Бунт у Ковелі, скандал у Рівному: як "Слава Україні" стало прикриттям для спритності руки

УКРАЇНСЬКА ТРАГЕДІЯ

Знаєте в чому головна трагедія цієї війни? Бо вона починалася як війна свободи та тиранії, цивілізації та варварства, світла та темряви. В лютому 2022-го це було настільки очевидно, що світ став чорно-білим. І моральна перевага над брутальними окупантами стала нашою основною зброєю. Слова "посередині" та "компроміс", здавалося, вмерли в Маріуполі, Бучі та Ірпені в березні 2022-го…

Але коли війна стала новою нормальністю, виявилось, що поза безумовною логікою міжнародного права, яке було і залишається по нашому боці, поза природною моральною вищістю жертви над ґвалтівником, ми виявились схожими на росіян набагато більше, аніж нам би того хотілося і ніж ми готові визнати.

Така ж (чи ще більше) неефективна держава, такі ж галасливі корумповані можновладці, такий самий критичний брак стратегічного мислення, таке саме бажання конвертувати чужі трагедії у власні статки, така ж готовність воювати чужими життями до переможного кінця, така ж прірва між офіційною ідеологією та реаліями життя.

В цьому дуже важко зізнатись, але за 2,5 років війни спільна з РФ гнила радянська ДНК стала проявлятися в українцях настільки яскраво, що цей факт вже неможливо ігнорувати. Головна його ознака — державоцентричність. Людина для держави (незалежно від якості останньої), а не держава для людини. І цим ми радикально відрізняємося від Європи, куди так декларативно прагнемо.

За іронією долі, ця спільна з росіянами ДНК навіть сприяє нам на фронті. Безкомпромісність та знайоме з мого дитинства "мы за ценой не постоим" допомагають звершувати чудеса героїзму та досягати неможливого. Причому це неможливе — далеко не завжди доцільне.

І природно, що всю цю сутнісну схожість з росіянами ми прикриваємо зовнішньою маніфестацією нашої інакшості. Звідси парад топонімічних перейменувань, канселінг російськомовної літератури (зокрема і тої, що писали українці), намагання переписати історію в ключі одвічної боротьби українського народу за звільнення від російського імперського ярма et cetera, et cetera, et cetera…

Важливо Повстання вийшло, революція – ні: чому Україна і за 10 років після Майдану не може зламати систему

Найбільш непримиренні зелоти, як правило, неофіти. Бо саме їм треба постійно та агресивно доводити, що вони не заплямовані єрессю москвофільства. Цікаво, чи зможе Олег Кіпер зацитувати щось на памʼять зі Стуса, чи знає він, хто такий Анатоль Лупиніс, чи читав "Малоросєйку" Шевельова, аби дослідити коріння "імперськості" частини української культурної еліти?

От у Ковелі давно вже вулиця Гагаріна стала вулицею Клима Савура, вул. Михайла Глінки — вулицею Олени Левчанівської, а вул. Василя Сурикова – вулицею Миколи Міхновського. Звичайно, є там і вулиці Степана Бандери, Євгена Коновальця та Тараса Боровця (засновника УПА). Що аж ніяк не завадило ковельцям фактично узяти в облогу ТЦК, визволяючи здорових молодиків від відправлення на фронт — рятувати від московських агресорів Україну. А етнічний українець Сергій Луцюк, колишній очільник Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, брав хабарі негірше за свого одеського колегу, етнічного росіянина Євгенія Борисова. Хоча в Рівному давно вичистили всі рештки імперської та радянської топоніміки.

Удавати українського патріота набагато легше, ніж ним бути. Засвоїти айдентику набагато легше, аніж практикувати етику. Говорити вишуканою українською десь у Тернополі чи Львові легше, аніж волати суржиком і матом десь у шанцях на Донеччині.

Це не означає, що не треба вчити українську чи залишати памʼятник Катерині в центрі Одеси. Це означає, що часто за українською вишиванкою ховається той самий "советский человек" — ниций, жадібний, брехливий та сервільний. І чим гучніше він волає "Слава Україні!!!", тим уважніше потрібно дивитись за його руками.

Аби не вийшло, що вивіски ми поміняємо, а сутність — ні…

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Капітуляція, перемога, компроміс: які сценарії розвитку війни виникають після атаки на "Охматдит"