Думав, що кохана загинула: історія полонених прикордонників Іллі та Аліни

20 місяців росіяни тримали прикордонника Іллю у полоні, куди він потрапив з заводу Ілліча, обороняючи Маріуполь. Через місяць до полону потрапила і його кохана Аліна, з якою разом служили і стали на захист міста в перші дні повномасштабного вторгнення. Весь цей час від думав, що її вже немає серед живих.

Ілля та Аліна зустрічалися декілька років. Разом служили у Волинському прикордонному загоні. Та за два місяці до повномасштабного вторгнення поїхали до Маріуполя. Кінологи за фахом працювали у порту, перевіряли кораблі. Там їх і застала велика війна.

У те, що Росія пішла великим наступом на Україну, чоловік до останнього не міг повірити. Та командування зібрало усіх прикордонників, роздали зброю, розповідає Ілля, і дали наказ стати на оборону міста. Про те, що боротьба буде такою запеклою та кривавою, ніхто тоді подумати не міг.

– Почалися потужні обстріли. Та жителі Маріуполя йшли на роботу, не було ніякої паніки чи істерики. Мені так дивно було. Тому ми думали, що це все зараз припиниться, обстріли вщухнуть. Так, як, напевно, думали й місцеві. Але нас доозброїли, і ми вирушили на заводи, які були розташовані в Маріуполі, на оборону міста, – пригадує прикордонниця Аліна.

Однак обстріли ставали потужнішими і щільнішими. Наших військових накривали усім, чим лише можна було. В місті тривали запеклі бої. Позиції прикордонників та інших підрозділів, які тримали оборону, росіяни нещадно бомбили та намагалися зрівняти з землею. Але вони не здавалися, мужньо трималися та як могли давали відсіч ворожим військам. Проте сили ставали нерівними. Жінок вирішили вивезти на інші позиції, а чоловіки пробиралися вглиб заводу.

– Я віддав Аліні свою собаку і сказав, що ми маємо те все пройти, що вона  сильна і все витримає. Я її поцілував, і вона поїхала. А ми вирушили на завод Ілліча, – розповідає Ілля.

Як Ілля потрапив у полон

Саме там прикордонника і взяли у полон 12 квітня 2022 року. Тоді окупанти захопили близько двох тисяч оборонців Маріуполя, пригадує Ілля. Їх перевели через міст та загнали у тісне приміщення. Там прикордонник вперше побачив вживу російський прапор та прапор “ДНР”. Пити спочатку не давали. Тому довелося збирати у склянки, які знайшли на підлозі, дощову воду.

– Ми виставляли через грати у вікні невеличку склянку і чекали, поки туди накапає вода з даху, а тоді ділилися однією склянкою десь на 10 людей. Буквально по ковточку, аби на всіх вистачило. Потім принесли банку каші і по шматку хліба на двох, – пригадує прикордонник.

Спочатку утримували в Оленівці, згодом літаком переправили до російської тюрми. Аліна протрималася на Азовсталі ще місяць. І у травні їх також взяли у полон. Але Ілля вже цього не знав. І весь цей час думав, що його кохана загинула.

Як Аліна потрапила до полону

– Більшість військових не хотіли здаватися в полон, адже розуміли, що там буде нелегко і повернутися звідти живими шансів мало. Але нас таки переконали, і ми 17 травня 2022 року у кількості 30 прикордонників, окрім решти підрозділів, вийшли в полон. Нас загнали в автобуси і повезли в Оленівку, де я пробула 4 місяці. Іллю я там не зустріла. Зі слів побратима, який його бачив, їх етапували до російської тюрми, – розповідає прикордонниця.

Те, що відбувалося наступні 5 місяців, словами описати дуже важко, каже прикордонниця. В Оленівці у тісній камері їх було біля 30-ти жінок, спали на підлозі. Їх годували сирою їжею, умови утримання були дуже жорсткими. З них знущалися та принижували. Та віра в те, що вони колись зможуть знову повернутися додому, не давала опустити руки та допомагала усе стерпіти.

Саме вірою жив і її коханий Ілля. Та багато про полон прикордонник розповідати не хоче, каже, намагається те пекло швидше забути. Вижити та не зневіритися допоміг сильний характер та велике бажання знову побачити рідних.

– Найважче було пережити їхній психологічно-моральний тиск. Вони вмикали нам російську музику про Другу світову війну, і це впродовж усіх 20-ти місяців, доки я був у полоні. Змушували читати російські ідеологічні книжки. Змушували вчити на пам’ять їхні гімни – Російської Федерації, вчити і розповідати віршики про те, що ми вбиваємо дітей Донбасу, що ми їмо людей і так далі. І якщо ти погано вивчиш чи розкажеш – покарання могло бути жорстоким, – пригадує прикордонник.

Повернення з пекла

Аліну повернули додому через 5 місяців під час великого жіночого обміну у жовтні 2022 року. Вона знайшла в собі сили знову повернутися на службу, щоправда на Волині. І більше року намагалася знайти бодай якусь звістку про коханого, але марно. Рятувалася роботою. Аж поки не отримала дзвінок із невідомого номера. І у слухавці почула слова, про які давно мріяла.

– Зая, це я, я повернувся, я нарешті вдома – коли я це почула, то не повірила,  думала, що мені це наснилося. Коли в голові трохи прояснилося, я зібралася і вирушила до столиці, аби побачитися, – розповідає Аліна.

Іллю повернули додому в рамках найбільшого з початку повномасштабного вторгнення обміну полоненими. Тоді Прикордонник розповідає, коли зрозумів, що їх везуть на обмін, до останнього боявся, щоб нічого не зірвалося. Та коли вже ступив на рідну землю – зітхнув з полегшенням. І одразу зателефонував батькам. І не знав, як запитати – що з Аліною, бо дуже боявся почути найстрашнішу відповідь.

– Я набрав батька, він мене спочатку й не впізнав, а тоді розплакався у слухавку. Я його заспокоїв і спитав, де Аліна. Бо не знав, як дивитися її батькам в очі після повернення додому, якщо вона загинула. Не вберіг. Та те, що він відповів, напевно, було одним з найщасливіших моментів у моєму житті – бо вона була жива і вдома. Важко було стримати емоції, – каже Ілля.

Нині Ілля призвичаюється до мирного життя. Аліна допомагає, бо знає й сама, як довго доведеться оговтуватися від пережитого. І мине ще багато часу, коли вдасться забути все те. Прикордонники кажуть – живуть одним днем, нічого не планують, та понад усе хочуть, аби всіх, хто нині у полоні, чимшвидше повернули додому, бо витримати те пекло дуже складно.

Усі фото надали Ілля та Аліна