Путін і смерть Навального

Російські ЗМІ повідомляють про смерть Навального. Нібито стався відрив тромбу під час прогулянки і «головний критик Путіна» помер. Звісно, у колонію направлено комісію, звісно, буде розслідування. Під шумок можуть навіть зняти Гостєва, який є представником «московських ментів». Замінити на когось із оточення Золотова або Бортнікова.

Але суть не в цьому, а в логіці політичного процесу всередині РФ. Далі пройдемо тезисно:

1. Активність Навального унеможливила посилення «ідеологічної» опозиції в РФ. Навальний говорив про корупцію в оточенні царя, але не ставив під сумнів існування системи. Не створював альтернативи.
2. Але тези Навального зайшли широко і виникло організаційне ядро, яке могло переродитися в «не схвалену в Кремлі» політичну партію. Не системну.
3. Навальний був ізольований. Його структури, здебільшого, розгромлені. Але вакуум треба було заповнювати і з'явилися (на полі опонентів) підконтрольні «Нові люди» з Нечаєвим.
4. Тим не менш, Навальний залишався певним символом. У тому числі протестів проти Кремля. При цьому на даному моменті не маючи ресурсів для організації протестів всередині країни
5. Перед виборами в процесі збору підписів відбувається мобілізація частини ліберального електорату в містах (кейс Надєждіна).
6. Навальний помирає. Тобто живого символу немає. Решта або підконтрольні (включно з Надєждіним), або за кордоном.

І тут, незалежно від причин смерті, маємо подію, що сталася в потрібний час. Для розуміння, варто згадати кейс Пригожина. Це демонстрація здатності і права царя вбивати тих, хто може стати загрозою. Навіть не йому особисто (Пригожин був лояльний Путіну до кінця), а бути таким собі порушником спокою. Оточення Путіна тоді це прийняло. Тобто прийняло право царя стратити навіть лояльних, але не керованих.

2024 рік – це вибори саме царя, а не президента. І тут смерть Навального стає знаком, що цар може прибрати (повторю, незалежно від реальних причин) і символ опозиції. Причому варіант убивства вважатимуть найімовірнішим як противники, так і прихильники (прихильники при цьому говоритимуть на публіку звичне «немає доказів»). Суть в іншому – цар може робити що захоче. І це найкраща демонстрація «сили» у внутрішньополітичному порядку денному перед виборами. Природно, якщо найближчий тиждень пройде спокійно (а ймовірність реально масових протестів невелика – популярність Пригожина перед смертю була вищою за сьогоднішню популярність Навального, а група підтримки – люди, які знають, що таке зброя, і що таке держпереворот).

Тож маємо підтвердження ставки Путіна на формат царя з утриманням населення в послуху за рахунок страху, а не «любові». Для Росії, з іншого боку, це звично: і боятися, і любити одночасно.