Пам’яті командира взводу штурмовиків ЗСУ Сергія Офіцерова

Останніми словами командира, який залишився прикривати відступ побратимів, були «Слава Україні»

До повномасштабної війни Сергій Офіцеров займався підприємництвом і садівництвом. Наприкінці січня 2022 року чоловік прибув на військові збори, які проходили у навчальному центрі у Старичах. Саме там його і застало повномасштабне російське вторгнення. Із навчань їхній підрозділ перевели на Харківщину. Звідти Сергій живим не повернувся…

Він народився і виріс у невеличкому селі Атаки Хотинської громади на Буковині. Батько Сергія був військовим ще радянської армії. Тому дисципліна і почуття обов’язку у сім’ї Офіцерових прививалися змалечку.

«Сергій був природженим командиром, умів навчити, зорієнтувати, передати свої знання. Він багато вмів і своїми руками робити, але завжди любив повторювати, що головне вміння – це правильно організувати процес. Дуже гарно в нього це виходило. Якщо починали якесь будівництво, ремонт чи працювали в саду – він кожному визначав найкращу для нього роботу, і завжди завершували справу якісно», – розповідає дружина загиблого Антоніна.

Вона познайомилася із Сергієм ще коли навчалася в школі, у дев’ятому класі. Декілька років вони зустрічалися, потім вирішили створити сім’ю. У них народилися дві доньки – старша Юлія та молодша Анастасія.

Сергій тривалий час працював у Хотинському БТІ, займався виготовленням технічної документації на будинки. Потім із братом заснував власну компанію за цим напрямом. Крім того, активно займався садівництвом – орендував землю в селі і вирощував на продаж сливи, груші, абрикоси. Також чоловік захоплювався полюванням.

«У 2019 році його на військові збори забрали прямо із саду. Ми саме збирали сливу, а до нас приїхали з сільської ради із повісткою. Тому цього разу він сам пішов взимку, коли мало роботи в саду», – пригадує Антоніна.

31 січня 2022 року Сергій поїхав з дому на військові збори, які мали тривати до 3 березня...

«Ми з Настею напередодні вторгнення потрапили до лікарні. А 24-го зранку він мене розбудив і спитав, чи бачила я, що війна почалася. Потім прислав повідомлення, що їх усіх збирають. Я ще наївно подумала, що розпустять додому, щоб потім мобілізувати. Але їх одразу з навчань перевели у Житомирську 95-ту бригаду», – продовжує розповідь дружина загиблого Героя.

Через якийсь час підрозділ Сергія опинився у Донецькій області, пізніше - на Харківському напрямку, неподалік міста Ізюм. З передової писав дружині повідомлення, що з ним усе добре. Ніколи не скаржився на умови несення служби.

«До 14 квітня він мав бути «на нулі», там не було зв’язку. Їх тоді вивели. А наступного дня зранку він мені подзвонив і розказав про важкі бої, які довелося пережити. Двох побратимів із очолюваної ним групи поранило, їх евакуювали. Вони були дуже змучені, вдень поспали. А увечері він подзвонив і сумним голосом повідомив, що вони знову відправляються «на нуль». Ті, хто мав їх міняти, не прибули, і вони мали іти на ті ж позиції. Він уже відчував щось погане, попросив молитися за нього і берегти дітей. Це останні слова, які я почула від нього», – не стримуючи сліз, каже Антоніна.

Його побратими розповідали: коли Сергія призначили до них командиром, то перше, що він їм сказав: «Я зроблю все, щоб ви повернулися звідти живі». І фактично зробив це.

Під час висування на позиції дві групи українських штурмовиків потрапили у ворожу засідку. Із першої групи вижив один військовий, який попередив групу Сергія про наступ росіян. Командир із ще одним добровольцем залишилися прикривати відступ своїх товаришів. Коли він зрозумів, що шансів лишитися живим немає, сказав по радіозв’язку: «Ми звідси не вийдемо. Слава Україні!»

Із 16 квітня 2022 року Сергій Офіцеров вважався зниклим безвісти. Його тіло змогли знайти лише у серпні після звільнення окупованої частини Харківщини. Певний час тривала експертиза ДНК, яка і підтвердила загибель Сергія.

Пізніше у своєму дописі у Фейсбуці односельчанка Героя, депутатка обласної ради Любов Годнюк процитує його слова із фронтової переписки: «Зараз кожен чоловік здає найголовніший екзамен у своєму житті. Думаю, що всі, хто зараз біля мене, здають його з честю. А з тих, що там ховаються, тут буде мало толку. Сад посадив, будинок побудував, дітей народив… Чого боятися? Я щасливий, що можу вас всіх тут захищати. Ми переможемо».

Поховали Героя у рідному селі Атаки у жовтні 2022 року.

Указом Президента України від 13 квітня 2023 року Сергія Офіцерова нагородили орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно).

Вічна слава і шана Герою!

Фото: Антоніна Офіцерова