Чи причетні спецслужби? Байопік "Боб Марлі: Одна любов" розкриває нову версію смерті співака

В український прокат виходить фільм "Боб Марлі: Одна любов". "Телеграф" був одним із перших, хто подивився його і зараз з повною впевненістю можна сказати, що ця картина гідна опинитися в списку найкращих байопиків.

В останні роки кількість біографічних стрічок помітно побільшало. Причому знімають не тільки про культових музикантів, а й бізнесменів, і спортсменів. Мабуть, надихнувшись комерційним успіхом "Богемської рапсодії", кінокомпанії вирішили, що вкладення в біографію зірки це майже гарантія прибутку. Тому в якийсь момент продюсери та сценаристи перейшли до єдиного лекала — розповідати акуратно та послідовно біографію зірки, якщо не з народження, то з моменту входу до шоу-бізнесу. І раптом ця концепція почала руйнуватися. Провалилася "Уітні Х’юстон: Потанцюй зі мною", а потім і "Air: Великий стрибок", про те, як Майкла Джордана вмовляли підписати контракт із Nike.

"Боб Марлі: Одна любов" вигідно відрізняється від неуспішних байопиків тим, як вони розповіли історію, яка фанам короля реггі і так добре знайома. У сценарії є чітка червона нитка, на яку нанизані майже всі біографічні історії — ставлення Боба Марлі до політики. І починається оповідання не з народження зірки, а з концерту співака на Ямайці, завдяки якому він зміг зупинити на якийсь час політичний конфлікт у країні, який ось-ось міг перерости у громадянську війну. Дати цей виступ попросив чинний прем’єр-міністр. І музикант не скасував свій виступ незважаючи на те, що за пару днів до цього в будинок Марлі увірвалися злочинці, поранили його дружину та директора, а сам Боб отримав опіки від куль на руці та грудях.

Після цього оповідання різко змінює курс. Глядачів перекидають у британський клуб, де виступає якийсь панк-гурт і концерт закінчується розгоном фанатів поліцією. А Боб зі своїми музикантами виявились теж там і з невеликою іронією обговорювали такий вид політичного протесту проти королеви.

Згадуючи різні епізоди з життя Марлі, автори хотіли не тільки розповісти про те, як на його життя вплинула політика, а він на неї. Але й поміркувати на тему зірок, які заявляють, що музика поза політикою. Боб, за сюжетом фільму, якось намагався це зробити, коли ямайські бандитські авторитети попросили його знову приїхати на Ямайку і дати концерт, який примирить людей. Але він спершу відмовився і конфлікт у його країні спалахнув ще сильніше. А потім його дружина і беквокалістка, почувши, як він співає нову романтичну пісеньку каже, що вона, звичайно, прекрасна, але не дай цьому зжерти тебе і твоє справжнє призначення.

Для тих, хто слухає пісні Марлі та вважає, що це просто сонячне реггі, яке несе добро та позитив, у фільмі дається переклад у субтитрах. Його хіти звучать у такий момент, коли зайвий раз режисер показує, що головні хіти "Exodus" і, звичайно ж, "War" — це політичні маніфести, за допомогою яких Боб може зупинити бурю.

Щоправда автори не стали чіпляти одну з версій його смерті, згідно з якою спецслужби усунули співака, оскільки його вплив став надто величезним. Є навіть визнання співробітника спецслужб, що вмирає, який перед самою смертю опублікував своє визнання, що саме він причетний до смерті співака. Однак у фільмі звучить трохи оновлена інша версія. Нібито у Марлі був рак шкіри і тільки тому палець, який він розбив під час гри у футбол не гоївся. І гангрена, що утворилася в поєднанні з онкологією і дали летальний кінець. Але вони не хочуть вплутуватися в обговорення цього варіанту. При цьому автори дають зрозуміти, що без політики справа не обійшлася.

Усі саундтреки, а їх тут багато, вплетені дуже акуратно. Автори розповідають короткі історії їхньої появи, як вони народжувалися на студії.

Зіграв зірку британський актор Кінгслі Бен-Адір і ця роль для нього цілком може стати зірковою. До цього фільму його знали насамперед за роллю в серіалі "Секретне вторгнення", де він зіграв головного антигероя. Терорист із нього там вийшов яскравий. Тепер протилежна роль розслабленого, майже завжди під легким впливом марихуани співака. Можливо, вона принесе цьому актору його перші нагороди.

Завдяки цьому фільму стає трохи зрозумілішим, чому Боб Марлі вивівши на світовий рівень новий жанр реггі так і залишився його єдиним суперуспішним виконавцем і за 50 років не з’явилося виконавців, які б також претендували на трон короля цього жанру. Співак був більшим, ніж просто виконавцем своїх пісень. Він став символом свободи для своєї країни і його творчість не обмежувалася лише легкими пісеньками, під які добре на пляжі потягувати коктейль або покурювати. Саме його політична позиція і зробила з нього людину, яку деякі растафаріанці досі вважають місією.