![Ця війна надовго: історія загиблого добровольця Олександра Поліщука](https://thumbor.my.ua/BNRfGMzmBlkqlUrJSpVH0jBTW5o=/800x400/smart/filters:format(webp)/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F433%2F75891fbccfead42bd44fe609ccd554d1.jpg)
Ця війна надовго: історія загиблого добровольця Олександра Поліщука
Нещодавно президент озвучив кількість втрат України у повномасштабній війні Росії проти України. Серед цієї 31 тисячі – і Олександр Поліщук, 36 років, батько двох дівчаток, родом із Черкащини.
Історія Олександра Поліщука
Олександр завжди поспішав на допомогу друзям і побратимам. Так і загинув. У рацію із сусідньої позиції він почув: “У кого є теплік? Наш сів” і помчав віддати свого. Уже на зворотному шляху потрапив під обстріл. Його намагалися врятувати, але марно. Той тепловізор таки допоміг побратимам. І навіть машина героя вже більше як через рік після загибелі досі рятує життя на передовій.
Він пішов на фронт добровільно, одразу ж у травні 2022-го із рідного міста Тальне Черкаської області.
– Я плакала, просила, бо ж діти маленькі. Але він відповів – я маю захищати наших дітей, не хочу, щоб на наше подвір’я прийшли кацапи. Я так вирішив. Може, ти колись зрозумієш. Він звик бути лідером. А якщо щось зі мною станеться – ти сильна, ти хороша мати, і я знаю, що ти виховаєш наших доньок правильно, – розповідає дружина Алла.
Дуже хвилювався за родину, тому відправив дружину і двох доньок за кордон. У дорозі до кордону меншій виповнився рік. Тож менша востаннє бачила тата в 1 рік, старшій було 6.
Олександр потрапив у протитанкове відділення, майже весь час провів у боях на Донеччині.
– Він хотів принести користь своїй країні. Завжди був активістом. Коли їх привезли на Донеччину вперше, автобус просто вивантажив їх і поїхав. Сказали – окопуйтеся. А це був буквально ліс і нічого навколо, командирів немає, завдань немає, зв’язку немає. Сашко дуже обурювався, бо немає ані зв’язку, ані жодної координації. Тоді він взяв на себе керування, і хлопці приєдналися до іншої позиції. Санькові дали позивний Воля, тому що він один з небагатьох, хто повстав проти безідейного наказу, – згадує молодший брат Олег.
Олександр стояв на 2-й лінії оборони, але попросився на “нуль”. Там були його побратими. Потім перевівся в штурмовики.
– Я з ним по відео спілкувався останнім часом і в очах бачив смуток. Він розумів, що хлопці гинуть і гинуть…, – розповідає Олег.
В одному з боїв у Донецькій області у вересні 2022-го Сашко і загинув. Для побратимів він був опорою.
– Казав, що там пекло, але ми сильні і ми мусимо. Мав хороших побратимів. Казав, що хлопці готові один за одного життя віддати. Вони часто телефонують. Приїздили до Саші на рік. Дуже плакали за ним. І просили вибачення, що не вберегли, – розповідає Алла.
– Побратими його казали, що хоч би якою була ситуація, Сашко був активним, готовим всім допомогти, борщу наварити, картоплі насмажити і всіх збадьорити. Він же Воля. У будь-якій ситуації був оптимістом і всіх їх надихав, – каже брат Олег.
![Олександр Поліщук](https://thumbor.my.ua/tpJoe0WKNrCLkurJvktYPJ5pePs=/600x/smart/filters:format(webp)/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F433%2Fcf49047bfa9ccdcafa802c9be88e10d2.jpg)
Фото надане родичами Олександра Поліщука
Сашко казав, що війна не скінчиться швидко, вона надовго. Із дружиною мріяли про те, що коли таки настане мир, просто будуть весь час разом. А ще хотів мати сина.
– Я була згодна на все, аби лиш був живий. Чекали його, щоб бути всією сімʼєю – це було єдине бажання. Більше ні про що і не мріяли, – каже дружина.
Востаннє, коли приїжджав додому, попросив приїхати і її з дітьми з-за кордону, наче щось відчував.
– Він ходив по хаті, по подвірʼю – як прощався. Очі сумні. На нас дивився як востаннє. Я його таким ще не бачила. Я його заспокоювала, казала, ти будеш живий, інакше не може бути. Та він відповів – звідти живими не повертаються, – каже Алла.
Зараз менша донька Настя пам’ятає тата по фото, а старша, Саша, дуже сумує і щодня згадує все, що робили разом.
Сашка всі запам’ятали дуже світлим, добрим, бо таким його знало все рідне місто. Брат відчував, що така несправедливо загублена душа має повернутися. І зовсім скоро дізнався, що в нього буде донька. Як це не дивно, дівчинка дуже схожа на дядька Сашка.
– Я хочу вірити в те, що Сашко переродився. Світлі душі приходять знову в цей світ і стають набагато сильнішими. Вони віддали свої життя не просто так, – каже Олег.
Для родини героя, який віддав життя за нас із вами, найменше, що ми можемо зробити, – підписати про присвоєння звання Героя України. На жаль, посмертно. Вона вже зібрала 17 906 підписів. Ще є 41 день, щоб зібрати необхідні 25 000 для її розгляду.
![loader](/files/images/preloader.gif)
![loader](/files/images/preloader.gif)