Дивно, я проігнорував самий початок. Сприйняв оце «беріть парасольки і гарний настрій» як рядову акцію — їх тоді проходило чимало, це ж Україна. І навіть коли чисельність маніфестантів почала зростати, масштаб подій від мене тікав; а ось моя колишня приятелька з її ворожим чуттям (минулого лютого нарешті випустила назовні давно приховуваного рашистського Чужого) одразу назвала цей рух революцією.
Богдан Кутєпов (праворуч). Фото: Костянтин Назаренко
Так чи так, я опинився на Майдані суто випадково на другий день саме завдяки своєму фаху кінокритика: тоді в кінотеатрі «Кінопалац» поруч із Жовтневим палацом відбулася прем’єра нової екранізації роману Стівена Кінга «Керрі». Далі просто процитую запис зі свого щоденника — заради атмосфери й настрою:
«Подивився я мелодраму жахів “Керрі” за Стівеном Кінгом — про дівчинку, яка через образу засмажила живцем десяток знахабнілих однокласників (як я її розумію!), спускаюся з “Кінопалацу” прямо на мітингуючий Майдан і саме в цю мить з трибуни оголошують виступ Фаріон. Все, що вона говорила, було абсолютно правильним. “Непокаране зло породжує нове зло” — правильно, вірні комуністи потім створюють ультраправу партію; “свідомість означає те, що я знаю свою історію” — так, Ірусю, тепер усі знають твою історію. Цікаво: вони там в опозиції газет не читають? Не могли її кудись у запасничок сховати?
Ось тому Жирний досі при владі».
Мустафа Найєм на трибуні, 22 листопада 2013 року
Ще того вечора довкола фонтану — пам’ятника засновникам Києва хлопець і дві дівчини влаштували буфет просто неба. Було трохи бутербродів, але головне — кава. Її ще не носили термосами чи пляшками, не варили в польових кухнях. Ці перші волонтери привезли справжні металеві кавники й варили на вугіллі й піску. Настільки смачну каву я пив ще, може, один чи два рази в житті.
Слава Рябокінь, Леся Ганжа, Матвій Вайсберг, Катерина Демчук, Дмитро Десятерик, 7 січня 2014 року
Що було далі, відомо. Закривавлене обличчя Хлої Морец у ролі Керрі з’явилося на наліпках, котрі нагадували про побиття студентів 30 листопада. Бридкий фонтан виявився дуже помічним при мітингах і сутичках: на нього було зручно залазити, аби вішати прапори, вести спостереження або зйомку, кидати каміння й «Молотових». Жирний утік. «Кінопалац» після революції так і не поновив роботу. Опозиція стала владою, пересварилася, хтось зберігся в політиці, хтось плюнув на все. Фаріон вирішила скоїти гучне громадське самогубство. Україна воює.
Наталя Катеринчук (тоді — ТВі) та Наталія Лигачова, 22 листопада 2013 року
Катріна Розкладай та Світлана Остапа, 25 листопада 2013 року
Макс Левін (ліворуч) та Наталя Гуменюк (праворуч). Фото: Настя Телікова (фейсбук)
Власне, тільки тепер я розумію, наскільки все невипадково в цьому уривку спогадів. Бо Майдан був не про Фаріон, не про опозицію, не про політику, а про ту саму каву. Про те, як кілька людей, можливо навіть, раніше не знайомих одне з одним, купили власним коштом зерна, цукор, спеції та кілька годин, стоячи на холоді, частували інших незнайомих їм людей. Бо ті, хто на Майдані, мерзнутимуть і про них треба подбати. Бо без кави буде гірше. Бо без кави не буде свободи, а без свободи не буде нічого.
Мустафа Найєм, Наталія Непряхіна, Валерій Калниш, 21 листопада 2013 року. Фото: Влад Содель
І відтоді отак живемо. Вчимося підтримувати та захищати одне одного. Втопили в нашій шаленій каві одного диктатора — втопимо і другого. І ніякі ракети й гармати йому не допоможуть.
Турка вже закипає.
Фото: «Детектор медіа»
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.