Шольц стає цапом-відбувайлом, а до нового Макрона теж є запитання

Ви нізащо не вгадаєте, кому належать сказані відносно недавно слова: "Францію треба покарати, Німеччину ігнорувати, а Росію вибачити". Їх нібито вимовила радник із національної безпеки президента Джорджа Буша-молодшого Кондоліза Райс у відповідь на ’non’, ’nein’ і "ні", коли ці три країни у 2003 році відкинули необхідність військового вторгнення до Іраку. Тодішні республіканці були рішуче налаштовані масштабне застосування сили далеко поза Сполучених Штатів.

Росію, в якій не бачили близького союзника та перспективного партнера, справді пробачили. У випадку Німеччини врахували її важкий військовий анамнез і не стали наполягати. Натомість Францію буквально розмазали за боягузтво, відсутність гідності та удар у спину. Антифранцузькі настрої захлеснули Америку. Матеріали на межі і за межею образи виходили в ефір і в друк, епітет "французький" стало означати образливе, а у Флориді колишній морпіх убив бармена, який, покритикувавши війну в Іраку, почав розмовляти зі своєю дівчиною телефоном французькою мовою.

Наскільки все за два десятки років змінилося. Республіканці клеять дурня, кілька місяців поспіль знущально зриваючи військову допомогу найближчим союзникам, Ізраїлю та Тайваню, і далекому, але такому, що надзвичайно того потребує, – Україні. За цим легко видно небажання допомагати, в разі чого, і європейським партнерам. Президент Франції – Франції! – закликає не бути боягузами, "здійснити стратегічний ривок" та "діяти відповідно до історії та мужності, якої вона вимагає". Емманюель Макрон каже, що не можна виключати варіантів, коливійськам НАТО доведеться діяти на території України.Німеччина надає найбільшу серед європейських країн фінансову та військову допомогу Україні, але категорично проти втягування НАТО у війну. Звідси небажання федерального канцлера передавати українцям далекобійні ракети Taurus і відмовки, які це супроводжують: не дай боже, долетить до Москви або німецькі фахівці опиняться в Україні, тобто потенційно – під вогнем. І в цьому контексті раптом стає очевидним, що макронівські заклики не бути боягузом адресовані саме йому, Шольцу.

У ситуації, коли Захід виявився явно гірше підготовлений до російської агресії, ніж йому, Заходу, личить, когось треба призначити цапом-відбувайлом, і такою фігурою стає Олаф Шольц. У певному сенсі це передбачувано. Лідер СДПН кілька років працював міністром фінансів та віцеканцлером в уряді Ангели Меркель, вважався її наступником та продовжувачем політики, з усіма поправками на іншу партійну приналежність. Меркель до останнього дотримувалася традиційної максими німецької політики щодо Росії: Wandel durch Handel – "зміни через торгівлю". Мовляв, тісна економічна взаємозалежність підвищує зацікавленість у співпраці та підвищує домовленість та загальну осудність московських партнерів. Звідси і ставка на "Північні потоки", два зайці одним пострілом: вдосталь дешевого газу та важіль для тиску на Кремль. З важелем вийшло незручно. Кремль за нього вхопився спритніше, і одностороння газова залежність вилізла Німеччині боком, боляче вдаривши по найпотужнішій економіці Європи.

Шольц успадкував керівництво Німеччиною за лічені місяці до війни в Україні, і в історію назавжди увійде позиція Берліна, виражена 24 лютого 2022 року партнером Шольца в правлячій коаліції Крістіаном Лінднером, головою вільних демократів та міністром фінансів, який у розмові з українським послом відвів Україні кілька годин до поразки від Росії. З того часу Німеччина змінила своє ставлення до того, що відбувається, найрадикальнішим чином, і, як уже зазначено, вона серед лідерів за рівнем підтримки України, хоча не поспішає робити якісно нові кроки першою. "Я скажу вам так: США, а потім Німеччина, і так у всьому завжди", — схарактеризував порядок дій німецьких партнерів Володимир Зеленський під час пресконференції з нагоди дворіччя великої війни.

В умовах, коли Штати раптом перестали грати провідну роль, Олаф Шольц, людина, в якій легше впізнати бухгалтера, ніж лицаря в сяючих обладунках, не став на себе брати більше, ніж було взято раніше. Але й не менше. У місячній давності колонці для The Wall Street Journal федеральний канцлер пише про неприпустимість перемоги Росії над Україною та необхідність всіляко цьому результату війни перешкодити. Єдине обмеження, і тут він повторює слово в слово за Байденом: НАТО не повинно бути втягнуте в цю війну безпосереднім чином. У своєму посланні до конгресу, до речі, американський президент вкотре наголосив на цій позиції. Боягуз?

Власне, тут і проходить лінія розрізнення між позиціями Макрона та Шольца-Байдена: француз каже, що не можна виключати найжорсткішого варіанту, а німець з американцем наполягають: не лише можна, а треба виключити. Вони не готові до "стратегічного ривка", про який говорить французький президент.

Все це зовсім не робить Олафа Шольца боягузом, як натякає Емманюель Макрон, нітрохи не перетворює на жалюгідного "канцлера миру", як його схарактеризувала Politico, і ні, він не претендує на роль найслабшої ланки в кампанії НАТО з порятунку України, пише The Times. Німецький лідер старанно і непохитно дотримується загальної виробленої позиції західних союзників, якою вона була на кінець 2023 року — початок 2024 року. Інша річ, що криза американського лідерства створила нову реальність, яка вимагає від європейських керівників вийти з позиції того, кого ведуть, і зайняти позицію того, хто веде, а як це має виглядати, ніхто не знає, навіть небоягуз Макрон.

Нічим, крім зухвалої риторики, що раптом прорізалася останнім часом, французький лідер від німецького не відрізняється. Ні красиві слова, ні спроби клювати Шольца, який і так стрибнув вище власної голови, не замінюють справи, а видають загальну розгубленість перед новими викликами.

До речі, якщо когось дратує невойовничий вигляд Шольца, подивіться та послухайте його однопартійця міністра оборони ФРН грізного Бориса Пісторіуса чи "зелену" Анналену Бербок, яка очолює німецьке МЗС. Більших яструбів ще пошукати. Бербок уже закликала свого главу уряду "інтенсивно розглянути" потенційні постачання "Таурусів" в Україну. І витік прослуховування, влаштований росіянами, свідчить про їхню стурбованість, що будь-якої миті заборона на постачання ракет може бути знята, а сама розмова німецьких військовослужбовців показує, що в бундесвері до цього готуються.

Загалом, як не крути, а жалюгідних боягузів з нинішніх німців, якими намагалися на початку 2000-х показати французів, ніяк не виходить. Якщо хтось і виглядає зараз у всій цій історії непристойно, це американці, що прибрали плече підтримки в найневідповідніший момент, сильно підмочивши тим самим репутацію відчайдушних вояків і надійних братів по зброї, але у них ще є шанс надолужити.

А от росіян цього разу не прощатимуть. Нізащо. Це наріжний камінь назрілого стратегічного переосмислення системи глобальної безпеки. Далі справа волі та техніки.