Серіал «ОПГ» — ідеальні поліціянти, кілька порушених табу та війна «для галочки»
Серіал «ОПГ» — ідеальні поліціянти, кілька порушених табу та війна «для галочки»

Серіал «ОПГ» — ідеальні поліціянти, кілька порушених табу та війна «для галочки»

Серіал «ОПГ» як для українського серіального продукту має середній рівень. Що насправді не критично, бо без середнього рівня не буде високого.

Прем’єра детективного серіалу «ОПГ» датована ще 6 травня. Проте спершу очі, а потім руки дійшли до нього трохи пізніше, коли продукт виклали на ютуб. Найперше привернув увагу супровідний слоган: «Український серіал, від якого стигне кров». Узагалі-то кров стигне від щоденних українських новин. Проте я належу до категорії тих, для кого художнє кіно з подібним бекграундом дозволяє зберегти психічне здоров’я в часи, коли реально живеш одним днем і маєш відповідний горизонт планування. Таким чином, я є цільовою аудиторією фільмів і також книжок, котрі подібне обіцяють.

Крім того, я взагалі є цільовою аудиторією українських гостросюжетних, зокрема детективних серіалів. Особливо тих, що почали створювати вже після повномасштабного вторгнення. Бо трагедія, яку переживає наша країна, раптом дозволила, навіть вимагала втілити мої давні мрії. Щоб персонажі говорили українською (за винятком епізодів і секвенцій, де вживання іноземної, не лише російської, контекстуально виправдане), дія відбувалася в Києві, Харкові, Львові, а не в місті N, згадувалася та грала на сюжет українська географія й топоніміка. Аби до універсальності сюжетів — жанрове кіно опирається формалістичним експериментам, перевірено на собі, — додавався питомо український контекст.

І, нарешті, те, без чого, на жаль, нині не обійтися: контекст воєнний. До речі, після перемоги від нього так само не втечеш. Європейські й американська масова культура досі черпає сюжети не лише з періоду Другої, а й Першої світової війни. Травми ХХ століття передаються в спадок, нема на те ради. А глядачі, своєю чергою, вважають за потрібне вкотре і вкотре проговорити трагічне минуле для себе, аби вчергове сказати собі: ніколи знову.

Нарешті, до стимулу переглянути всі вісім серій додалося ще дві деталі. Перша: творці «ОПГ» обіцяли, цитата, розкриття злочинів міжнародного рівня, жертвами або винуватцями яких стають впливові громадяни України або гості держави.  Без іронії, це серйозна заявка. Бо подібного не пригадаю навіть в аналогічних серіалах, творених українськими продакшнами у форматі «на два ринки», де основним був російський. Тому й робоча мова персонажів відповідна. Уява відразу намалювала вершину, якої давно хотілося досягти виробникам серіалів, але відкритий російський ринок не дозволяв.

І друга деталь: згадка серіалу «ОПГ» оглядачем «Українського тижня» серед таких, які, знову цитата, не те що не претендують потрапити в «золотий вік посереднього ТБ», а навіть на якісь критерії гарного смаку. Якість та смак — поняття, котрі належать до категорії оцінних суджень. Автор згаданої оцінки Максим Нестелєєв у своєму тексті визнає й навіть наголошує: західні серіали вже давно не шедеври, й попри залучення зірок першої величини все одно лишаються на середньому рівні. Чому ж тоді українським серіалам середній рівень не дозволяється? Тут укотре є спокуса поговорити про загалом знецінення популярної культури саме в Україні, але замість того краще справді переглянути продукт, котрий обіцяє чесноти, але потрапляє в бан вибагливого, розбещеного «Пуститися берега» та «Справжнім детективом» глядача.

Почну з однозначного вердикту: серіал «ОПГ» як для українського серіального продукту справді має середній рівень. Що насправді не критично, бо без середнього рівня не буде високого. Інша річ, він за змістом не відповідає жодній зі зроблених заявок та амбітних претензій на щось особливе, раніше не бачене. Навпаки: глядачам пропонують черговий процедурал (процедурний детектив) вертикального формату (одна серія — одна історія) з відносно невеликим бюджетом. Хоча, за чутками, державне підприємство «Мультимедійна платформа іномовлення України» як замовник продукту на фінансування не скаржиться. Залишу це питання колегам, котрих цікавлять держбюджети. До серіалу є кілька інших, значно принциповіших питань.

Почну з назви. Тут «ОПГ» розшифровується як «Оперативно-показова група». Нехай так. Але переконаний: автори серіалу взяли саме цю абревіатуру задля привернення уваги глядачів 50+. Бо вона, по-перше, має питомо російську природу, а по-друге — мимоволі відсилає в 1990-ті, пам’ятні саме цій аудиторії. Річ у тім, що автентично «ОПГ» — це организованная преступная группа. Термін ніколи не перекладався українською, як, наприклад, ГКЧП. Ним оперували й досі оперують навіть питомо україномовні журналісти чи ютуб-блогери, коли роблять контент про 1990-ті. Хочете ви того чи ні, російський контекст у назві зашитий.

Далі переходимо до іншого контексту. Цього разу ширшого, російсько-радянського. Перша серія – знайомство з майбутньою групою під час блискучого розкриття вбивства сина віцеканцлера Німеччини в київському ресторані. Головний герой, український поліцейський капітан Микола Романенко (Сергій Кисіль), вимагає від усіх присутніх лишитися в ресторані до ранку, бо починається комендантська година. І наступна його фраза: «Напої та їжа за рахунок посольства Німеччини. Так, пане посол?». Відповідь збентеженого посла: «Так, так, звичайно». Сорі за мою французьку, але що це за жлобство вже на одинадцятій хвилині першої серії? При тому, що Німеччина названа дружньою країною. Дружню країну треба отак внагляк розкручувати на гроші? Це придумали автори серіалу. Як глядач побачить далі, подібні закидони не є характерними рисами персонажа. Тут за Фройдом, не інакше: не лише підсвідоме бажання загнати німця-буржуя під лавку й показати, хто в країні у війні хазяїн, а й таке саме бажання отримати безлімітний бенкет чужим коштом.

Наступний привіт із СРСР — нотація, яку в цій же серії читає працівникам щойно створеного підрозділу їхній начальник, генерал Несміян (Володимир Горянський): «Ви працівники спеціального підрозділу, який представляє державу в особливо делікатних справах. Діловий стиль одягу обов’язковий і це не обговорюється». Ось звідки «оперативно-показова», читай, зразково-показова група. Працівники якої прийшли в поліцію, або, ще одна цитата, зробити Україну кращою. Несміян говорить словами авторів. А автори з доброго дива знеособлюють своїх героїв, стирають їхню індивідуальність шляхом запакування в однакові ділові костюми з краватками в чоловіків і суворе консервативне вбрання в жінок.

Серед них вирізняється хіба поліцейський Ігнатуша — герої Костянтина Корецького навіть у більш драматичних серіалах на кшталт «Мами» все одно тягнуть і комедійну складову. Він типовий радянський завгосп, який збирає з працівників гроші, економить на цукерках чи культивує анахронізм — саморобну «Дошку пошани». Загалом же виглядати соответственно, триматися в рамочках і стати екранним утіленням ідеального правоохоронця — привіт від «Следствие ведут ЗнаТоКи», єдиного радянського детективного серіалу-довгограю. Переконання, що глядачеві треба показувати правильних, прилизаних, десь навіть глянцевих поліцейських — звідти. А ще — з Росії, де аудиторії інших силовиків не показують.

Більшість подальших прикладів жодним чином не свідчить про задеклароване в першому особливе становище «ОПГ» як групи, котрій доручають щось особливо делікатне. Тим більше, після розкриття вбивства німецького громадянина більше жодних заявлених в анонсі злочинів міжнародного рівня не спостерігається. Розкриттям убивства ексмоделі, мільйонера на власному весіллі з 19-річною, дівчини, яку отруїли суші, та навіть дружини чинного працівника поліції може займатися будь-яка слідча група в будь-якому аналогічному процедуралі. Близько до заявленої теми — вбивство заступниці голови Нацбанку, викрадення названого сина відомого бізнесмена з вимогою, аби викуп передав генерал Несміян, і вибух у рейсовому автобусі з Польщі. Дві останні згадані серії, до всього, єдині справді динамічні, й ця динаміка дає персонажам розкритися більше. Там є напруга, хоча кров у жилах не стигне від жодної, включно з цими.

З позитивних моментів — автори у деяких випадках заходять на територію, дотепер табуйовану в українських серіалах. Зокрема, інцест і родинне насильство. Згаданий вище немолодий бізнесмен, сам того не знаючи, спершу робить коханкою власну доньку, а потім збирається на ній одружитися (привіт «Китайському кварталу» Романа Поланського). У іншому епізоді рідний дядько не лише ґвалтує неповнолітню племінницю, а й змушує її займатися проституцією. Ще не трендовий скандинавський соціальний нуар, але в той бік уже озираються. А ось із гей-тематикою трохи не склалося. Не тому, що її вже торкаються від знаменитих «Перших ластівок» і до «Перевізниці». Підозрюваний приховує, що він гей, а сьогодні цей прийом уже не працює. Бо в реальному житті камінг-аути стали звичним, навіть буденним явищем.

Ну й останнє: воєнний контекст. Він нібито й присутній, адже на початку зазначається 2022 рік, далі згадується комендантська година, в одному з епізодів герої кутаються в ковдри через проблеми з пошкодженою Росією енергетикою. Проте складається враження: спершу писалися сценарії, в яких війна станом десь так на 2015 рік. А вже потім в репліки додавали згадки про комендантську годину. Тобто актуалізовували мінімально, для годиться. Втім, такий підхід не слід вважати поганим. Він виглядає як домашнє завдання з мови та літератури, яке виконує сумлінний школяр. Котрий розуміє, що саме треба враховувати й на що звертає увагу вимоглива вчителька. Наступні рази воєнний контекст, можливо, вже не виглядатиме, як «для галочки».

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Долучитись
Джерело матеріала
loader
loader