Мор Йокаї та навколоукраїнський роман «угорського Жюля Верна»
Мор Йокаї та навколоукраїнський роман «угорського Жюля Верна»

Мор Йокаї та навколоукраїнський роман «угорського Жюля Верна»

Мор Йокаї та навколоукраїнський роман «угорського Жюля Верна»

Що читати під час війни? Питання є риторичним, бо універсальної відповіді на нього не даси. Для когось у такий час доречною буде лише воєнна тематика. А комусь, навпаки, для терапії потрібно відволіктись і читати щось геть стороннє, на кшталт історичних романів. А можна й поєднувати. Ця публікація готувалася за кілька днів до початку повномасштабного російського вторгнення й мала вийти наприкінці лютого 2022 року. Звісно, не вийшла. Та час минає, й читацька публіка повернулася до книжок. Хтось читає в тихому тилу, а хтось — у бомбосховищі під час чергової тривоги. Читають і на фронті, дехто навіть паперові книжки. Цю звичку й війна не відіб’є.

Чи доречно повернутися через півтора року до статті, яка не вийшла? Тим паче, якщо вона — про угорського класика (а ставлення до угорців в українців нині, м’яко кажучи, насторожене)? Та ще й із відсиланнями до Булгакова? Але — про історичний роман на українських теренах, та ще й такий, який можна знайти й у сучасному українському перекладі? Вирішувати читачам…

«Горезвісний авантюрист XVI століття», роман Мора Йокаї, письменника, котрого свого часу за плідність, кругозір і багату уяву назвали «угорським Жюлем Верном», у іноземних перекладах має різні назви, зокрема в українській — «Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка». Дуже давно, аж 2006 року, про книгу тоді ще на газетних шпальтах «Дзеркала тижня» написав статтю художник Олег Смаль — у контексті аналогій, які дехто знаходив між цим угорським романом і значно відомішим у нас «Майстром і Маргаритою».

Чи справді Міхаїл Булгаков запозичив низку образів і сюжетів в угорського романіста, — варто почитати в самого Смаля. Статтю він закінчує цікавою пропозицією: «Варто уважніше поглянути на цей маловідомий у нас роман — тим більше, не так часто європейські письменники виводили дію своїх творів на терени України, а відчутна частина «Пригод авантюриста Гуго фон Хабеніхта» проходить на Поділлі, в Бердичеві, у Львові. Одним із багатьох імен Гуго було Ярослав Тергуско, його він дістав, будучи гармашем у загоні гайдамаків. Пречудовий кінематографічний матеріал. Мор Йокаї немов відчував прихід ери телесеріалів. Та й персонажів у його романі не менше, ніж у «Майстрі і Маргариті» (там їх понад 500). Пане Бортко, чи не бажаєте ви вплутатись у ще одну цікаву кіноавантюру? Гуго фон Хабеніхт зробив би це обов'язково!».

Звісно, апеляція до Бортка відтоді втратила будь-який сенс, а от сама ідея екранізувати роман залишається актуальною. Що змінилося з часів тієї статті — це те, що книгу переклали українською і горезвісний авантюрист XVII століття для нашого читача став насамперед Ярославом Тергузком. І став небезпідставно, адже цим іменем головний герой називається сам («Як твоє ім’я? — Моє ім’я на Поділлі: Ярослав Тергузко, в Збаражі — Кочановський, в Оденсе — брат Іларій…») — і так десяток разів, включно з іменем у Сінгапурі, аж до «тут я Х’юго фон Габернікс» (що спотвореною німецькою значить «нічого не маю»). Ще цікавіше з віросповіданням: «Якої ти віри? — Я народився єретиком у Аугсбурзькій общині. В Кракові я приєднався до соцініанів, в Україні прийшов у лоно православної церкви, після того я став справжнім римо-католиком, потім розенкрейцером та квакером». Тут варто зазначити, що це не примха перекладача й в оригіналі роману, виданого 1879 року, фігурує саме «Ukraniá».

Так починається роман-допит, у якому безпринципний авантюрист, вправний артилерист із десятком імен, попадається під час чергової зради (наймит-вояка примудрився не лише передавати ворогу важливі дані зі щільно оточеної фортеці, а й отримувати за це щедру винагороду, яку, втім, не здогадався приховати). На слідстві з тортурами (які починаються з традиційної диби) герой одразу зізнається в 22 страшних злочинах (від пограбування церкви до канібалізму), але з подивом для слідчих (один з яких, утім, через власну авантюристську вдачу душею на боці злочинця) переконливо доводить власну невинуватість у кожному зі злодіянь. Чи вдасться авантюристу переконати своїх катів? І як так виходить, що на всі 22 гріхи знаходиться виправдання — це й буде сюжетом невеликої за розмірами книжки, яку варто знайти й прочитати (вийшла друком у перекладі Юлії Бушко 2017 року в серії «Голоси Європи» видавництва «Знання»).

До роману не варто ставитися як до суто історичного, хоча в ньому є й дата — 1688 рік, і прив’язка до історичних подій, відомих як війна Аугсбурзької ліги (вона ж війна Великого альянсу, війна за Пфальцську спадщину, війна за Англійську спадщину, Орлеанська війна й Дев'ятирічна війна між Францією та Аугсбурзькою лігою у 1688–1697 роках). Мор Йокаї міг дозволити собі вільне трактування подій, й тому зовсім не факт, що в той самий період сталася, наприклад, облога Бердичівського монастиря босих кармелітів великою зграєю гайдамаків («Вони не були однорідною нацією. Серед них траплялися поляки, чехи, русини, ханаки, волохи, козаки, угорці — цвіт різних держав і перші претенденти на шибеницю»). Що не зменшує цікавості цього епізоду в романі. Як і історії війни гайдамаків із графом Потоцьким явно на території України, адже йдеться про використання відчайдухами джерела Острог. Закінчується «українська» частина пригод Гуго-Ярослава у єврейському кварталі Львова (Лемберга), де він за допомогою золотих монет і банди фальсифікаторів отримує нову особистість і стає дворянином Зденеком Кочановським…

Варто погодитись із Олегом Смалем: книга варта екранізації. В умілих руках вийшов би непоганий серіал на оті 22 серії (по серії на злочин зі спробою виправдання), може, ще плюс одну — щоб вводила в тему. А ще краще — спільного виробництва, із залученням кінематографістів із країн, охоплених романом Мора Йокаї.

Наостанок кілька слів про автора. Мор Йокаї (1825–1904) — не лише одна з найвпливовіших фігур угорської літератури ХІХ століття, а й активний учасник національної революції 1848 року разом із Шандором Петефі, з яким письменник товаришував. Написав понад 30 романів і безліч оповідань, у яких неодноразово згадував Україну різних часів. Його романтичні твори були дуже популярними серед англійської еліти вікторіанської епохи. Ба більше, сама королева Вікторія була шанувальницею його творчості, а тогочасна британська преса порівнювала Йокаї з Діккенсом.

Прізвище Йокаї, залишивши слід у світовій літературі, стало прозивним і в кулінарії. Письменник зробив великий внесок у популяризацію угорської кухні, зокрема на його честь названо ситний квасолевий суп зі свининою (сам автор надавав перевагу поросячим ратицям). Страву «йовкої» можна скуштувати і в численних закладах Закарпаття, де її пропонуватимуть нарівні з бограчем і баношем.

Джерело матеріала
Згадувані персони
loader