Комендантська година, звуки повітряної тривоги і навіть вибухи – реальність, до якої за два роки в Україні більшість уже звикла. Водночас для тих, хто зараз вперше повертається з-за кордону – це справжній виклик. Особливо для дітей, які весь цей час знали про війну тільки з розмов чи соцмереж.
Для них перша поїздка додому після 24 лютого може стати неабияким шоком, тому завдання батьків – мінімізувати стрес завдяки психологічній підготовці. Як це зробити та чого очікувати у процесі адаптації вдома, розповідає психологиня фонду Олена Лісова.
Підготуйте себе і сплануйте поїздку
Перш за все переконайтеся, що рішення їхати в Україну – обдумане й остаточне, і що ви особисто до цього готові. Адже мамі, яка сильно тривожиться через це або взагалі не хоче повертатися, буде складно підтримати дитину.
Подбайте про власну психологічну підготовку, почитайте про техніки самозаспокоєння, за потреби – запишіться на кілька сесій до психолога. Дорослим вкрай важливо мати усвідомлення, що вони дадуть раду насамперед собі, тільки так вони можуть бути надійною опорою для дитини.
План поїздки – це опора і для вас, і для дитини. Немає значення, чи це коротка поїздка в гості, чи спроба повернутися назавжди, – варто зібрати якомога більше інформації. Якщо в Україні немає родичів чи друзів, можна знайти спільноти у соцмережах, щоб з’ясувати безпекові питання, знайти житло, школу чи дитячий садок.
Важливо також зрозуміти, які побутові та психологічні виклики можуть чекати на вас після повернення. Для цього корисно поспілкуватися з сім’ями, які вже поверталися в Україну і можуть поділитися власним досвідом та порадами.
Якщо матимете можливість спочатку поїхати ненадовго без дитини – використайте цей час, щоб з’ясувати ситуацію на місці, а також відстежити власні реакції під час перебування в Україні.
Зважайте і на те, чи матимете ви підтримку близьких у місті, куди повертаєтеся. Адаптація може пройти легше, якщо поруч буде хтось із родичів чи друзів. Також подбайте про соціальне коло для дитини.
Якщо ж ви переїжджаєте в новий регіон, де немає друзів чи родичів її віку, спробуйте знайти психосоціальну допомогу, гуртки чи майстер-класи, де дитина зможе соціалізуватися. Соціальна підтримка – це один з факторів, який може убезпечити від негативних психологічних зрушень.
Звичайно, розраховувати на те, що ваш план спрацює на 100%, не варто. Але скоригувати його завжди легше, ніж повністю імпровізувати на місці.
Водночас важливо підготувати так званий план відступу. Раптом адаптація в Україні буде складною або безпекова ситуація значно погіршиться, подбайте про те, щоб зберегти можливість повернутися за кордон, де ви перебували раніше.
Не відкладайте розмову з дитиною
Як тільки рішення прийняте – розкажіть про це дитині. Важливо, щоб вона мала якийсь час побути з цією інформацією, тому краще провести цю розмову завчасно.
Перш за все акцентуйте на позитивному. Поясніть, чому ви повертаєтеся, що на вас чекає вдома. Дайте розуміння, чи це короткотривала поїздка в гості, чи спроба повернутися назавжди. Важливо з’ясувати реакцію сина чи доньки на цю ідею. Навіть у чотири-п’ять років дитина уже матиме своє ставлення до цього. Так ви розумітимете, з якими страхами, можливо, варто попрацювати.
Я раджу заздалегідь проговорити з дитиною план, який ви напрацювали, і розповісти, що вас може чекати в Україні: скільки і де ви будете зупинятися, як будете проводити час, із ким побачитеся. Окремо приділіть увагу безпековим питанням, дайте заздалегідь послухати звук сирени.
Так, це неприємний звук, але гірше, якщо він стане для дитини повною несподіванкою. Акцентуйте на тому, що це хороший сигнал, завдяки якому захисники повідомляють, що потрібно перейти в укриття і бути у безпеці.
Варто заздалегідь попередити дитину, що вона може почути вибухи, можна навіть увімкнути запис із цим звуком. Це допоможе підготуватися до нової реальності.
Водночас дуже важливо не нагнітати у розмові з дитиною і не провокувати навколо цієї поїздки надмірної тривоги. Пам’ятайте, що ваша впевненість і відчуття контролю над ситуацією передається й дитині.
Залучіть сина чи доньку до складання тривожної валізки, оберіть іграшки, які завжди будуть з нею в укритті. З меншими можна провести гру-репетицію: що ми робимо, коли чуємо сирену, і так засвоїти алгоритм дій заздалегідь.
Розкажіть про нову реальність
Важливо розуміти, що за два роки в Україні змінилася не тільки безпекова ситуація. Йдеться і про стосунки в родині, друзів, загальний контекст і атмосферу. Ви можете не впізнавати безліч речей, зокрема реакції близьких людей, з якими вимушено давно не бачилися.
З кимось доведеться будувати комунікацію спочатку або ж повністю обірвати стосунки – і це теж складний досвід, який може статися як з вами, так і з дитиною. Тому про це також варто поговорити заздалегідь, щоб не формувати хибних очікувань. Син чи донька мають розуміти, що ті, з ким вони найближче дружили до початку великого вторгнення, зараз можуть уже дружити з кимось іншим, або ж за цей час сильно змінити свої інтереси і цінності.
Зверніть увагу дитини на те, що ви з нею теж змінилися за ці два роки, і це нормальний процес набуття нового досвіду. Також поясність, що родичі, з якими ви давно не бачилися, можуть поводитися зараз по-іншому. Хтось із них, можливо, став проявляти гостріші реакції через вплив постійного стресу. Проговоріть, що це жодним чином не пов’язано з дитиною.
Якщо ви ухвалили рішення про переїзд, варто також розповісти дитині про зміни, які будуть пов’язані з її навчанням, розпорядком дня, особистим простором.
Потренуйте заспокоєння
Ми достеменно не можемо знати, як дитина відреагує на поїздку в Україну, і що саме стане тригером для її переживань. Вона може спокійно сприйняти новину про повернення, а вже під час перетину кордону відчути напад тривоги чи страху, просто побачивши знак Україна.
Або ж відреагувати на першу повітряну тривогу через кілька днів. Поспілкуйтеся про це з дитиною, поділіться, що теж часом відчуваєте такі емоції, і поясність, що сміливий – це не той, хто не боїться, а той, хто знає, як впоратися зі своїм страхом.
Швидше за все, дитина матиме реакцію в спектрі тривожних переживань. І про це також можна поговорити, ще коли ви перебуваєте за кордоном. Поясніть, що тіло і психіка можуть відреагувати по-різному, адже за два роки за кордоном і ви, і дитина звикли до зовсім іншої реальності.
Розкажіть про дихальні й тілесні практики, які заспокоюють, та спробуйте їх попрактикувати. Я завжди кажу своїм клієнтам, що у стресі найкраще спрацьовують ті навички, які ми натренували у стані спокою. Ці антистресові техніки легко знайти в інтернеті навіть з відеопоясненнями, і це те, чому дійсно варто приділити час.
Дайте час на адаптацію
Зробіть день повернення додому особливим. Це може бути маленьке свято, похід у кав’ярню чи подарунок-сюрприз, який формуватиме у дитини позитивну асоціацію з цим досвідом. Не варто бити на сполох, якщо перша реакція на повернення додому все-таки буде стресовою. Підтримайте дитину і дайте їй час на адаптацію, водночас відзначайте динаміку цих проявів. Гостра реакція на стрес переважно триває менше ніж місяць і поступово згасає.
Пришвидшити стабілізацію можуть і нові сімейні ритуали, або відтворення деяких звичок, які були з вами за кордоном. Водночас дуже важливо не забувати про базові речі: здоровий сон, харчування, достатню кількість води і фізичну активність. Рутина – це те, що задасть рамку вашій реальності і сприятиме швидшій адаптації.
Так само надзвичайно потрібними є дитячі розваги і радощі: відзначення днів народження, відвідування майстер-класів чи арттерапевтичних груп. Такі активності можна зокрема шукати через різні громадські організації і фонди, які працюють у багатьох регіонах.
А участь у заходах, які спрямовані на допомогу Збройним силам чи вимушеним переселенцям, може стати способом для дитини відчути залученість, ефективність та знизити тривогу. Важливо розповідати дітям про те, як багато людей стали до лав ЗСУ, щоб нас захищати, – це формуватиме у них відчуття безпеки і впевненості.
Втім, якщо батьки зауважать, що гостра реакція (поганий сон, сльози, тривожність, напруга в тілі) не минає впродовж місяця, і її прояви не спадають, можна звернутися до дитячого психолога або ж задіяти план Б та повернутися туди, де дитина почувалася спокійніше.