Рецензія на серіал «Тіла» / Bodies

19 жовтня на Netflix, як завжди, викотили повний сезон нового мінісеріалу «Тіла». Це адаптація однойменного графічного роману Сі Спенсера від видавництва Vertigo. У рецензії нижче розповідаємо, коштом чого шоу намагається втримати увагу глядача та наскільки цікаво розкривати запропоновані сюжетом таємниці разом з тутешніми персонажами.

«Тіла» / Bodies

Жанр кримінальний трилер, детектив, наукова фантастика
Режисери Марко Кройцпайнтнер, Хаолу Ван
У ролях Джейкоб Форчун-Ллойд, Шира Хаас, Кайл Соллер, Амака Окафор, Стівен Ґрем
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2023
Сайт IMDb

Лондон, 2023 рік. Сержант поліції Шахара Хасан переслідує озброєного підлітка і натрапляє на тіло мертвого оголеного чоловіка у провулку Лонгарвест. У померлого шрам на лобі, прострелене око та дивний знак, можливо, татуювання на зап’ясті.

Неспокійний 1941-й. Сержант Чарльз Вайтман, більше схожий на голлівудську зірку, ніж детектива поліції, встряє у якусь сумнівну аферу, пов’язану з мертвим незнайомцем, тіло якого знаходиться по Лонгарвест-лейн. Це той самий чоловік, якого у наші дні знайшла Хасан.

Вікторіанський Лондон 1890-го. Інспектор Альфред Гілінгхед, зразковий сім’янин та старанний поліціянт, береться за розслідування вбивства, звісно, того ж Джона Доу.

Але і це ще не все. У футуристичному 2053-му констебль Айріс Мейплвуд у горезвісному лондонському провулку бачить перед собою тіло здогадайтесь кого. Очевидно, що усі ці дивні події з абсолютно різних епох якось пов’язані між собою. Четверо детективів занурюються у химерне розслідування вбивства однієї й тієї ж людини. Та ця справа огорнута безліччю таємниць, що ведуть до розкриття страшної правди.

До Netflix можна ставитись по-різному, але стримінговий сервіс вже другий тиждень поспіль постачає якісний серіальний контент. На тому тижні на платформі зверталися до творчості Едгара Аллана По, а зараз глядачам пропонується історія, що зійшла зі сторінок коміксів видавництва Vertigo, котре є підрозділом DC Comics. Шкода тільки, що тут відсутній український дубляж і глядачам доведеться задовольнятися субтитрами. 

Це вже далеко не перша кіноадаптація мальописів Vertigo. Достатньо згадати хоча б торішню екранізацію «Пісочного чоловіка», що також відбулася на Netflix. От і автори «Тіл» на чолі з шоуранером Полом Томаліном підійшли до справи з максимальною серйозністю та самовіддачею.

Як мінімум до п’ятого епізоду не можна сказати напевне, що ж насправді криється в основі головної загадки та що взагалі призвело до такого перебігу подій. Глядачів підводять до кульмінації поступово, крок за кроком розкриваючи якісь нові подробиці.

На додаток тут не цураються тасувати не тільки різні епохи, але і жанри. Починається оповідь як цілком типова детективна історія, але з появою нових таймлайнів у кадрі фігурує і любовна історична драма, і не менш драматична нуарна лінія про помсту та спокуту, і науково-фантастичний трилер, що, як неважко здогадатися, розгорнеться у площині майбутнього.

В якийсь момент сюжет доходить до діалогів про ілюзорність вибору явно «матричного» штибу, не кажучи вже про раптове слоумо в момент випущеної з пістолета кулі. А таємниче тіло виявляється оголеним зовсім недарма, спитайте хоча б Кайла Різа.

Магічним чином авторам вдається якісно оформити візуальну складову різних епох (тут, мабуть, нарікання можуть виникнути до майбутнього, над сетингом якого чомусь заморочились з найменшим ентузіазмом). А ще — рівномірно розподілити час і твісти для кожної з них. Тобто, у глядача не має виникнути бажання приділити більше уваги одному таймлайну і поставитись байдуже до іншого.

Якщо це Лондон часів Другої світової, то приготуйтесь до постійних сигналів повітряної тривоги та бомбардувань Люфтваффе. А якщо гіпотетичне майбутнє, то от вам прогресивне нейропротезування та одразу два голоси. Перший, домашній, машинально сповістить про те, що «в холодильнику є часник, морквяні палички й одна банка хумусу». Другий, на вулиці, в кращих традиціях антиутопій розповість про засади утопічного суспільного ладу. 

На своїх місцях знаходяться й актори. Особливо хочеться виділити Джейкоба Форчуна-Ллойда, ексцентричний герой якого сильно нагадує марвелівського Говарда Старка у виконанні Домініка Купера.

Та скільки б не міркували ті чи інші персонажі про те, що вибір то лиш ілюзія, в момент прийняття доленосних рішень надзвичайно важливо, щоб хтось близький знаходився поряд.