Автор фільму "Буча": "Ми намагалися не лякати жителів Бучі прапорами РФ"
Автор фільму "Буча": "Ми намагалися не лякати жителів Бучі прапорами РФ"

Автор фільму "Буча": "Ми намагалися не лякати жителів Бучі прапорами РФ"

Продюсери драми "Буча" готують фільм до показу у Конгресі США

Сценарист та продюсер художнього фільму "Буча" Олександр Щур розповів ексклюзивно Vesti.ua, чому цю картину потрібно показувати не лише на Заході, а й в Україні. А також поділився про те, які сцени знімалися на місці реальних подій та чому не хочуть показувати тортур та вбивства.

– На яку аудиторію насамперед розрахований цей фільм?

– Насамперед ми плануємо показати цей фільм західному глядачеві. Ми вже були з попередніми показами в Америці та Канаді. Крім того, у нас уже заплановано на кінець січня показ у Конгресі США, а також у Гарвардському та Колумбійському університетах, де навчається ліволіберальна еліта, яка досі думає, що з росіянами можна помиритися та розійтися. Цей фільм має показати, чому ми не те, що не хочемо, а не можемо цього зробити, жертвуючи життям людей, які перебувають чи перебували на окупованих територіях. 

– Чому фільм такий м'який, майже без жорстких сцен?

– У картині немає навіть жодної сцени вбивства чи насильства. Ми не хотіли, щоб хтось звинуватив нас у тому, що ми використовуємо дуже жорсткі сцени для того, щоб викликати певні емоції. Нам хотілося досягти цього ефекту іншими діями, що відбуваються на екрані. І ще одна причина в тому, що у такий спосіб нам хотілося розширити аудиторію глядачів. Якби ми зняли жорсткі сцени, то здобули б рейтинг 21+. А наше завдання – домовитися з великим дистриб'ютором чи стрімером, а також донести потрібну інформацію до максимально великої аудиторії.

– Чи потрібно показувати цей фільм українцям?

– Коли ми тільки починали знімати, то вважали, що робимо фільм для закордонної аудиторії, а українцям не треба його показувати. Нині наші плани трохи змінилися. Після попередніх показів, зважаючи на реакцію людей, українцям його також варто побачити з двох причин. По-перше, ми дуже швидко забули, що відбувалося у Бучі та інших окупованих містах. По-друге, люди розслабилися та розповідають про те, що вони втомилися від війни. Я маю на увазі не лише киян. На заході України така сама картина: працюють нічні клуби, а люди менше донатять. Ми розслабилися, наче забули, що нас прийшли вбивати. На початку війни всі об'єднувалися – всі допомагали один одному. Тепер, на другий рік війни, треба зібратись і продовжити це робити.

– Ви створили трохи дивний образ російського офіцера. З одного боку, це кат та вбивця, але з іншого – прямо біла кістка: грає на піаніно класичну музику. Для чого?

– Ми показали кілька верств росіян. Є дуже прості та примітивні. А є ось ці – ефесбешники. Перед тим, як написати сценарій, я вивчав їх. Якщо брати їх як клас, то вони справді вважаються сучасним дворянством у Росії. Тому вони зверхньо дивляться на тих самих солдатів. Вони ставляться до них, як до бидла, – можуть у них відібрати що завгодно, не впускати до будинку, щоб сходити до туалету, або навіть вбити. Все це показано у фільмі. До речі, вони один до одного звертаються: "Господин". Хоча в росармії треба говорити: "Товарищ". Загалом це виглядає як дисонанс, і, на мою думку, вони дуже схожі на нацистів. Ті самі Геббельс чи Гіммлер були дуже освіченими, начитаними людьми. Але при цьому вважали євреїв та слов'ян комахами, яких можна знищувати. Тому ми й показали такими російських офіцерів, щоби глядач міг провести цю паралель. А також для того, щоб показати величезний розрив між тим, ким вони вважають себе і ким є насправді.

– Де безпосередньо знімали сцени, які відбуваються у Бучі чи Ворзелі?

– Ми намагалися не лякати жителів Бучі та Ворзеля російськими прапорами та технікою. Тому всі сцени, в яких фігурують люди у російській формі чи їхня техніка, ми знімали у тих місцях, які не були під окупацією. Однак були й сцени, які ми знімали прямо там, де саме все й відбувалося. Наприклад, у будинку композитора Ігоря Поклада. Все, що є у фільмі: кабінет, мансарда, підвал – це  все його. Або український блокпост. Ми знімали його саме там, де він був. Мало того, на передньому плані – актори, а на задньому – саме ті люди, котрі й були на ньому в той період. Хоча деякі події ми психологічно не могли знімати там, де вони відбувалися.

Джерело матеріала
loader
loader