Пітчинг, на який ми не заслужили. «Неігрові повнометражні дебюти» та «Неігрові телефільми»
Конкурсні дні стартували 6 червня, ми збираємося розповісти вам про усі. Текст про перший день буде трішки згодом. Ну а другий містив презентації декількох секцій конкурсу:
-
неігрові повнометражні фільми дебюти,
-
неігрові телефільми,
-
ігрові повнометражні фільми-дебюти,
-
анімаційні повнометражні фільми (для широкої глядацької аудиторії)
Щоб у вас не втомилася рука скролити цей лонгрід, ми розіб’ємо його на дві частини. В цій — про неігрове. Ігрові дебюти та анімацію проаналізуємо окремо.
Неігрові повнометражні фільми дебюти
ТОВ 435 Films, «Крим, 5-та ранку», режисер Дмитро Костюминський.
Перший презентований проєкт — про родини кримськотатарських політв’язнів в Криму. Режисер потенційного доку на початку пітчингу попросив не транслювати його доповідь через можливу небезпеку для майбутніх героїнь. Але з огляду на те, що ми всі маємо можливість побачити цей виступ на ютьюбі, то секрет знають експерти конкурсу, ми і ще десь три сотні глядачів, яким було не лінь подивитись майже вісім годин відео. Тобто прохання, з одного боку, зрозуміле, з іншого — дивне з огляду на правову базу конкурсу. Пітчинг публічний, це передбачено законом (тому що гроші державні, і ми з вами — замовники — маємо право знати, на що підуть кошти з наших податків). На наш погляд, якщо справді є небезпека для героїв проєкту, то завдання для креативної частини команди — розказати про ідею, не розкриваючи завчасно персоналії.
Отже, це «історія жінок, які живуть своє життя в екстраординардих умовах. Героїні — це дружини кримськотатарських політв’язнів, які вимушені самі облаштовувати свій побут, зберігати свою культуру в умовах російської окупації». Ідея в авторів виникла завдяки п’єсі Наталки Ворожбит і Анастасії Косодій. Режисер ставив виставу за цим матеріалом і зрозумів, що тема варта окремого фільму.
Але аргументи Дмитра Костюминського на користь своїх потенційних героїнь змушують мене максимально стримуватись, щоб не заволати «Штаааа?!». Він пропонує нам співчувати героїням не тому, що їхні родини під тиском російських спецслужб, а тому що «вони залишились без чоловіків, а як ви знаєте, в мусульманських родинах чоловік – це стовп і основа сім’ї, а отже жінкам доводиться самостійно бути відповідальними за побут».
Кількість слів і вигуків, які в цей момент виникають в моїй голові, перелічити неможливо. Процитую лише одну українську співачку в перекладі: «Я завелася, зупини мене!»
Мущіна, ваша благородна мета потонула у вашому дрімучому сексизмі. Щось я не пам’ятаю, щоб кримськотатарське мусульманство було уособленням середньовіччя. Не думаю, що головною проблемою дружин політв’язнів є те, що їхні сім’ї лишились без чоловіків і тепер доводиться бути самостійними. Це про терор! Не про рожевих поні, яких нема кому випасати.
На жаль, нинішній колектив керівництва Держкіно не зміг забезпечити адекватну трансляцію на початку, тому ми не побачили ані тизеру, ані звернення продюсерки «435 Films» Анни Паленчук, тому послуговуємось лише наявним у ютубі виступом режисера. Щиро сподіваємось, що досвідчена продюсерка мала менш контраверсійні аргументи щодо проєкту.
ТОВ «ГУД МОНІНГ ДІСТИРІБЬЮШН», «Зубочистка», режисерка Анна Мігунова
За словами режисерки, яка в якості дипломної роботи планує створити повний метр зі свого короткометражного фільму, основний конфлікт проєкту «заснований на непорозумінні двох світів – цивільного і воєнного». Війну Анна Мігунова обіцяє зобразити «як храм Божий, а мирне життя як пекло».
Режисерка — дружина загиблого на війні воїна. Її особистий досвід став, очевидно, тригером для акцентів у майбутньому фільмі. В тизері, який, знову ж таки, Держкіно не змогло вмонтувати у відеотрансляцію, тому ми його не побачили, вона пообіцяла, що ми почуємо уривки щоденника її чоловіка. І ми мали би всі шанси емоційно підключитися до історії, яку планує розповісти Анна Мігунова, але не судилося. Ми чуємо лише біль конкретної людини і звинувачення на адресу «тиловиків».
Приміром «Як це, бути чужим і дивним серед тих, кому виборюєш спокійне життя ціною власного? Ця історія про непорозуміння та паралельне існування війни та «миру», «фільм базуватиметься на порівнянні миру та війни, байдужості та емпатії».
Як людина, яка не раз презентувала проєкти, я би хотіла зазначити, що тему можна було би подати значно делікатніше. З огляду на те, що у фільмі планується розкрити особистий досвід авторки і її родини, мені здається, що ціннішим було би акцентування на власних переживаннях, ніж на узагальненні, яке може спровокувати захисні реакції глядача.
ТОВ «ІСТМЕН ФІЛМС», «Спротив Херсону», режисер Олесь Каціон.
Перша в секції презентація, яка не викликала подвійних почуттів.
В заявці зазначається, що «події фільму розгортаються від наступу російських окупаційних військ з півдня, з напрямку тимчасового окупованого Кримського півострова на місто, епізоду героїчної оборони Херсону періоду кінця лютого-березня 2022 року, періоду окупації самого міста військами РФ та героїчного спротиву херсонців протягом 256 днів окупації, епізоду деокупації міста Силами оборони України, та продовження стійкої оборони Херсона дотепер, на момент зйомок фільму».
Тритмент майбутнього фільму містить особисту історію автора сценарію, журналіста і військовослужбовця Олексія Братущака. Його контакти в місті дозволили зібрати пул героїв фільму, які мають продемонструвати глядачеві, наскільки нерелевантним є твердження, що «Херсон здали без бою».
Переважна більшість команди фільму — військовослужбовці, працівники пресслужби Міноборони, відповідно це люди, в яких є безпосередній доступ до територій і місць, де цивільним митцям можливості знімати немає.
ФОП Вікторія Бабкина, «Сила музики», режисерка Юлія Салімовська
Оцінки експертів, опубліковані на сайті Держкіно, можна узагальнити єдиним посилом: музикант Євген Хмара — прекрасний герой проєкту, тема реабілітації військових через музику — актуальна, але давайте більше сконцентруємось на реабілітації, а не на біографії Хмари.
Боюся стати в рядок із натовпом «не читав, але засуджую», але завдяки відгукам експертів враження про проєкт таке, наче від тієї класичної історії про студента, який вивчив одну тему про бліх, і коли йому випав білет про собак, він віртуозно звернув «собаки — це такі тварини, у яких є блохи, а от про бліх я вам зараз розкажу». Тобто, в 2024 році автори хочуть зробити документальний байопик про українського музиканта, Євгена Хмару. Але конкурс передбачає тему війни. Тому за вуха тягнеться дотичність музики до війни, і вже через «бліх», тобто тему реабілітації, можна наколядувати бюджет на фільм про музиканта. Але це виключно враження від оцінок.
В презентації автори напевно врахували реакції експертів, і говорили вже переважно про музикотерапію і Хмару як фахівця в цьому виді реабілітації.
ФОП Негрієнко Роман Валерійович, «Діти війни», режисер Дмитро Тодорюк
Автори планують знімати п’ять героїв — дітей від 7 до 15 років. Презентація була насичена начебто правильними месседжами, але настільки загальними, що я, описуючи їх зараз, навіть і не скажу, якими конкретно. Але зрозуміло, що діти і війна — поєднання тригерне. Хоч що знімай, вийде несамовито емоційно. Втім, цікавим у цьому проєкті є те, що головна тема, заявлена в поданих на конкурс документах, від першого до другого етапу конкурсу встигла, м’яко кажучи, еволюціонувати. В документі зазначено, що головною цінністю фільму буде «дослідження проблеми усиновлення українських дітей, які осиротіли через воєнні дії в Україні, сім'ями з Євросоюзу».
Благородна мета, правда? Але проблема в тому, що на період війни на законодавчому рівні всиновлення українських дітей іноземцями заборонене. Нема чого досліджувати. The end. Відповідно, і тема фільму, очевидно, змінилася з моменту подачі заявки.
ТОВ «НОВЕЛ ФІЛЬМ», «Дніпро ГЕС: петля часу», режисерка — Марина Моляка
Планують автори нам розказати про Каховську трагедію, про каскад ГЕС на Дніпрі (історія будівництва, загрози в разі руйнування). І все це за ті ж самі півтора мільйони гривень.
Дивилась я цю презентацію, і така, знаєте, ностальгія пройняла. Пам’ятаю, як ми таких «пізнавальних доків» на тєліку клепали по п’ять на тиждень. Тільки не додумались державних грошей на це просити. А деякі проєкти і досі це роблять. Авторам запропонованого фільму можна сходити на консультацію щодо бюджету на «2+2» до продюсера і ведучого Максима Сухенка, він проєкт «Помста природи» роками робить. До речі, якщо покопатися в архівах тих випусків, то можна напевно там знайти навіть фільм про дніпровський каскад ГЕС. Бо про що тільки там не розповідали за стільки років.
І ще одна деталь. Режисерка зазначила, що хоче передавати масштаб і міць ГЕС через загальні плани. Я одразу уявила собі цю зйомку дронами над ДніпроГЕСом і тут же ППО, яке ці дрони збиває. Тому що воно і в мирний час знімати ГЕС важко, це стратегічний об’єкт, а під час війни — поготів. Я би подивилась на того чиновника, який видасть дозвіл на таку зйомку заради «пізнавального фільму».
З іншого боку, креативний продюсер проєкту, очевидно, дуже глибоко занурений у тему. Видно, що людина досліджувала, вже має домовленості з іноземними експертами, і взагалі його презентацію насилу зупинили — з такою пристрастю він говорив про дамби.
ТОВ «ПРЕМ'ЄР-МЕДІА», «Земля Енея», режисер — Руслан Товкун
Авторський проєкт, де Руслан Товкун і режисер, і сценарист, і продюсер. У заявці він описав майбутній фільм як «захоплюючу розповідь про «земельну реформу» в Україні та природну мудрість і стійкість людей, котрі працюють на землі». Інтригує сусідство словосполучень «захоплююча розповідь» і «земельна реформа».
З усіх представлених на цей момент проєктів «Земля Енея» найбільше виглядає як потенційно документальне кіно. Можливо, завдяки тому, що автор дуже професійно підійшов до самої презентації. Він розклав головну тему на шари сенсів. Від прикладного — герой, який живе на хуторі і обробляє землю, до ідейного — земля як основа національної ідентичності та земля як територія, яку Україна захищає.
ТОВ «НАЦІОНАЛЬНІ ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ», «Народжені (НЕ) для війни», режисерка — Ірина Худаско-Орловська
В першу чергу нагадаю, що ТОВ «НІС» — це телеканал «Інтер». Саме це ТОВ виробляє інтерівські новини.
Воєнний кореспондент Ігор Левенок виступатиме сценаристом.
Ідея — розказати історії шістьох бійців, щоб показати, що ніхто з них не був народжений для війни. Тим самим протиставити це тезам ухилянтів. Чесно кажучи, як колишня редакторка телевізійних новин, я би таке взяла до великого недільного підсумкового випуску як розширені довгі сюжети. Дуже хороший матеріал для циклу.
Але чи це кіно? І чи оригінальна ідея?
ПрАТ «ТЕЛЕКАНАЛ "ІНТЕР"», «Історія змови: культурний терор », режисерка Людмила Грицай
А це просто вишенька на торті. Я вже думала не писати про цю презентацію, тому що проєкт раніше удостоївся окремого тексту «Антоніни». Але не можна не розказати вам про цей зразковий виступ.
Я вважаю, що це окрема короткометражка. Назва «Інтерівці відкривають для себе історію України».
Виступ автора сценарію Богдана Вербицького продемонстрував нам, з якою пристрастю він взявся за цей фільм. Зі справжнім запалом розповів експертам, а заразом і нам, що режисера Леся Курбаса розстріляла радянська влада. А Сергія Параджанова ув’язнили за «гомосексуалізм». І ще багато карколомних відкриттів, про які молода команда інтерівських митців готова розповісти у своєму фільмі.
Режисерка додала, що в художньому арсеналі її прийомів будуть сцени реконструкції, інтерв’ю з істориками, зйомки архівних матеріалів. І підкреслила, що з автором сценарію у них вже напрацьована команда, адже вони разом уже зняли два документальних фільми (нагадаю, це секція дебютів, де режисер/-ка має знімати свій перший проєкт).
А далі почався смішний пінг-понг. Експерти по черзі намагалися поставити творчій групі одне й те саме питання (точніше два) «в чому новаторство, якщо ці теми розкриті вже мільйон разів на численних ютуб-каналах?» та «що саме зробить із цього кіно, а не стандартний телефільм, за лекалами?».
На що Богдан і Людмила по колу розповідали свої аргументи із презентації заново. Таке собі «мама сказала, гроші в бідончику» (с)
Підіб’ємо підсумки.
Перший висновок: я зла і неприємна людина, яка докопалася майже до всіх виступів.
Другий висновок: із дев’яти презентацій обіцяють бути саме документальним фільмом з оригінальною ідеєю півтора проєкти. Принаймні в переказі авторів. Решта — гідні і дуже непогані телефільми, або навіть цикли телесюжетів.
І на цьому перейдемо до іншої секції. До тієї, куда варто було би подаватися майже всім учасникам попередньої.
Неігрові телевізійні фільми
ФОП Калатай Віктор Андрійович, «Партизани. Нова історія», режисерка — Аліса Кустовська
Тут просто із самого початку перейду до висновку номер 1: я НЕ зла і НЕ неприємна людина. Тому що мені просто немає до чого докопатися. Цікава концепція — історії підпілля на окупованих територіях. П’ять героїв: з Херсона, з Харківщини, з Бердянська та Криму розкажуть про те, як партизанили в своїх містах, поки там були окупанти. Як труїли колаборантів, як їм допомагали секс-працівниці і багато інших яскравих епізодів. Звісно, що партизани, які й досі під окупацією, не розкриватимуть своїх облич та імен. З героями авторам проєкту допомагає ГУР.
Найцікавіше: режисерка зазначила, що застосовуватиме всі стандартні прийоми телефільмів: реконструкції, архівні матеріали, інтерв’ю. Десь ми вже це чули. Пам’ятаєте попередню презентацію? Там режисерка все те саме планувала використовувати, щоб її фільм не був телефільмом, а виглядав як документальне кіно.
Скажу чесно, як глядачка я б телефільм «Партизани. Нова історія» подивилась.
ТОВ «Хіроус Кріейтів Студіо», «Куленепробивні янголи», режисер — Іван Ясній
Ми вже згадували про цей проєкт в огляді заявок, але додам про саму презентацію. Іван Ясній не був присутній на виступі, але варто зазначити, що військова тематика для нього не нова, свого часу він разом Леонідом Кантером був співавтором фільму «Добровольці божої чоти» про захисників Донецького аеропорту. А також зняв фільм «Міф» про оперного співака Василя Сліпака, який пішов добровольцем в АТО і загинув на Донбасі.
Цей же фільм буде про інших добровольців — іноземних волонтерів, які приїхали в Україну на передову, привезли авто швидкої допомоги. Британець і швейцарець розповідатимуть про війну в Україні передусім іноземному глядачу.
І знову висновок той самий: я не зла і не токсична, це просто до цієї секції в другому дні пітчингів нормальних проєктів практично не було.
І ще один: може би просто назви секцій поміняти місцями? Нехай би попередні були телефільмами, а ці — кіно.
ФОП Івавшина Денис Сергійович, «Вогонь трибун», режисер — Денис Данько
Фільм про футбольних ультрас, які пішли воювати, представили Денис Івавшина та Віктор Калатай. Стрічка про особливість саме такої категорії бійців, з таким бекґраундом. Особисті історії тих, хто колись ходив битися з фанатами інших клубів, а тепер вони разом б’ють росіян. За словами продюсера, один із їхніх героїв навіть сказав, що після війни в Україні просто зникне культура футбольних ультрас. Тому що всі вони зараз воюють пліч-о-пліч. Серед героїв стрічки також і білоруські ультрас, які колись приїхали до України, а тепер воюють разом із нашими проти ворога.
І ще один фільм, який я хочу подивитись як глядачка. Та що ж таке? Що за секція така. Невже не буде трешу взагалі? Це мені винагорода за страждання в попередньому блоці?
ФОП Хотіленко Максим Вячеславович, «Володарі неба», режисер — він же
І останній в блоці телефільмів проєкт. У цьому випадку — серіал. Перші дві частини вже вийшли на «2+2», тепер Максим Хотіленко та продюсер Віктор Калатай планують ще дві. Перший фільм був про льотчиків, другий про вертольотчиків, а третій і четвертий розповідатимуть про операторів дронів і операцію ППО в 2023-му, коли наші фахівці збили тринадцять літаків.
Неважко помітити, що три з чотирьох проєктів у секції «Неігрові телефільми» — це стрічки телеканалу «2+2», в яких у тій чи іншій позиції (продюсер або заявник) — Віктор Калатай. Такий собі «мейджор» цього блоку. Але вимушена визнати, що абсолютно всі проєкти телефільмів цікаві, оригінальні і автори точно розуміються на тому, що вони роблять. На відміну від секції «Неігрові фільми-дебюти».