У 1991 році за підтримки міської ради Маріуполя та Маріупольського товариства греків промислове півмільйонне місто отримало Маріупольський гуманітарний коледж. Він діяв як філія Донецького національного університету. Майбутній класичний виш вибудовувався крок за кроком — і поступово став одним із центрів гуманітарної освіти в Маріуполі.
З початком повномасштабного російського вторгнення виш втратив не тільки приміщення, а й частину академічної спільноти. Через окупацію Маріуполя та руйнацію навчальних корпусів Маріупольський університет переїхав до Києва.
Станом на серпень в університеті навчається 3400 студентів, зокрема громадяни іноземних держав, за 67 бакалаврськими та 47 магістерськими програмами. У структурі вишу — п’ять факультетів, навчально-науковий інститут управління та Вугледарський фаховий коледж, який також був релокований до столиці України. У закладі вищої освіти працюють понад 450 викладачів і співробітників.
В інтерв’ю про Маріупольський університет розповіли ректор Микола Трофименко, деканка факультету філології та масових комунікацій Світлана Безчотнікова, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Тетяна Іванова.
— Пане Миколо, як склалася доля вашого університету після повномасштабного наступу Росії?
— Зранку 24 лютого ми з керівництвом оперативно зібралися та прийняли рішення вивезти до Дніпра сервери, документи, електронні ключі, мінімум нової техніки, яка в нас була, — все необхідне для роботи університету в іншому місці.
За декілька тижнів інтенсивних обстрілів ми втратили матеріально-технічну базу. Усі аудиторії та лабораторії були пограбовані та зруйновані. Більшість навчальних корпусів не підлягає відновленню.
Головний корпус університету до повномасштабного вторгнення РФ
Головний корпус університету після російських обстрілів
Страшніше за все для нас було дізнаватися про викладачів і студентів, чиї життя обірвала війна. Вісім наших співробітників і студентів вбито і, на жаль, ми продовжуємо збирати дані про загиблих і безвісти зниклих.
Наразі університет перебуває у столиці України. 18 квітня ми відновили роботу на базі Київського національного університету будівництва та архітектури. У наше розпорядження надали один із його корпусів, який, до речі, має майже вікову історію — будівля 1932 року.
Перше, що ми зробили в умовах тимчасового переміщення, — це ребрендинг. Наш новий логотип — голуб із площі Свободи та Миру в Маріуполі. Ми хотіли більше асоціюватися з містом, щоб його памʼятали, і цю ідею ми вкладаємо в реконструкцію корпусу.
У нас є плани розвивати матеріально-технічну базу, зараз тривають ремонти. Прагнемо з вересня частково відновити заняття офлайн. Хочемо якнайшвидше повернутися до повноцінної роботи.
Корпус Маріупольського університету у Києві
— Чи змінилася концепція, стратегія розвитку університету? Які плани на майбутнє?
— У зв’язку з тимчасовим переміщенням Стратегія розвитку університету була оновлена, а на початку 2023 року академічна спільнота прийняла рішення переглянути її ще раз. Цьому здебільшого посприяла участь у проєкті «Відродження переміщених університетів: посилення конкурентоспроможності, підтримка громад», що фінансується Європейським Союзом. У межах проєкту ми отримали експертні консультації для вдосконалення власної стратегії й мали можливість колегіально обговорити бачення майбутнього університету під час виїзної стратегічної сесії, яка відбулася у травні та зібрала разом розпорошену по світу академічну спільноту вишу.
Приймальна комісія
Якщо відзначати особливі цілі, то, перш за все, ми плануємо реалізувати концепцію цифрового університету, яка передбачає створення єдиної цифрової екосистеми. Цифровізація, як надбання сучасності, позитивно вплине на вже наявні стратегічні напрямки.
Також для нас важливо впровадити модель Сivic University. Іншими словами, орієнтувати свою роботу на громади. Якщо раніше університет являв собою заклад вищої освіти, то тепер ми хочемо бути чимось значно більшим. Університет дослухається до запитів громад і відповідає на них: відкриває нові актуальні освітні програми та модернізує вже наявні, започатковує курси підвищення кваліфікації за затребуваними напрямами, створює простори для творчого й наукового розвитку. Важливою в нинішніх реаліях життя є й волонтерська, гуманітарна складова. Зараз в університеті працює гуманітарний штаб, звернувшись до якого, маріупольці отримують всебічну допомогу — від наборів харчових продуктів до юридичної та психологічної консультації. У майбутньому прагнемо розширити штаб до центру роботи з громадами.
— Які є можливості у ваших студентів для вивчення міжнародного досвіду?
— Перш за все це академічна мобільність — можливість паралельно навчатися в іноземних закладах освіти. За понад 30 років роботи ми підписали більш ніж 120 договорів про співпрацю. Ми розвиваємо партнерські відносини з університетами Європи, США та Азії, серед наших друзів Університет Халла, Університет Вітовта Великого, Сілезький університет, Університет Вашингтона, Університет Цзи Чи. Налагоджена співпраця дозволяє обмінюватися досвідом, проводити освітньо-наукові заходи, реалізовувати спільні проєкти, започаткувати програми подвійних дипломів.
Під час російського вторгнення співпраця тільки укріплюється та розширюється. Ми отримали асоційоване членство в Альянсі європейських університетів Transform4Europe, долучилися до Європейської асоціації університетів, увійшли до складу Європейської асоціації підготовки журналістів, стали членом Європейської асоціації місцевої демократії. Все це дозволить Маріупольському університету перейняти найкращі європейські практики з підготовки фахівців і впровадити їх до власного навчального процесу. Ми прагнемо надавати освіту за європейською якістю, щоб молодь залишалася навчатися в Україні й отримувала високий рівень підготовки. Крім того, така співпраця — це чудова можливість перебувати у вирі міжнародних подій. Прикладом цьому є поїздка наших студентів до Сілезького університету в Катовіце для участі в навчальних тренінгах, науковій конференції та фестивалі європейської культури.
Очільник МОН України Оксен Лісовий і віцепрезидент Єврокомісії Маргірітіс Схінас у Маріупольському університеті
— Пані Світлано, питання до вас. Тепер МДУ — один із університетів столиці. Як плануєте конкурувати з іншими вишами країни в підготовці фахівців, особливо в галузі медіа?
— Для Києва Маріупольський університет — це ковток свіжого повітря. Ми щось нове для столиці та її закладів освіти. Як зазначив Микола Валерійович, завдяки співпраці з університетами Європи та можливості перейняти від них найкращі практики, Маріупольський університет узяв проєвропейський напрям розвитку, щоб найкраще з-за кордону перенести на вітчизняний простір, зокрема в підготовці журналістів.
Приклад цьому — участь у проєкті «Журналістська освіта задля демократії в Україні, розбудовуємо стандарти, доброчесність та професіоналізм» від Еразмус+. Проєкт дозволив оновити освітні програми згідно з вимогами Європейської рамки кваліфікацій, започаткувати авторські курси із медіаграмотності, створити на базі університету Лабораторію медіаграмотності та медіадосліджень.
Ми відкриті до нового й намагаємося примножити свій досвід. У рідному місті ми мали телестудію для підготовки студентів-журналістів і бази практики за різними напрямками. Проте тепер нам відкрився весь світ, і з його допомогою ми готові рухатися далі, створювати нове та ставати кращою версією себе.
Ми втратили все, але всупереч обставинам змогли відновитися фактично з нуля. Історія Маріупольського університету після 24 лютого — це приклад, як діяти закладу освіти під час війни для відновлення роботи на новому місці перебування. Чи кожен так зможе? Сподіваємося, що більше жодному університету не доведеться пережити те, що пережили переміщені заклади освіти.
Своїм конкурентам ми можемо продемонструвати незламність, непохитну силу духу та єдність попри кілометри, що розділяють. Допоки викладачі готові ділитися своїм досвідом, а студенти вчитися нового — університет житиме й готуватиме фахівців.
Відремонтована зала засідань
— Пані Тетяно, розкажіть, а чи з’явилися у воєнних умовах нові тенденції та шляхи у підготовці майбутніх журналістів.
— Сьогодні варто орієнтуватися на європейські тенденції, які допомагатимуть молоді розвивати навички доби постжурналістики. Це вміння враховувати фактор соціальних мереж і штучного інтелекту в роботі, працювати одночасно на різних платформах, використовуючи декілька ґаджетів і пристроїв. Це також формування soft skills або, як пропонує голландський професор Ніко Дрок, орієнтування сучасного журналіста на модель «інвестигатора». На відміну від наявної у XX столітті швидкої моделі «десимінатора», яка розглядає публіку скоріше як покупця інформації, а не її критичного споживача.
Звичайно, треба враховувати, що в нас війна. Люди опинилися в середовищі безпрецедентної пропаганди та інформаційної війни, яку розв’язав ворог не тільки в Україні, а й по всьому світу. І завдання журналіста в цей час — об’єктивно та достовірно висвітлювати події.
Відомий вислів «на війні правда вмирає першою», на жаль, не втратив своєї актуальності під час нашої національної боротьби. Журналіст несе відповідальність за інформацію, яку надає. Вага оперативності новини зростає, а часу на її перевірку обмаль. Люди перебувають у стресі й хочуть отримати відомості про те, що відбувається, якомога швидше. Коли інформація від офіційних джерел затримується, вони йдуть до соціальних мереж. Проте там велика ймовірність зіткнутися з фейками, припущеннями, а часто й ворожою пропагандою. Вміння журналіста знаходити інформацію та перевіряти її набувають особливої актуальності.
Журналісти — частина нашого суспільства, громадяни України. Це означає, що вони мають дотримуватися законодавства з урахуванням обмежень воєнного часу.
При підготовці майбутніх фахівців ми враховуємо небезпеку цієї професії. На жаль, за півтора року загинуло багато колег, тож при викладанні дисциплін ми намагаємося дати ті знання та навички, які допоможуть уникнути небезпеки.
Звичайно, не забуваємо вшановувати пам’ять загиблих у цій війні. Наша кафедра співпрацює з Академією української преси, яка наразі веде проєкт-меморіал «Носії пам’яті. Загиблі журналісти — 2022». У ньому ми розповідаємо біографії журналістів, які стали жертвами воєнного наступу, обстрілу, знущання, вбивства.
Ще раз хочу підкреслити, що професія журналіста на війні — це ризик, яким керує неможливість залишатися осторонь жаху, який коїться.
Open Day в університеті
— Чи є якісь нові технології або заохочення вивченню піару та реклами на вашій кафедрі?
— Звісно! Професії піарника та рекламіста розвиваються. За результатами дослідження від Global Commtech Report 2023 можна дійти висновку, що знання, вміння та навички піарника на 50 % змінюються кожні 5–7 років.
Ми приділяємо увагу впливу інтернету та соціальних мереж на процеси комунікації та поширення інформації. З-поміж іншого, це розуміння, як працювати з даними і використовувати штучний інтелект у своїй роботі. Наші викладачі створили тренінгову програму «Використання штучного інтелекту в навчальному процесі», тож ми будемо допомагати іншим університетам.
Ще до переліку трендів у сфері піару та реклами додам навчання імерсійних методів залучення аудиторії до події. Тут можна використовувати прямі трансляції, подкасти з місць подій, креативніший контент.
Сучасний піар усе більше орієнтується на ретельну аналітику та вивчення цільової аудиторії. Нам, викладачам, треба ввести до своїх освітніх програм такі теми, як «Робота та аналіз даних», щоб зорієнтуватися на так званий нішевий контент для споживачів, «Аудит компанії в сучасному інформпросторі та свідомості споживачів», «Вміння працювати в ситуації невизначеності».
Ми вважаємо, що український піар та реклама істотно зміняться після війни. Допомогти вловити ці тенденції, сформувати tone of voice вітчизняного піару та реклами — це також наше нагальне завдання.
Ну і, звичайно, актуальним є використання інтерактивних форм і засобів навчання студентів. Піарник — це творчий фах, а творчість зароджується та розвивається у грі, модерації та колаборації партнерів-однодумців. Залучати молодь потрібно саме до таких форм навчання.
Колектив університету у Буковелі
— Пані Світлано, чому майбутній абітурієнт має обрати саме Маріупольський університет?
— Маріупольський університет — це значно більше від звичного розуміння студентського життя, до якого всі звикли. Сьогодні студентство — не тільки проведення яскравих свят, а й згуртованість заради виконання гуманітарної місії, це не просто проживання у гуртожитку на період навчання, а повернення відчуття дому, якого позбавив ворожий наступ.
Ми дослухаємося до кожного і намагаємося реагувати на потреби. Чи буде це індивідуальна освітня траєкторія для зручності студента, чи необхідність змінити освітню програму під запити роботодавців — університет зробить усе, що в його силах, для забезпечення кращого майбутнього своїм випускникам.
Маріупольському університету є що запропонувати вступникам. Це 35 освітніх програм для опанування професій, популярних на ринку праці. Факультет філології та масових комунікацій запрошує всіх, хто хоче опанувати журналістське ремесло, ґрунтовно вивчити українську мову для педагогічної чи редакторської діяльності, розвинути навички для забезпечення документаційних процесів.
Для професіоналів своєї справи ми маємо різноманітні курси підвищення кваліфікації. Викладачі факультету навчають ділової української мови, новітніх методик педагогічної майстерності, роботи з інформацією та документами.
Долучитися до спільноти Маріупольського університету — це стати частиною великої дружньої родини, де підтримають, зрозуміють і допоможуть розвинути потенціал.