Проста і поетична історія. Фільм «Кілометр» як зразок фронтової документалістики

Головний герой «Кілометра», учасник об’єднання «Вавилон’13», документаліст Роман Любий — автор однієї з найкращих картин про воїнів АТО «Зошит війни» (2020) та документально-ігрових «Залізних метеликів» (2021) про збиття літака рейсу МН-17. Коли російські війська почали наступ на Київ, вся родина Любих, крім Романа, перебувала в будинку в Ірпені, який надто швидко опинився на кордоні окупованої та вільної зон. Не маючи змоги потрапити додому й побачитися з рідними — батьком, матір’ю, дружиною та дочкою, — Роман близько місяця працював на ірпінському напрямку аеророзвідником. Перебуваючи на відстані всього лише кілометра від рідних, він спостерігав переміщення ворога і нерідко пролітав над подвір’ям Любих.

«Кілометр» починається з бекстейджу — кадрів зі зйомок «Залізних метеликів». Група акторів стоїть у полі, валить бутафорський чорний дим, який у наступних кадрах стане цілком справжнім димом зі згарищ. Одразу титр-присвята: «Колегам-кінематографістам, що стоять за Україну». До речі, окрім Любого, на екрані з’являється ще Ярослав Пілунський — кінооператор і теж пілот дронів.

Ганна Тиха народилася 19 травня 1995 року в Києві. Навчалася у Київській дитячій академії мистецтв на факультеті образотворчого мистецтва, а пізніше в КНУТКіТ на режисурі анімаційного фільму в майстерні Євгена Сивоконя. Перед вступом до університету працювала на короткометражних проєктах художницею-сторібордисткою. У 2016–2019 роках активно займалася віджеїнгом. Наразі працює в декількох напрямках: режисура, анімація, режисура монтажу й дизайн. «Кілометр» — її повнометражний дебют.

Певний візуальний вплив «Залізних метеликів» Любого на «Кілометр» важко заперечити. Тиха теж поєднує різні типи зйомки, відео з сімейного архіву, анімацію. Однак її фільм все ж інакший і про інакше. Тут панує не метафора, а конкретика фактів. Ось під дроном той самий кілометр, коротка й нездоланна відстань між героєм фільму і його близькими. Ось листування Романа та його дружини Дарці, від якої він приховує як своє перебування, так і службу в добровольчому підрозділі. Листування з батьками, які описують життя в окупації та перебіг боїв. Врізки щемливих відео з малою Орисею, яка танцює, бавиться, сміється.

Будні групи аеророзвідки: визначення задач, короткі перебіжки, моментальні падіння на землю при звуках «виходів». Самі дрони Тиха показує як майже живих істот із власним характером (вочевидь, бійці до них ставляться подібно).

Напруга будується на поєднанні двох оптик: дронових панорам Ірпеня і Бучі — колись мирних міст, що все більше занурюються у руйнування та хаос, — і суб’єктивної зйомки з камер українських захисників (найбільше — Романа). Окремо слід зазначити, що Тиха дуже вправно монтує цілковито різний матеріал, знаходячи влучні й точні візуальні рими. Завдяки цій режисерській ретельності проста, по суті, історія про розлуку та щасливе возз’єднання родини стає гідним зразком фронтової документалістики.

Ганна Тиха, пряма мова:

— Роман Любий, головний учасник і автор відзнятого матеріалу, незабаром після подій сам був узявся монтувати з нього історію. Однак у процесі він швидко зрозумів, що через особистий фактор матеріал вимагає довгої та складної рефлективної роботи, яка на той момент була для нього зовсім ще не на часі. Через це відзняті кадри звільнилися для всіх охочих. Я тоді тільки почала виступати у ролі режисерки монтажу в команді «Вавилону’13». І все ж після перегляду матеріалу майже одразу прийшла до думки, що це має бути розгорнута історія, повнометражний фільм, аби передати в повноті специфіку ситуації, вмістити всі цінні й унікальні кадри в одному контексті. І коли це бачення вже склалося, здавалося доволі нескладною та необхідною задачею його реалізувати.

Найбільше вражало й, до речі, заважало передавати складність війни у фільмі те, наскільки врівноважено і самовіддано знайомі мені кінематографісти почали включатися і працювати в новій для себе справі. Роман тільки у перший день проявив щось схоже на нерішучість і страх, а далі — будь-які події викликали стабільну реакцію готовності до викликів, приправлену гумором і теплом. І все це на фоні страшної загрози найдорожчому, що є у житті. Я рада, що тепер цей стан закарбовано й що він назавжди слугуватиме прикладом побореного страху перед необхідністю й обов’язком. Одним із сотень тисяч інших подібних наших прикладів.

Фото: кадри фільму «Кілометр»