Його життя врятували неякісні набої: прикордонник В'ячеслав розповів про тортури в полоні росіян

До початку 2022 року В’ячеслав працював слюсарем на металургійному комбінаті в рідному Запоріжжі. Але з початком повномасштабного вторгнення Росії він вирішив стати на захист країни, приєднавшись до Краматорського прикордонного загону.

Як із українськими військовими поводяться в російському полоні

Після первинної підготовки його підрозділ виконував завдання на Новомихайлівському напрямку Донецької області.

Наприкінці квітня 2022 року В’ячеслав потрапив у полон після зіткнення з ворожою диверсійно-розвідувальною групою. Разом з іншими українськими військовими він зазнав жорстоких тортур з боку російських окупантів.

Ворожий майор погрожував, бив полонених та навіть прострілював їм ноги, намагаючись дістати інформацію про азовців та інші українські підрозділи.

Потім я почув постріли, подивився в бік та побачив, що застрелили одного з наших, потім другого… Через деякий час і після побиття застрелили третього. І хотіли мене застрелити, я почув та відчув, що на мене наставили пістолет... Клацання… Пістолет не вистрелив, перезарядження, і друга осічка, з третього разу пістолет також не спрацював,
– згадує В’ячеслав.

Після цього його разом з іншим військовим, який вижив, окупанти відвезли до госпіталю на околиці Донецька, де вони перебували до 12 травня 2022 року. Згодом В’ячеслава перевезли до колонії в Оленівці, де умови були надзвичайно важкими: недостатнє харчування, погані санітарні умови та жорстоке поводження з боку охоронців.

Після прибуття захисників "Азовсталі" кількість ув'язнених перевищувала місткість колонії майже в чотири рази.

У червні В’ячеслава перевели до іншої колонії, де він зіштовхнувся з новими випробуваннями. Полонених змушували вивчати російський гімн та вірші, караючи за будь-які прояви патріотизму.

Лише в лютому 2024 року В’ячеслав нарешті повернувся додому в рамках обміну полоненими. Напередодні обміну, полонених підняли вночі, посадили у військовий літак та перевезли до місця обміну.

"Коли побачив напис на машині "Швидка медична допомога", я зрозумів, що ми вдома. У всіх хлопців, які були в автобусі, були сльози на очах", – розповідає прикордонник.