11 липня на екрани України вийшов фільм "Забери мене на Місяць" про авантюрний маркетинг і піар, що супроводжував політ американців на Місяць 1969 року.
Сатиричний фільм з елементами ромкома зі Скарлетт Йоганссон і Вуді Гаррельсоном належить до жанру авантюрної комедії. Був жанр у Середньовіччі під назвою "шахрайський роман", де в центрі подій чарівний пройдисвіт — Фігаро або Труффальдіно. А тут — це маркетолог Келлі Джонс, якій доручили підняти престиж і привернути увагу до польоту NASA на Місяць у 1969. Келлі з її енергією і напором може змусити повірити весь світ у політ американської ракети на Місяць, навіть якщо остання — тільки макет у павільйоні. Запеклий цинік в особі Гаррельсона і чарівна авантюристка у виконанні Йоганссон склали найкращу комедійну пару останнього часу.
У пошуках істини
Є чимало книжок і фільмів про альтернативний політ у космос американців: чи то це якісь секретні зйомки в ангарі, чи то Стенлі Кубрик щось вигадав і зняв у себе в павільйоні, включно з фразою астронавта Ніла Армстронга, який ступив на супутник Землі: "Один крок для людини — це стрибок для людства".
В інших творах на цю тему твердять, що нічого подібного ніколи не було, все — правда і нічого крім правди. У стрічці "Забери мене на Місяць" вирішили об'єднати обидві позиції, щоб показати як "воно було насправді". І зробили це доволі переконливо. Проте все ж таки автентичності цій історії додає правда характерів — авантюристки та генія маркетингу Келлі Джонс, яку незрівнянно зіграла Скарлетт Йоганссон, та цинічного працівника Білого дому — Беркуса, якого втілив Вуді Гаррельсон, який уже не вперше грає подібних типів. Утім, завжди добре.
Режисер Грег Берланті зробив серіал "Політикани" з Сігурні Вівер про людей влади, а також різні ромокоми і фантастику ("З любов'ю, Саймоне", серіал "Флеш") — усе це стало йому в пригоді для втілення блискучого сценарію Роуз Гілрой, де політика перемішана з романтикою, а сатира — з фантастикою. Коктейль вийшов: по-перше, завдяки класному тексту, який розберуть на цитати, а по-друге — акторському дуету Йоганссон — Гаррельсон.
Продати Місяць
За сюжетом, у 1968 році в США триває підготовка до першої пілотованої місії на Місяць. Імідж NASA після катастроф і невдач — на нулі. Але США сподіваються відібрати в СРСР перевагу в космосі, який першим вивів супутник на орбіту і трохи пізніше відправив людину в космічні далі. Місячна місія — шанс переграти Совєти. Але не факт, що сенатори проголосують за величезні фінансові вливання в цей проект. Загалом — усе на волосині.
На горизонті з'являється співробітник Білого дому Брок (Вуді Гаррельсон), який завжди на зв'язку з президентом Штатів.
Він знаходить авантюристичного, на межі проблем із законом, піар-менеджера і маркетолога — Келлі Джонс (Скарлетт Йоганссон), яка в цей момент успішно вішала локшину на вуха керівникам концерну "Форд". Сценка, де вона вгадувала, яка марка авто у кожного з чоловіків на нараді, виходячи тільки з його зовнішності, увійде в золотий фонд кінематографа. Причому незрозуміло — чи то вона заздалегідь дізналася інформацію, чи то це в неї така вражаюча інтуїція? Так чи інакше, Келлі — "людина вихору": хто потрапляє під цей ураган, приправлений поглядом розкритих очей, фотоспалаху посмішкою і ямочками на щічках — чинити опір не може. Плюс — сталева логіка і негайний алгоритм дій. Образ Скарлет тут злегка нагадує головну героїню стрічки "Диявол носить Prada" (2006) Міранду Прістлі, тільки замість жорсткості й нещадності — м'якість і лукавство.
Вона миттєво влазить у всі нюанси співробітників NASA, які не дуже-то поспішають їй назустріч. Не хочуть давати інтерв'ю? Замінимо схожими на них акторами. Келлі непередбачувана в діях і нерозбірлива в засобах, головне — результат. Вона, посміхаючись, каже астронавтам, які на той момент були не надто в пошані в широкого загалу: "Коли я вам тут допоможу — ви будете крутішими за "Бітлз". Незважаючи на браваду, Келлі — дівчина чутлива і захоплюється керівником проекту місячної місії — молодим і цілеспрямованим Коулом Девісом (Ченнінг Татум). Остання риса ріднить їх. Але підходи до вирішення завдань — протилежні. Проте хлопці все більше знаходять точок перетину. Навіть коли Келлі починає залучати рекламників у космічну сферу: "Арахісова олія — неземної м'якості", "Перший ручний годинник на Місяці". Найтонший жарт у фільмі, і той непогано обіграний. Розлючений рекламним бумом навколо своєї ще донедавна надсекретної діяльності, Коул Девіс кричить Келлі: "Я тут тобі проведу риску: усім не потрібно знати, яким туалетним папером користуються астронавти?". Келлі: "От лайно!"
Милі сваряться — тільки тішаться. Особливо розчулює українського глядача, що дівчина весь час у жовтій сукні, а він — у синій сорочці, немов нашу країну рекламують!
Ложка дьогтю
Коли все пішло повним ходом, раптово Брок ініціює секретний проект запасного плану: зняти підроблене кіно про висадку на Місяць. На випадок, якщо вона в реальності не вдасться. Навіть авантюристка-аферистка Келлі береться за це... згнітивши серце. А розв'язка всієї цієї історії вас здивує.
Думаю, багато фраз цієї ульотної комедії стануть крилатими.
"Це насправді Місяць? Виглядає несправжнім".
"Правда залишається правдою, навіть якщо в неї ніхто не вірить, а брехня — брехнею, навіть якщо в неї повірили всі".
"Як астронавт, ти ненатурально рухаєшся. Уяви, що ти несеш матір пустелею: вона важка, але тендітна".
Динамічна, ефектна комедія, яка дві години тримає біля екрана. Західні, особливо американські критики, бурчать, хоча й виставляють оцінки в районі 65-70%. Думаю, це пов'язано із сатирою на "священну корову" Заходу — підкорення Місяця. Але якщо вас подібні мотиви не бентежать — ви отримаєте чимало задоволення.
Недоліки? Їх практично немає. Мені здалося, що Ченнінг Татум у ролі прямолінійного, позитивного хлопця — недостатньо винахідливий. Хотілося б трохи "кривизни". Але це якщо чіплятися. Дами кажуть, зате в ньому багато "мачизму": не сперечаюся: що є, те є.
У стрічці як бонус — маса класної музики кінця 1960-х і чудові ліричні відступи — доречні й логічні. Так чи інакше, картину навіть хочеться переглянути — там просто філігранний текст.
Приємного перегляду.