, він кілька місяців їздив по різних службах у Маріуполі й Києві.

Пізніше він шукав квартиру і тоді зрозумів, що донецька прописка – клеймо, адже орендодавці відмовлялись його селити, коли чули про неї.

Водночас подібні випадки з ним відбувалися не дуже часто.

Аналізуючи свій досвід, після переїзду я постійно знецінював себе. Постійно думав, що я не вартий того, що маю. Можна вважати, що мені пощастило, що зміг вибратися цілим і здоровим і налагодити більш-менш комфортне життя. Адже є люди, які не переїхали й досі живуть у набагато гірших умовах. І мені здавалося, що я маю якийсь привілейований статус. І чи маю взагалі на це право?! Чому саме я?! І весь цей мікс відчуттів постійно працював як стопер,
– пригадав Олександр.

Також він розповів, що протягом років до повномасштабного вторгнення він постійно відчував загрозу, що нависає. І на таки прийшла. 24 лютого він та його дівчина виїхали в Бучу.

І тільки те, що я навчився керувати страхом, допомогло нам пережити всі події в Бучі й вибратися звідти живими,
– сказав чоловік.

Він переконаний, що для ВПО важливо навчитись керувати власним страхом.