Про складові «матриці національної ідентичності»

Як ви думаєте, нам ще надовго вистачить тих поверхневих наративів, які нам «згодовують» по радіо та на телебаченні? Як довго байрактарщина чи шароварщина зможе підживлювати патріотизм українців?

Якщо ми вважаємо себе більш зрілим суспільством ніж на Росії, то мали б подбати про значно глибші сенси.

А саме про складові «матриці національної ідентичності». Так, звучить складно, але в основі прості і зрозумілі поняття. По пунктах: наша війна повинна стати священною, в ній повинні бути чітко виокремленні сакральні герої та антигерої. Інфернальний ворог, сакральна жертва та національна мрія.

До речі, якою є наша національна мрія? До чого ми прагнемо? Повернути статус-кво? Відвоювати свої території станом на 1991 рік? Хіба такою має бути мрія?

Як на мене, забрати своє — очевидний процес. Мрія повинна бути більшою, захоплювати, надихати, розвивати та мотивувати.

Хтось зараз в Україні продукує такі сенси та змісти? Чи ми борсаємось в поточці та гарячково реагуємо на зовнішні подразники? Тиражуємо вал новин, які вже нікому не цікаві і здебільшого токсичні.

Підкажіть, будь ласка, українських письменників — фантастів, які б вже зараз змалювали Україну майбутнього після нашої перемоги в війні з Росією? Можливо є, я б почитав.

Підкажіть, будь ласка, чи є фільми чи хоча б сценарії затвердженні та профінансовані державою, які б розвивали думку про успішних та прогресивних українців? Які освоюють нові технології, стають Нобелівськими лауреатами, перемагають на чемпіонатах світу з футболу і летять на Марс.

Можливо ви знали, що в Пентагоні є свій маленький Голлівуд? Спеціально для потреб кіношників передбачені зразки озброєння авто, важка броньована техніка та літаки. Бери і знімай. А якщо в фільмі ще буде позитивна сцена з ветераном війни, Пентагон щедро за це заплатить.

Я дякую, Rena Marutian, докторці з державного управління за те, що вона ставить правильні запитання і дає методологію пошуку рішень. Саме пані Рена, ще задовго до повномасштабної війни, виокремила складові «матриці національної ідентичності». Але тоді її не почули, як і не чують зараз.

До прикладу, свого часу в Литві держава зібрала провідних письменників, дизайнерів, художників, режисерів, політтехнологів, маркетологів та філософів і дала їм певний час в закритому від решти світу просторі попрацювати над міфодизайном власної держави. І саме після цього з’явилось нове патріотичне кіно, мультфільми, книги та спектаклі. Всі вони були пронизані спільною ідеєю любові до своєї держави, спільним баченням героїчного минулого та спільним поглядом на майбутнє. Більше того, потім самі митці отримали великі матеріальні бонуси від масового продажу того культурного продукту, який у них замовила держава.

Існує тріада гуманітарної технології. Письменник пише книгу, за мотивами роману кінематографісти знімають фільм, далі IT-івці стоврюють комп'ютерну гру. Це дає широке та якісне охоплення аудиторії. Але, здійснювати такі проєкти без зацікавлення та підтримки з боку держави практично неможливо.

В мене ще прохання до колег — медійників. Якщо ви це читаєте, давайте долучайтесь. Не варто запрошувати на ефіри експертів, які пояснюють банальні речі з розряду «капітан очевидність». Можна ж йти іншим шляхом, кожен на своєму місці може приєднуватись до конструювання правильних наративів, проводити рефреймінг тих чи інших історичних подій та окреслювати майбутнє за допомогою справжніх експертів.

Не потрібно боятися виходити за рамки. Всі ми повинні стати мрійниками, бо тільки так зможемо подолати спільну колективну травму минулого і наблизити перемогу в майбутньому.

Мирослав Откович, журналіст, офіцер ЗСУ

Текст публікується з дозволу автора, оригінал публікації за посиланням.

Ілюстративне фото: Getty Images