«Мені не соромно сказати, що я попсовик». Продюсерка «Мавки» та «Конотопської відьми» Ірина Костюк пояснює, як попкультура перетравлює класику

Оригінал публікації на сайті «УП. Життя» за посиланням

Фільм-жахів «Конотопська відьма», що у серпні вийде в прокат, стане першим фільмом з трилогії. Головних героїнь усіх трьох горорів створять на основі персонажок української міфології.

Драматургиня Наталка Ворожбит написала сценарій для фільмів за твором Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала», а також працює над «Панночкою» за твором Миколи Гоголя. У FILM.UA сподіваються, що Наталка візьме участь в роботі над цими проєктами як режисерка.

Придивляються у компанії і до сучасних творів – до «Доці» Тамари Горіха-Зерня та до «Драбини» Євгенії Кузнецової.

Всі ці новини розповіла продюсерка FILM.UA Ірина Костюк в інтерв'ю редакторці «УП.Культура» Тетяні Пушновій.

Ірина починала кар'єру медіаменеджерки на телеканалі «Інтер», потім очолювала як генпродюсерка телеканал ТЕТ. З 2014 року є продюсеркою кінохолдингу FILM.UA. У її портфоліо всі три фільми «Скажене весілля» та телесеріал «Скажені сусіди», мультфільм «Мавка», фільм жахів «Конотопська відьма» і комедія «Велика прогулянка».

У фокусі цієї розмови такі питання: Як головна героїня «Лісової пісні» Лесі Українки стала фігурою попкультури? Що залишиться від «Конотопської відьми» Григорія Квітки-Основ'яненка у фільмі? Як українська класика адаптується до фільмів, розрахованих на масову аудиторію? І як популярність цих фільмів впливає на розуміння українцями своєї культурної спадщини?

«"Мавка" експортує нашу культуру за кордон...»

— Почнемо з найбільш очевидних результатів «Мавки» — які у неї комерційні показники через рік після виходу? Адже відбувся і національний прокат, і міжнародний, і реліз на стрімінгових платформах, і показ на телебаченні.

— «Мавка» як анімаційний фільм проживає свій абсолютно природний життєвий цикл будь-якого «економічно здорового» фільму міжнародного рівня. Міжнародний кінопрокат був безпрецедентним для українського фільму — не просто покази за кордоном, а повноцінний прокат у 148 країнах і з дубляжем 32 мовами.

Далі ми говоримо вже в масштабах не просто фільму анімаційного. Ми називаємо це  «Всесвіт Мавки» — він живе як бренд. У нас біля 40 ліцензіатів. Що я маю на увазі? Це всі компанії, які купили ліцензію на торгову марку «Мавки».

Зараз вона перебуває на піку любові української дитячої аудиторії і увійшла в життя сімей: компанії випускають одяг, канцелярію, продукти, напої. Брендуються розважальні простори: супермаркет «Сільпо», дитячі кімнати, уся мережа ресторанів «Львівські круасани», резиденція Мавки на ВДНГ і навіть Аквапарк, що скоро відкриється в Буковелі.

Фільм — це була стартова форма цього нашого Всесвіту. І тепер ми досягли того, чого, власне, і прагнули — українські сім’ї із дітьми отримали свого анімаційного українського героя.

Таких локальних персонажів для українських дітей не було. Була «Маша і Медведь», «Фіксіки» і вся інша фігня з-за поребрика. І, власне, тому ми «Мавку» тоді і задумали в 15-му році.

Ми не боїмося казати, що в нас багато місій — не тільки комерційна. Ми «Мавку» називаємо культурною дипломаткою, що експортує нашу культуру за кордон.

Бюджет повнометражного мультфільму «Мавка» — 187,2 млн грн. Частка державного фінансування — 49,5 млн грн, або 26,45 %. Касовий збір «Мавки» в національному прокаті — 155,6 млн грн. Касовий збір в міжнародному прокаті — понад 21 млн доларів. Доходи від ліцензування становлять 13% від загальної суми доходів по проєкту.

Інформація надана компанією Film.Ua

— Чи продовжите ви життя Мавці?

— Так, ми розвиваємо цей проєкт в інших форматах — готуємо серіал-пріквел анімаційний. У нас уже законтрактовані копродакшен-партнери — французька компанія TeamTo. Ми вже робимо анімаційні тести — в серіалі Мавка буде трошки молодшою. І, відповідно, ми розраховуємо на молодшу, ніж у повнометражного мультфільму, аудиторію.

Плануємо зайти у виробництво наступного року. Коли саме вийде серіал — я боюсь сказати. Бо ми свого часу мали необережність проанонсувати мультфільм «Мавка» занадто рано. Цикл виробництва 26 серій — тобто плюс ще 3 роки мінімум, мабуть.

Також ми плануємо ігровий фільм — вже на аудиторію підліткову. Там ми віддамо дань більше міфології оригінальній, і сама «Мавка» буде дуальним персонажем.

Міфологія українська і всі персонажі звідти, вони такі двошарові — там немає однозначного добра і зла. Звичайно, це не буде щось прямо фізіологічне і непривабливе — ми не будемо бачити органи через спину, як мавок зображують в міфах. Все буде дуже красиво та містично, загадково та місцями навіть еротично.

Якщо говорити про міжнародні референси, це, мабуть, «Сутінки», сага про вампірів.

— Ок, з комерційним успіхом розібралися. Тепер поговоримо про культурний вплив. «Лісова пісня» — це визначний твір для української літератури. Ідеї, закладені в ньому Лесею Українкою, випереджали свій час. Ви ж взяли Лесиних персонажів і запропонували зовсім інший твір, зовсім іншу ідею і Мавку — героїню, яка не вибивається з шаблону анімаційних персонажек ХХІ століття. В чому тоді культурна дипломатія?

— Нам багато задавали таких питань... «Лісова пісня» Лесі Українки — мій улюблений твір ще зі шкільної програми. А ще «В неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської, власне, над яким ми також працюємо. Тож, сама ідея зародилася частково і через це.

Але ми ніколи не ставили за мету зробити екранізацію, ніколи такого не заявляли. Бо з того часу, як ми започаткували «Анімаград», ми мали ідею випустити лінійку фільмів для якомога ширшої аудиторії.

Я не люблю цього порівняння, коли кажуть, що Мавка це український Дісней. Ні, це українська Мавка, це український фільм, це український «Анімаград». Ми не гналися ні за шаблонами, ні за чим.

Але «Дісней» і справді так робить — він бере казки, «темнуваті» в оригіналі, та адаптує для сімейної аудиторії. Згадайте хоча б Русалоньку Андерсена, яка в кінці помирає. А для дітей це не підходить.

І так само із «Мавкою». Нам потрібно було переосмислити, як і оригінальну міфологію, так і твір Лесі. Ми запозичили кілька персонажів із «Лісової пісні». І зосередилися на міфології українській, на традиціях, ритуалах, піснях — дуже багато деталей у тому фільмі.

Плідно ми працювали і з експертами — з Фондом Дикої природи їздили у експедицію на Полісся, і зі спеціалістами кафедри фольклористики університету Шевченка, ми працювали з музеєм Гончара, щоб все було автентично.

— Що ви маєте на увазі під словом «автентично»? Адже стилістика самого мультфільму повторює діснеєвську стилістику.

— Технологія скоріше. А всі ті деталі, які у фільмі, ні — там наші руни, одяг, традиції, міфічні персонажі, музика (та ж веснянка Дахи Брахи), візуальні відсилки до літератури — на сільській площі стоїть пам’ятник Катерині Шевченка, а в хаті дядька Лева висить триптих з портретів Франка, Лесі та Тараса, стилізовані під ікони.

Єдиний персонаж, який не має стосунку до міфології або чогось автентичного, — це Котожаб. А всі інші персонажі мають якісь коріння та є у фільмі не просто так. Кожна деталь — результат досліджень та консультацій з експертами, а потім — нашого креативу, переосмислення.

— Що ви вкладаєте у слово «переосмислення»?

— Якби ми брали канву сюжету Лесі і її смисли, то це був би фільм не для сімейної масової аудиторії. Це був би гарний красивий фільм — екранізація власне «Лісової пісні», але він і зібрав би набагато менше і не був би, мабуть, настільки популярним, яким він є у світі. Тому нам потрібно було переосмислити і лінію кохання, переосмислити і перекласти…

— Вийняти концепцію Лесі з нього? Чи це хочете сказати?

— Не зовсім. Дивіться, комерційно — дорівнює широка аудиторія, комерційно — дорівнює та аудиторія, яка взнала про українську культуру і побачила її в перший раз. У нас дійсно були такі відгуки — вау, ми навіть не знали, що в тому куточку світу є така візуальна мова, є такі персонажі з легенд. Тому що ми знаємо всіх цих діснеївських принцес з усіх частин світу...

— Тобто задача була створити діснеївську принцесу з України?

— Ми так спочатку казали, але мені тепер це не подобається. Ми світу показали унікальну персонажку з наших легенд, з нашої культури, з нашої міфології. По-іншому вони б про неї не взнали. Підтвердили свою ідентичність світу, адже саме це і намагається заперечити Путін.

— А що це дало українській культурі? Всі дізналися, що в Україні є мультфільми, заробили гроші — прекрасно. А що це дає, наприклад, Лесі Українці? Чи став інтерес до української культури більший?

— Це заміряти неможливо, але я певна, що ми розширили і аудиторію Лесі Українки.

— Я чому так прискіпливо питаю — цей проєкт мав державне фінансування. І я зараз трошки пофантазую: якби я була на місці Держкіно й інвестувала в мульт, створений по твору Лесі Українки, то заклала б в цей проєкт, як ви в бізнесі називаєте це, КРІ: «чого я досягаю цією інвестицією»? Ми запускаємо такий проєкт для того, щоб підвищити кількість перекладів Лесі Українки за кордоном? Збільшити закордонні дослідження нашого фольклору?

— Я зрозуміла питання. Ми підняли інтерес до української культури і спадщини як серед нашої аудиторії, так і за кордоном. І цьому є немало свідчень.

Якщо брати територію України, то продажі книги після виходу фільму в 300 разів збільшилися. Це була оригінальна «Лісова пісня» Лесі Українки від видавництва «Ранок» в кінообкладинці і з ілюстраціями з мультфільму. Тобто можна казати, що цікавість аудиторії, особливо молодої, до класики української літератури, зросла.

Це зараз і в театрі видно — молодь, яка пішла на (театральні вистави. — Ред.) «Русалчин Великдень», «Конотопську відьму», на інші постановки української класики — це просто неймовірно такий відгук бачити! Ми також внесли в це свій внесок.

Чи перевипустив хтось із видань оригінал за кордоном, я не знаю, можливо, так, але це не наша сфера. Було б цікаво відслідкувати. В Італії, наприклад, була випущена книга за сценарієм нашого мультфільму.

Цікавість до «Мавки» була на всіх територіях. Відгук був — вау, ми цього персонажа не знали б з українських легенд, ми б не знали цю музику, якби не подивились це кіно. Ми ж не всі пісні дублювали. Два саундтреки, які співають Артем Пивоваров і Христина Соловій – «Мова вітру» та «Лісова пісня» — переспівувалися іншими мовами.

А от композиція «Гарна я», яку співає Марічка Квітка в сцені на ярмарку всюди залишилась українською. Веснянка, яку співає Даха Браха, теж лишилася в оригіналі. Танець, який танцюють селяни на ярмарці, ставив музей Гончара.

«У нас 5 інвесторів, які включилися у фільм завдяки логлайну "Конотопська відьма мочить русню!"»

— Скоро ви нам представите ще один свій твір, який відштовхується від української класики — «Конотопська відьма». Ви, до речі, дивилися виставу?

— Три рази. Іду зараз на «Русалчин Великдень» також. Він, до речі з нашим майбутнім фільмом «Мавка» перегукується.

Ми почали працювати над «Конотопською відьмою» якраз тоді, коли завершувалися підготовки до постановки. Воно якось в повітрі витає — ці ідеї.

— Так цікаво, як попкультура перетравлює класичні твори. Наразі — «Конотопську відьму». Мені здається, я розумію природу «ідеї, яка ширяє в повітрі». Ви — досвідчена медіаменеджерка, яка добре розуміє аудиторію глядацьку. І безперечно розумієте ось цей запит на містицизм — наше виснажене суспільство потребує чуда. Жінки, яка прийде і переможе зло...

— Я в такому розрізі навіть не думала, але це дуже цікава думка...

— Ви знову берете важливий твір «Конотопська відьма» важливого для української літератури автора Квітки-Основ’яненка. Тут залишаєте від нього тільки назву, навіть не кістяк твору і не персонажів. Мені цікаво — як медіаменеджер створює свій твір? Враховує лише запит аудиторії, дає їй лише те, що вона може там побачити? Чи все ж закладає ідею, яку вона там не очікує знайти, щось, що зробить цю аудиторію кращою?

— «Коли є запит» тут трошки звучить як «цинічний алчний продюсер» (усміхається). Ні. Будь-який проєкт, за який я беруся, я їх сама не придумую… Ну, хіба «Мавку» я принесла в якійсь мірі зі школи.

«Коли є запит»... Він же і в мене також є. Адже я теж живу в тому ж інфополі, що потенційна аудиторія моїх проєктів.

В фільмах, над якими я працюю, має завжди бути щось особисте для мене. Має мене включити. Були випадки, коли колеги приносили якусь ідею, і я розумію, що вона комерційна і спрацює. Але в мене не лежить до цього ніяк. Тоді я передаю ці проєкти колегам.

До класики Квітки-Основ’яненка ідея фільму «Конотопська відьма» не має ніякого відношення навіть в задумці. Але коли прийшов Ярослав Войцешек зі своєю ідеєю, вона мене включила одразу. Не тому, що я зрозуміла, що буде комерційний потенціал. А тому, що тоді мій стан був такий (та й зараз є) — агресія в бік росіян. Так і хочеться їх дерти хоча б у своєму фільмі, хоча б так їм «помститися».

Зараз, звичайно, трошки холодний розум до цього всього, я вже виключила матюки (не до кінця, звичайно)… А перші дні повномасштабки — то була жесть. Єдине, що я могла робити, поки ми сиділи в підвалі будинку на півночі від Києва, звідки «заходили», так це крити матом і люттю нападників в соцмережах. Ніхто не вибирав ніякі слова. І в мене там мат-перемат. Мені навіть папа писав — Іринка, сказали люди (а він у мене в селі живе), що ти матюкаєшся десь в інтернеті...

Власне, про вибір ідеї. Яким боком я відчуваю масову аудиторію — не знаю. Чимось відчуваю.

Я виросла у Вінниці, в село часто їздила, цікавилася і міфологією, і містикою. Не картами Таро чи щось таким, а саме автентичним... не знаю, чому я так часто говорю це слово... тим, що лежить від землі, від коріння...

Тому у нас буде лінійка фільмів жахів — зараз «Конотопська відьма». Далі «Каховський об'єкт», де буде також немало запозичень із нашої міфології, з легенд. На стадії концепту і третій фільм.

Всі три героїні в цій лінійці боряться з різним злом. Конотопська відьма — з путінською Росією в першому фільмі. У другому фільмі військовослужбовиця з позивним Мара (богиня потойбічного світу) буде боротися з совєцькими, комуністичними пережитками у формі зомбі, яких знайшли під Каховським водосховищем у бункері часів холодної війни. В третьому фільмі нова героїня боротиметься з фашизмом. А потім і Відьма, Мара і ще недопридумана третя героїня зійдуться і будуть скасовувати Третю світову.

— Епічно.

— Ми стараємося.

По «Конотопській відьмі» багато отримуємо такого фідбеку: «Я фільми жахів не люблю, але на це піду». Власне, до цього бажання аудиторії ми й апелюємо, даємо те, що вони хочуть побачити і пережити хоча б на екрані.

Ми давно придивлялися до жанру фільмів жахів. Ринок давно потребує таких фільмів, які можна зняти за невеликі гроші, а продати світом. І це специфіка фільмів жахів.

Да, був челендж, що це має коштувати мало грошей — фільм має окупитися на локальному ринку, тож має коштувати не більш ніж пів мільйона доларів.

Коли ми побачили, наскільки велика увага прикута до концепту саме «Конотопської відьми» і від місцевого, і від міжнародного ринку, ми зрозуміли, що треба робити лінійку фільмів «Glocal» — Global і Local.

Тож «Відьма» — фільм, зроблений за приватні інвестиції. У нас 5 інвесторів, які включилися у фільм завдяки чіткому і зрозумілому логлайну — «Конотопська відьма мочить русню!»

Половину фільму ми фінансуємо самі, щоб права залишалися у нас. Іншу половину — ці 5 інвесторів.

І так само вже є фінмодель на «Каховський об'єкт». Там вже законтрактовано кілька інвесторів. На третій фільм ми знайшли копродакшн партнерів у Німеччині — вони захотіли саме горор в копродакшені з Україною. І ми сказали — тоді давайте наша героїня буде боротися з фашизмом. Вони сказали — клас! Ярік пообіцяв, що впише це в сценарій. Тому третій фільм ми поки в жарт називаємо «Кіно і німці».

— Як ви співпрацюєте з командою? У вас є творчі суперечки?

— Є. Наприклад, не вдалося мені Ярослава переконати підрізати початок у сценарії. Його прийшлося підрізати уже потім, коли фільм був знятий — просто вирізали хвилин 20. На ці граблі я буду старатися не наступати в майбутньому, тому що це гроші на вітер. Але є і такі моменти в сценарії, на яких Ярослав наполіг, і виявився правим, а я визнала свою неправоту.

— Як ви підбирали команду?

— Андрій Колесник, режисер давно хотів попрацювати з повним метром, у нього є смак і гарний підхід. Тому він з нами. Він Костю Пономарьова привів з собою як оператора. Саша Лозинська, яка давно співпрацює як виконавчий продюсер. Іван Пелих, її син, на фронті воює. Він також допомагав — робив нам коптером обльоти над Конотопом.

Наша художниця з костюмів Іра iSky (вона солдат ЗСУ) привезла трофейні форми російських солдат.

І це був окремий челендж — актори грають в реальних російських формах. Ті форми неможливо було в хімчистки здати, кажуть — що ви нам принесли? Ми своїми силами їх прали. Більше того, на деяких формах були написи, умовно кажучи, Вася зачеркнуто, Петя зачеркнуто… Тобто наш актор був четвертою людиною, яка їх вдягала...

— Ми зараз з вами так сміючись говоримо. Але це ж жах який...

— Спочатку, коли все почалося, в перші дні війни повномасштабки, у мене реально було відчуття, що я живу в якомусь гидотному сценарії. Тепер після двох років, бачте, ми вже про це говоримо отак. Але живемо в таких реаліях, що, мабуть, жодна інша країна, індустрія в таких умовах не живе.

Останній знімальний день «Відьми» у нас попав на 29 грудня 2023 року. Пам’ятаєте, коли летіло все, що тільки можна було. Все довелось знімати вдвічі скоріше — бо півдня всі просиділи у сховищах.

У нас взагалі було дуже мало зйомочних днів — 23. Андрій, режисер, звичайно, бідкався — це все репортажна зйомка, я так не можу. Я кажу: «Андрєй, дєнєг нєт». Отакі челенджі. Тепер у нас челендж зробити спецефекти в рамках нашого бюджету.

О! Ще знаєте, яка фішка буде у «Відьмі»? Мова наших ворогів. Зараз у стрічках, які мають свідоцтво національного фільму для прокату, не можна використовувати більше 10% іноземної мови. Тобто якщо у нас у фільмі герої росіяни і говорять російською мовою, їх треба дублювати українською.

І от ми перший фільм, де російські солдати ненавидять Україну літературною українською мовою. І це дубляж, не озвучка, де чути оригінал. І мені дуже цікаво буде, як це сприймуть. Ми таким творчим шляхом підійшли, у нас на початку фільму дисклеймер про цю вимогу законодавства. І на спочатку фільму російські солдати говорять російською, але з 23-ї хвилини переходять на нашу літературну. Вже після прокату на платформах буде оригінальна версія, але в кінопрокаті буде фільм, дубльований українською.

У нас з експертами Держкіно цікава була дискусія, бо ці перші 23 хвилини вони все одно мають затвердити. Але я погоджуюся з ними, що у совєцьких фільмах про війну німці говорили ж російською, не німецькою. Глядач має звикати, що у фільмах про сучасну війну окупанти говоритимуть українською.

— Ви в у пресрелізі говорили про те, що цей фільм є терапевтичним. Також ви самі підкреслили, що у фільмі наші вороги епічно вмирають і нам буде приємно на це дивитися. Зараз це велике етичне питання — що робити з ненавистю. З одного боку, вона мотивує боротися, є джерелом енергії. З іншого, ця ненависть зжирає нас зсередини, ми перестали контролювати її. Як це лікує ваш фільм?

— Дуже влучне питання. Про це було багато наших розмов внутрішніх. У нас все показано — те, що інші боялись показувати. Наприклад, знаю, що колеги з «Бучі» прибрали якісь звідти сцени просто тому, що їх складно дивитися.

Через те, що наша «Відьма» — це умовність, це фентезі, ми собі дозволили багато доволі жорстких сцен. І потім довго сперечались, бо ця лють у мені палає і досі і я безкомпромісна. Але колеги — і Ярослав це сказав, і Таня Малкова, акторка головної ролі, за це переживала — що ми тоді несемо? Ми дійсно маємо в кінці фільму всіх замочити?

Моя ідея була в тому, щоб дійсно всіх–всіх вбити. Але я зрозуміла, що ми у всій цій люті не маємо перейти на бік зла, не стати тими нелюдами, які до нас прийшли. Фільм про це — чи переможе у «Відьмі» темрява чи світло, чи вона втілить всю лють до самого кінця?

Ми всі пройшли свої досвіди цієї війни і цієї ненависті, всі їх досі проходимо. І вийшли на те, що це фільм–помста, отакий новий жанр. Ми навіть перестали називати його фільмом жахів. Там і військова драма, там і жахи, там і кохання, там все.

— Ви сказали про внутрішні дискусії в команді. Коли ви працюєте з режисером, як відбувається цей компроміс між митцем, його баченням і тим, що бажаєте ви і аудиторія?

— Режисер — це митець, а я, продюсер — це хто?

Дивіться, режисери є з авторського кіно, там, де вони доносять якийсь свій меседж чи свою думку. А є режисери–ремесленники, в них така сама ціль, як і в тебе, продюсера.

Все кіно, яким я займаюся, — це продюсерське кіно. Я ніколи не беруся за авторське, тому що я не знаю, як. Не тому, що я «цинічний продюсер». Я не вмію, я не знаю.

Я працюю на іншу аудиторію. У мене розліт проєктів від сімейного мультфільму до адського мочилова русні.

Але все одно я лишаюся в масовій аудиторії, тому що я «попсовик». Мені абсолютно не стидно сказати, мені подобається попмузика, подобається популярне кіно. Хоча і артхаусне кіно теж подобається.

Мабуть, в майбутньому це мене чекає. Бо я хочу попрацювати над екранізацією деяких сучасних творів, наприклад «Доця», «Спитайте Мієчку», «Драбина». І це авторки абсолютно визначні, які захочуть взяти участь у написанні сценаріїв. Я цього побоююся, звичайно. Це якраз буде і те, про що ви питаєте — цей компроміс з митцем.

— У вас такий митець уже є — це Наталка Ворожбит, яка написала для вас сценарій «Рано вранці зілля копала». Наталка розповідала мені, що розширила цей твір Ольги Кобилянської. І вона — саме той митець, який потребує свободи...

— Там у мене повна довіра до Наталки. Вибачте, може, випередила ваше питання.

— Як ви будете з нею працювати як продюсер? Це буде продюсерське кіно чи все ж таки це буде кіно митця?

— Добре, що ви це згадали. Планую, що це буде ідеальна гармонія. Сценарій написаний уже, фіналізований. І це найкращий сценарій, який мені колись траплявся. Так, це не мейнстрім. І тому нам важко на це зараз зібрати гроші.

Я років 5 тому кажу — Наталка, є така тема. Вона каже — мені це дуже цікаво, але це щось зовсім інше, ніж я робила до цього. Але так, як вона його написала, — питань нема!

Воно написане вже з режисерським підходом — ти це читаєш і чуєш звуки в тому лісі, ти відчуваєш всю ту пристрасть Гриця і Тетяни. Вона і нових персонажів туди ввела — ти читаєш, в тебе мурашки по шкірі…

Ми з колегою Анею Єлісєєвою (є і креативною продюсеркою «Мавки», і тут теж) єдиний момент попросили Наталку виправити. Всі діалоги в неї були занадто поетичні. Воно настільки природно в тих героях говорило так гарно, просто неймовірно! Але якщо б ми там лишили ще поезію, це взагалі тоді був би такий арт-арт. Ми попросили її пошукати компроміс. І вона зрозуміла і виправила це. І сценарій ідеальний.

За пів року до війни ми склали фінансову модель, виграли пітчинг, у нас були продані і телевізійні права — ми назбирали весь бюджет для того, щоб у 22-му році запустити виробництво. Але сталося те, що сталося.

Сценарій лежить. Ми включили його у наш лайнап преміум фільмів, який називаємо Ukraine Originals: там у нас вже згадана «Мавка», «Зілля». І ще «Панночка». Зараз вам секретик відкриваю. Чому ця панночка літала в гробу і лякала студента — про це теж напише сценарій Наталка Ворожбит.

Ми розуміємо, що бюджети цих фільмів більше мільйона, а то і півтора, але їх треба зробити гарно і «по-богатому» і тому це займає стільки часу. Тож зараз ми в пошуках інвестицій. Але ми то маємо реалізувати. І Наталка має бути режисеркою.

— Наостанок, повернусь до кіноринку. Як він змінився з війною? На що ви почали звертати увагу більше, а що вже взагалі стало другорядним і неважливим? Як змінилися смаки аудиторії і ваше бачення як продюсера?

— Як змінилося? От у моїй творчості я зараз не берусь за фільми про сучасну війну, які відображають сучасні події.

Наприклад, зараз колега принесла дуже крутий концепт фільму. Порівнянь не люблю, але щоб пояснити, аналогія — «Леон кілер», але в умовах нашої війни. Де колишній військовий капелан рятує 13-річну дівчинку від зґвалтування і вони «ідуть на світло», на Київ. Але я не можу за нього зараз взятися. Я читаю той поепізодник — серце розривається. Тому поки він лежить.

Але от я, мабуть, якось на підсвідомості знайшла той шлях, як поки до цієї теми підступитися — через фентезі, умовність. Якою і є «Відьма...», яким буде «Каховський об’єкт».

І паралельно працюю над серіалом «Мавка», над багатьма серіалами «1+1» — у нас з ними великий контракт на 200 годин у рік і я куратор цього контракту — і «Скажені сусіди» для ТЕТ, і «Жіночий лікар. Нове життя» для телеканалу «1+1», другий, третій сезон. Шпагат із дуже великим радіусом.

Смаки аудиторії, звісно, міняються, але ми ще не знаємо, як. Тому що ще не так багато фільмів вийшло у цей період змінених смаків.

Наприклад, для мене дуже великим сюрпризом став успіх «Будинку "Слово"» в прокаті. Це прямо шок. Наче і нішеве кіно. І без реклами, лише на сарафанному радіо і соцмережах. Але ця «ніша» вся пішла на це кіно. Це феномен, який треба вивчати, щоб зрозуміти оновлення смаків аудиторії.

— Бачте, і герої Розстріляного відродження стають попкультурою. А ви не збираєтеся щось про них знімати?

— Ми пильно спостерігаємо за тими, хто вже цим займається, хто успішно популяризує цих поетів і письменників для широкого загалу. І міркуємо, що можна зробити разом. Але залишимо місце для інтриги.