"Ми не будемо це друкувати": українське видавництво проаналізувало слід РФ у сучасній світовій літературі
"Ми не будемо це друкувати": українське видавництво проаналізувало слід РФ у сучасній світовій літературі

"Ми не будемо це друкувати": українське видавництво проаналізувало слід РФ у сучасній світовій літературі

Згадки у світовій літературі для росії завжди були важливим маркером присутності на політичній арені. Тож країна-агресорка робить усе можливе, аби звучати та мати вплив. Особливо активно з цим явищем українські видавці зіткнулися після повномасштабного вторгнення.

Видавництво #книголав розповідає про те, як свого часу Росія заполонила міжнародний книжковий ринок і чому тепер важливо його українізовувати.

Відбір нових книжок для перекладу у видавництві починається саме з аналізу на наявність у них згадок про росіян. І якщо кількість велика, в роботу такі видання не беруть взагалі. Пропаганда Росії працює потужно, адже, на жаль, дуже часто зустрічаються такі згадки навіть у дитячих книжках, і з ними найскладніше, бо доводиться перемальовувати ілюстрації і змінювати цілі розвороти.

"Ми завжди розуміли масштаби цієї проблеми, адже #книголав роками купував права на дитячі енциклопедії та атласи. В кожній книжці завжди був розворот про росію і майже ніколи – про Україну. Зараз у цих книжок з’являється право вийти друком лише після погодження з правовласниками можливості виключити розворот зі згадкою про росію та замінити його на український", – стверджує співзасновниця #книголав Світлана Павелецька.

Видавництво було створене після російського вторгнення у 2014 році, тому завжди мали чіткі аргументи про те, чому в наших книжках не може бути "Василисы Прекрасной", "Лешего" і "Собора Василия Блаженного", і чому там має бути мавка, Запорізька Січ і Софія Київська. Це дуже важливо, принаймні задля того, щоб поширювати українську культуру всередині країни.

"Росія розуміла важливість популяризації своєї культури і цим постійно займалася. Майже в кожній другій художній книжці, навіть у ромкомах, є згадки про неї. І це небезпечно, адже це створює контекст, в якому ця країна здається нормальною, з якою, навіть у теперішньому часі, можна співіснувати. І саме тому український книжковий бізнес категоричний до згадок Росії в зарубіжній літературі", – визнає співзасновниця #книголав Світлана Павелецька.

Буває таке, що росія в книжках несподівано з’являється там, де її не чекаєш. Наприклад, у виданні "100 фактів про музику" трапився "Царь-колокол" як "найбільший дзвін, що ніколи не дзвонив". А в книжку "Казки на ніч для дівчат-бунтарок" потрапила імператриця Катерина ІІ, ще й із дуже ніжним описом. У #книголав її замінили на Ґолду Меїр, яка, до речі, народилася в Києві.

"Ми зняли цей наклад, провели перемовини з правовласником, і він зрозумів нашу позицію. До речі, він пообіцяв, що цього розвороту не буде і в інших ліцензіях, які будуть продаватися на інші території", – стверджує співзасновниця #книголав Світлана Павелецька.

Також у дитячому виданні "У світі мандрів і міграцій", де йшлося про неоціненний внесок російських емігрантів у культуру (звісно, малися на увазі мігранти з російської імперії та радянського союзу) й стереотипних "рашанз", які в ілюстраціях чомусь більше були схожі на грузинів-горян. Замість них в українських книжках ми зобразили гуцульську родину, намальовану за реальною фотографією часу перших хвиль еміграції до США.

Подібні узагальнення часто використовують і автори книжок про Першу та Другу світові війни – всіх вояків із царської чи червоної армії називають росіянами. У таких випадках #книголав звертається до авторів і просить уточнити, що у складі цих армій воювали ще й ті народи, які були колонізовані цими імперіями. Так, наприклад, було з книжкою "Вибір" Едіт Еґер.

"Наша справа – вказати авторам на історичні неточності, пояснити у чому різниця, і дати можливість виправити ці помилки в наступних виданнях для закордонних читачів. Звісно, ми не можемо робити вигляд, що росіян не існує, бо досі вони мали вагомий вплив у політиці, спорті та культурі, тож, якщо згадки про них мають практичну необхідність – ми їх лишаємо. Проте часто автори вирішують вписати в текст росіян, як якусь екстравагантну деталь і це викликає лише розпач: ну чому навіть у легкому ромкомі чи детективі ми мусимо на них натикатися?" – зазначає головна редакторка видавництва Дарина Важинська.

Нещодавно у #книголав працювали над новою книгою корейської авторки Вондри Чхан, яка вийде друком у 2025 році, в її романі були згадки про "Ідіота" та "Братів Карамазових" Достоєвського. Тож редакторки написали їй листа, де пояснили, чому важливо замінити текст. Авторка дуже швидко відповіла:

"Корея була колонізована, я розумію національні настрої українців. Дозвольте мені пригадати, які іноземні книги були популярні в Кореї в той час, і я внесу зміни та надішлю їх вам".

Тож після змін текст став таким:

Було: Перше, на що звернули увагу у вітальні, була книжкова шафа, заповнена європейськими та російськими романами. Вона завжди любила російські романи, взяла один з них і прочитала 21 сторінку "Ідіота" Достоєвського.

Стало: У вітальні стояла книжкова шафа з романами іноземних авторів. Вона завжди любила європейські романи, взяла один з них і прочитала 21 сторінку "Буремного перевалу".

"Не потрібно боятись втратити якийсь тайтл, якщо правовласник не захоче вносити зміни. Важливо про це говорити, доносити нашу думку та позицію. Не мовчати, не боятися здатися незручними для когось. Як видавці, ми несемо відповідальність за друковане слово і маємо змогу впливати на те, що відчуватимуть наші читачі, розгортаючи книгу", – випускова редакторка відділу спецпроєктів та партнерських програм Оксана Ласка.

Зараз видавництво готує до друку різдвяний трилер і однією з героїнь була донька російського олігарха, яка пила "водку" і поводилася дуже стереотипно. Тож редакторки попросили в авторки дозволу прибрати згадку про російське походження героїні, а лишити її просто балуваною донькою мафіозі. Вона погодилася, тож лишимо читачам трохи різдвяного дива.

Пояснити засилля згадок про Росію у сучасній літературі – просто. Роками ця держава дуже добре робила своє домашнє завдання, насичуючи собою все навколо. І навіть на тих територіях, де в моменті не було їх стратегічних інтересів. І вони створили феномен, коли, на жаль, наявність у книжці російської культури – ніби показує глобалізм автора чи його широке коло зору.

Але велика війна загострила пильність і така позиція видавців правильна, тому що українці потерпали і потерпають далі від російської пропаганди і, принаймні, самі, всередині країни, ми маємо цю машину зупиняти, а не підгодовувати.

Джерело матеріала
loader