Велика війна в Україні — це незліченна кількість історій про людей, про їхні трагедії, біль, радість. Усі ці історії варті того, щоб бути почутими, і саме вони стали головною темою низки локальних і нішевих медіа. Про те, як працюють ці медіа, як створюють контент і як розвиваються, йшлося під час панельної дискусії на тему «Локальні медіа як інкубатор інновацій» за участі проєктної менеджерки Donbas Frontliner Єлизавети Ковтун, CEO TheBuchaCity Олександра Остапи та співзасновниці й CEO «Кордон.Медіа» Альони Яцини. Модерувала дискусію керівниця Агенції розвитку локальних медіа «Або» Лера Лауда.
Дискусія відбулась у межах конференції для медійників «Медіабіль», організованої Центром розвитку незалежних медіа в Україні Media Development Foundation. Ви також можете прочитати про іншу дискусію на конференції під назвою «Новини в YouTube — це біль!» за цим посиланням.
Контент про війну як основа репортажів і документалістики
Кожен з учасників дискусії розповів про роботу свого медіа, але всі вони були згодні в одному: локальні медіа — не означає гірші, й вони повинні відповідати усім стандартам і канонам сучасної журналістики та аж ніяк не можуть поступатися якістю контенту.
Donbas Frontliner — медіа про війну Росії проти України, головною відмінністю якого команда вважає інтерактивність, тобто тісне спілкування з аудиторією та реагування на її запит. Проєкт базується в Києві, але журналісти працюють у зоні бойових дій і на територіях, які побували під окупацією. «Наша інновація в тому, що ми — репортерське медіа. Ми робимо якісне відео-footage (необроблений, невідредагований матеріал) з історіями. Ми робимо не новини, а історії, які будуть актуальні через рік, через два або й через 20 років. Ми пишемо реальність, яка вона зараз і яка буде цікава через багато-багато років», — розповіла Єлизавета Ковтун.
Єлизавета Ковтун
Олександр Остапа з The Bucha City говорить, що регіональне медіа — це завжди про інновації. І туди варто приходити тим, у кого багато ідей. У великих всеукраїнських медіа проштовхнути якусь свою ідею не так просто, а в локальних є більше можливостей для експериментів і розвитку, каже він.
«Тут просто відкрите поле — роби, що хочеш. Ти затестив і щось прикольне вийшло — ти починаєш і далі працювати, і в результаті виходить класний продукт. Тому регіональні медіа — це круто», — каже він.
«Ми — медіа соцмереж, у нас немає сайту. Він, звісно, колись буде, але поки ми — медіа соцмереж і цим пишаємося. Насправді у нас просто не було грошей на сайт, коли ми заснувалися, але тепер це наша фішка», — сказала CEO «Кордон.Медіа» Альона Яцина, яке запрацювало в березні цього року в Сумах.
Інновації — це постійний розвиток. На думку модераторки дискусії Лери Лауди, щоб бути інноваційними, медіа повинні постійно бути в пошуку нових форм, сенсів та ідей. Тому вона запитала в учасників дискусії про те, що нове у своїй роботі медійники тестували цього року.
TheBuchaCity — подієве медіа, але в цьому році, за словами Олександра Остапи, вони спробували поставити новини на потік, щоб тим часом більше зосередитися на історіях і нових форматах.
Олександр Остапа
«Буча, на жаль, стала всесвітньо відомим містом, але немає розуміння того, яка далі доносити історії людей, які були в окупації та які в перший же день повномасштабного вторгнення зустріли російських солдатів, — сказав Олександр Остапа. — У нас буквально чотири дні тому вийшов документальний фільм про окупацію Бучі, який у нас зайшов непогано. Цей формат класний, але дуже складний у плані того, що тут і треба навчатися, і дуже багато інформації збирати».
Ще один секрет роботи медійників — вміння правильно делегувати обов’язки для того, щоб медіа органічно зростало та розширювалося. І головне, певна Єлизавета Ковтун, делегувати треба правильним людям, професіоналам. «За цей рік я навчилася делегувати з задоволенням. Перший критерій: я делегую людині, яка краща за мене у цій галузі. Тобто я беру найкращих SMM-ника, редактора, фінансового, операційного директорів — тих, у кого я б хотіла саме цьому повчитися. І коли я делегую їм частину роботи, я відчуваю задоволення. Я дивлюся, як людина це робить, і не лізу в деталі», — розповіла вона.
Альона Яцина
Також потрібно постійно шукати теми, які вдаються найкраще. Наприклад, за словами Альони Яцини з «Кордону.Медіа», багато переглядів збирали відео 360 градусів, зняте на камеру GoPro, наприклад, про руйнування на Сумщині внаслідок російських ракетних обстрілів. А от позитивні відео, про гарні приклади бізнесу чи про відважних людей, не мають такого успіху. Медіа існує менш як рік і тому досі шукає свій формат.
«Ми зараз проводимо стратсесії, дивимося на всі показники, які у нас були за 9 місяців існування. З тих форматів, які заходять і команді, і авдиторії, ми робимо пріоритет. Тобто ми обираємо те, що і нам подобається робити, і що люди дивляться. Ми не хочемо наступати собі на горло і робити якісь речі лише тому, що їх хочуть донори та ментори», — розповіла вона.
Гранти та диверсифікація доходів
Усі троє учасників панельної дискусії не приховують, що основа їхнього фінансового існування — донорська підтримка. У Donbas Frontliner, за словами Єлизавети Ковтун, бюджет орієнтовно 10 тис. доларів на місяць — цієї суми не вистачає, але вона дозволяє існувати, підтримувати команду і робити регулярні відрядження. Олександр Остапа розповів, що на існування TheBuchaCity йде приблизно 280‒290 тис. грн на місяць, але цього також не вистачає, наприклад, на те, щоб перевести частину співробітників з неповного робочого дня на повний. «Кордон.Медіа», за словами Альони Яцини, узагалі пів року існував фактично на гроші чотирьох співзасновників, які до того ж працювали безплатно. Але з вересня в них уже є бюджет близько 300 тис. грн на місяць, який дозволяє платити зарплатню та покривати регулярні відрядження по області.
Але як бути в разі припинення грантової підтримки? Таке питання ставить собі, мабуть, кожний медіаменеджер, який хоче мати незалежне медіа. Учасники цієї дискусії — не виняток і кожен із них має цілу низку ідей і планів.
Єлизавета Ковтун певна, продукт видання матиме попит, адже ця якісне footage-відео, яким можуть користуватися творці кіно та документалісти, а також фото, які можна побачити й у світових медіа. «Я завжди кажу: контент заради контенту — це утопія. Не можна виробляти продукт, щоб десь складати й він буде просто лежати. Продукт повинен працювати. І будь-що, що ви виробляєте, не повинно бути задля показників для донорів чи власних амбіцій. Це повинно мати життя у документальних фільмах, виставках, книжках і це має сенс. По чому будуть судити про історію через багато років? Вони будуть брати звідти ці історії. Тому треба правильно працювати з власним архівом. Вчіться правильно зберігати файли як для документування, так і для подальшої реалізації, — пояснила вона. — Ми продаємо свій контент і він був використаний в енній кількості документальних фільмів. Ми віддаємо його компаніям, які роблять історичний контент про війну. Це все базується на власних зв’язках. Велика кількість нашої аудиторії — це редактори, продюсери, контент-мейкери, і вони прекрасно знають, що якщо ми були десь там у потрібний їм часовий проміжок, це означає, що у нас звідти щось є. От у мене зараз є два запити на footage з Маріуполя 2021 року і 2022 року, люди створюють кіно — і їм дуже це треба».
За її словами, на деяких стоках якісне відео з фронту у форматі перебивок може коштувати дорого, а з роками його вартість лише зростатиме і творці документального кіно будуть за це платити. Саме тому вона радить усім локальним медіа, які мають унікальний контент, вкладати гроші у правильне архівування свого продукту, зокрема чорнового відео. «Це інвестиція у майбутнє, яка нікуди не зникне, бо про війну будуть писати й через 100‒200 років і чимось треба це підкріплювати», — пояснила Єлизавета Ковтун.
Альона Яцина говорить, що сприймає донорську підтримку як щось тимчасове, що дозволить за цей час виданню стати на ноги, придбати певну кількість техніки й інших потрібних для роботи активів і диверсифікувати прибутки. «Що далі? Це продаж контенту. Ми вже з цим працюємо — майже все, що ви бачите у єдиному телемарафоні про Сумщину, наше. Але це не такі великі гроші й ми лише в цьому починаємо розбиратися», — каже вона.
Аналогічно думає й Олександр Остапа та паралельно має вже цілу низку ідей щодо того, як навчитися утримувати видання без грантів. «Це фора, яку нам дали на рік-два, і далі я розумію, що потім її може не бути. Я для себе поставив завдання зробити так, щоб ми за ці два роки мали інші джерела доходу і далі продовжувати працювати в разі, якщо не буде підтримки. Ми взяли маркетологиню, і за ці пів року вона нам на 200% підняла надходження від реклами. Другий момент: ми вже можемо робити івенти для місцевих локальних бізнесів. Це якщо у нас буде якийсь патрон, який прийде і скаже “я таке вмію”, а ми скажемо, що у нас є аудиторія, місце і проєктор. Наступне: ми хочемо запустити мерч. Про Бучу нема жодного мерчу — і ми плануємо його зробити з нашивками The Bucha City. І найбільша моя мрія — запустити дієву спільноту, щоб отримувати якусь допомогу від наших читачів та читачок і формувати її таким чином, щоб ми завдяки їм могли виробляти контент, який можна продавати. Плюс ютуб, патреон — з миру по нитці й буде все нормально», — розповів він.
Унікальний контент із регіонів — це перевага, яка є в локальних медіа, бо вони ближче до людей та історій, про які варто розповісти світові. Хто це зрозумів, той уже почав із цим працювати. А гранти — це можливість зробити перші кроки, побудуватися як організації та здобути ім’я. Ім’я, яке згодом дозволить медіа існувати й працювати далі.
Фото: пресслужба Media Development Foundation
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.