"Одне життя". Фільм про врятованих перед Другою світовою дітей гостріше сприймається в умовах нової війни

Британський режисер Джеймс Гоуз до "Одного життя" знімав на ВВС документальні фільми. Реальну історію британця Ніколаса Вінтона, який у 1938-1939 роках зумів вивезти 669 єврейських дітей з окупованої німцями Чехословаччини, він зняв із мінімальними художніми прийомами, але акценти всі розставлені правильно. Літнього Ніколаса зіграв Ентоні Гопкінс, молодого — Джонні Флінн, нітрохи не поступаючись метру. Кінцівка стрічки — непередбачувана й ефектна.

Заповітний портфель

1989 рік. Британія. Затишний котедж в англійському стилі, басейн, який зіграє в сюжеті певну роль. Літній містер Вінтон (Ентоні Гопкінс) під впливом дружини Ґрети (Лена Олін) намагається розгребти папери, щоб допомогти переїхати доньці, яка готується стати матір'ю. А Грета і Нікі, як Ніколаса називають рідні — бабусею і дідусем. У Вінтона є звичка зберігати документи десятиліттями: він довгі роки працював у благодійних організаціях і розуміє цінність подібних паперів.

Але для нього є особливо цінна реліквія — це шкіряний портфель з альбомом фотографій єврейських дітей-біженців, яких Ніколас вивозив із Чехословаччини. Вінтон вирішив, що, можливо, до півстолітнього ювілею Другої світової війни якісь медіа зацікавляться цими матеріалами. Однак головний редактор однієї з провідних газет відрізав: "Історії біженців нас не цікавлять". Далося взнаки, ймовірно, неприйняття емігрантів в умовах кризи 1980-х і жорсткої політики Маргарет Тетчер. Так чи інакше — Ніколас розлючений! Йому не дуже-то й хотілося привертати до своєї персони увагу, але тут уже — справа принципу.

Звичайні люди

Дія перекидається в 1938-й. Молодий Вінтон (Джонні Флінн) у своїх бізнес-справах (він — біржовий брокер) опиняється в Празі та бачить на вулицях єврейські сім'ї з дітьми: після окупації Судетської області німці змусили їх покинути свої будинки. "Що ж вони будуть робити взимку?" — запитує Вінтон у британському Комітеті з біженців. — "Замерзнуть", — відповідають йому, знизавши плечима.

Вінтон намагається з'ясувати юридичний (візи) і фінансовий бік питання і з'ясовує, що це все майже неможливо — відправити хоча б дітей до Англії.

Але тут він підключає свою активну матір у Лондоні, яку незрівнянно зіграла Гелена Бонем Картер ("Король говорить", "Аліса в країні чудес") — віддамо їй перше місце в цій картині за акторську майстерність.

Мама Ніки — Барбара Вінтон — це суміш напору й такту, аристократичності й милосердя, її харизмі важко опиратися. Молодий англійський бюрократ, який цю справу хотів відправити під сукно, просто був зім'ятий її аргументами й темпераментом: "Молода людина, сядьте. Я 30 років тому приїхала сюди з Німеччини. Поховала чоловіка. І виховала сина. Що мене завжди захоплювало в британцях — це благородство, честь і готовність допомогти іншим. Я виховала сина згідно з цими цінностями, і зараз він у Празі чинить так, як йому велять ці ідеали. Я сподіваюся, ви вчините так само. Невже я багато чого прошу?". Останнє було сказано трохи кокетливо, але наполегливо. Гелена — чудова! Звичайно, манірний британський бюрократ років тридцяти не міг не сказати: "Я вас слухаю..."

На друге місце ставимо Джонні Флінна, який зіграв молодого Нікі. Як він дивиться на сім'ї, на дітей — його добрі очі буквально загоряються. Дівчинка каже йому в пориві щирості: "Я люблю плавати!" — "І я обожнюю басейни". — "А ще я люблю кататися на лижах". — "І я". Нікі безпосередній і сердечний. При цьому він не забуває про справу — під його безпосереднім керівництвом закрутилася бюрократична машина.

Ось "ульотний" епізод. Четвірка однодумців. Свій "офіс" Нікі зробив просто за столиком у кафе. Постало питання: "Звідки візьмуться британські сім'ї, які зможуть на певний час взяти єврейських дітей?". Йому кажуть: "Ти забув, умова для їхньої евакуації — на дітей у Британії вже мають чекати прийомні сім'ї. Але ж це сотні, тисячі єврейських дітей. Британські сім'ї можуть поставитися до цього прохолодно". — "Треба їх підігріти — потрібно підключити пресу, — каже Вінтон. — Звичайні люди відгукнуться, коли дізнаються, у чому річ. Так, тому що... я — звичайна людина!". Пауза. Його колега: "І я". І, нарешті, найскептичніша: "І я — звичайна дівчина!" — "Усе, що нам потрібно, — резюмує Нікі, — це армія звичайних людей". Велика сценка! Чудовий сценарій.

Фільм важко дивитися без сліз. Без сліз гордості — що такі люди існують. Він і щемливий, коли бачиш, коли діти їдуть і махають на прощання батькам своїми плюшевими іграшками.

У Празі всі тривожно чекають нацистського вторгнення — ці моменти нагадали атмосферу, що була в Україні напередодні вторгнення РФ. Тому події давніх днів, відображені у стрічці, сприймаються сьогодні у нас дуже гостро.

Не без гумору

Тільки на третьому місці за грою — великий Ентоні Гопкінс. Але зате Гопкінс краще за всіх передає англійський гумор. Наприклад, його герой зустрівся в 1980-ті з колишнім колегою Відділу дітей при Комітеті з біженців. Той з'ясував, що нещодавно Нікі звільнили з благодійної організації "Самаритяни". Гопкінс каже з непередавано іронічною інтонацією: "Дзвонить мені літня дама і повідомляє, що хоче покінчити життя самогубством". — "У вас що, більше немає справ?" — "Хочу з'їздити в Америку до дочки". — "Їдьте!" — "Лікар сказав, що це може мене вбити" — "Але щойно ви згадали, що хочете покінчити життя самогубством?" — І ми обидва починаємо сміятися". У результаті, як ділиться герой Гопкінса, дама з'їздила в Америку і була задоволена. А Нікі все одно вигнали з "Самаритян" з формулюванням: "Так не можна спілкуватися з клієнтами".

Приблизно чверть фільму — телешоу "Це життя" (на кшталт української програми "Ключовий момент", де зустрічалися родичі, які втратили один одного з поля зору), куди був запрошений Вінтон, щоб поділитися своєю історією.

Він урятував 669 дітей. З'ясувалося, що в Чехословаччині нацисти знищили 15 тисяч єврейських дітей. Вдалося вижити — 200.

І ось знайшли двох дівчаток із вивезених Ніколасом, які тепер — уже пані поважного віку. Ніколас стає зіркою телепрограми. Тож йому влаштовують ще одне шоу: відгукнулися двоє чоловіків, яких Нікі вивіз хлопчиками. Тут на нас усіх чекає сюрприз: кінцівка непередбачувана й ефектна.

Фільм — прекрасний, збалансований і точний.

Усім — рекомендуємо.

До того ж герой Гопкінса продовжуватиме сипати жартами, що додає фільму шарму. Його запитують про воду в його улюбленому басейні: "Яка температура?" — "Нормальна (пауза). Для моржів".