«Детектор медіа» продовжує масштабне дослідження якості контенту регіональних телеканалів під час великої війни. Ми регулярно проводимо кількісно-якісний моніторинг новин телеканалів східних і південних областей України. Його результати дозволяють читачам обрати джерела, які дотримуються стандартів, а медійникам — попрацювати над помилками й поліпшити свій інформаційний контент.
Зараз, окрім цих двох завдань, ми хочемо з’ясувати, як живуть і працюють телеканали в областях, що постраждали від російської агресії. Оскільки деякі з цих каналів не мають стабільного ефірного мовлення, об’єктом аналізу будуть програми, які вони публікують на ютуб-каналах, — не лише інформаційні, а й авторські публіцистичні програми та студійні інтерв’ю.
За даними сайта YouControl, громадська організація «Громадське інтерактивне телебачення» (ГО «ГІТ») зареєстрована 14 вересня 2018 року. Керівником організації є Володимир Сінькевич, засновниками юридичної особи, крім Володимира Сінькевича й Олега Величка, — ще троє осіб. Згідно із сайтом «ГІТ», Володимир Сінькевич є головою ГО, Олег Величко — продюсером. До списку власників включено двадцять одну особу з приміткою «оскільки організація функціонує в якості громадської, визначити частку кожного члена організації неможливо». До слова, в недалекому минулому Володимир Сінькевич і Олег Величко керували ТРК «Аверс».
За даними на сайті Нацради з питань телебачення та радіомовлення, ліцензію на мовлення ГО «ГІТ» отримала в лютому 2019 року. У тому ж місяці ліцензію було переоформлено «у зв’язку зі зміною докладних характеристик каналу мовлення, мережі мовлення».
«"Громадське інтерактивне телебачення" — це майданчик, де кожен громадянин може викласти свою позицію щодо тієї чи іншої події, висловити свою думку про дії влади, політиків, правоохоронців, комунальних служб та інших, поділитися своїми досягненнями, практичними порадами, життєвим досвідом. У цьому вам допоможе наш невеличкий колектив. "Громадське інтерактивне телебачення" — неприбуткова громадська організація», — читаємо на сайті. «ГІТ» також висловлює сподівання на підтримку громадян і надає свої банківські реквізити. Те ж саме «ГІТ» робить і на деяких інших своїх майданчиках.
«ГІТ» має фейсбук-сторінку (19 тисяч підписників), телеграм-канал (82 підписники), акаунти в інстаграмі (853 підписники) й тіктоку (2778 підписників).
Ютуб-канал «Громадського інтерактивного телебачення» створений у січні 2020 року й наразі має 19,6 тисячі підписників. «Новини без фейків. Оперативні новини України цілодобово», — йдеться в описі. «ГІТ» і тут просить підтримати їхній «волонтерський проєкт», а також закликає доєднатися до мережі власних кореспондентів: «Долучайтеся до подій, знімайте відео, ми можемо виводити ваші стріми у прямі трансляції». Вочевидь, саме в цьому повинна проявлятися заявлена в назві «інтерактивність» телеканалу. Щоправда, впродовж моніторингового періоду жодного стриму від власних кореспондентів ми не побачили. Як і будь-яких інших стримів.
«Завдяки вам ми працюємо на благо волинян!» — запевняє колектив каналу. Відео на ресурс завантажують у вигляді записів спілкування ведучих зі співрозмовниками. Інших форматів на «ГІТі» немає. Для моніторингу переглянуто 53 записи, що вийшли в етер з 15 по 24 травня включно.
Нескінченні діалоги
«ГІТ» — доволі специфічний телеканал. Судячи з контенту, викладеного на ютуб-каналі, «компанія з виробництва та трансляції медіаматеріалів», як зазначено на її фейсбук-сторінці, не виробляє ані випусків новин, ані авторських програм, ані токшоу, ані журналістських сюжетів. Лише суцільні, так би мовити, інтерв’ю. Чому «так би мовити»? Бо під час їхнього перегляду іноді здається, що ведучі, користуючись паузами в монологах гостей, сумлінно озвучують перелік заздалегідь підготовлених запитань. Жива реакція, прагнення схопити співрозмовника на слові, дізнатися від нього більше — тобто все те, чим цінні найкращі зразки інтерв’ю, майже повністю відсутні.
Етери беззмінно ведуть двоє суворих на вигляд молодих чоловіків, які стійко зберігають інкогніто або ж просто не мають звички представлятися глядачам і радіослухачам («Це етер на "Громадському інтерактивному" та "Радіо 1"», — щоразу каже ведучий). Одного з ведучих гість якось назвав Віктором. Іноді Віктор лишається в студії один, без напарника. Інтер’єр студії, м’яко кажучи, аскетичний: ведучі сидять за столом на тлі розвішаних на стіні футболок і шаликів із патріотичними гаслами. Для радіоетеру візуальне оформлення, можливо, й не має значення, але, назвавшись телеканалом, такими речами нехтувати не варто.
Не вистачає, на мій погляд, ведучим і драйву. Їхній майже незворушний спокій в етері швидше заколисує глядачів, ніж спонукає до (інтер)активності.
З 53 розмов близько 20 були з тими гостями, яких можна побачити й на інших, як центральних, так і регіональних каналах. Зокрема, з політичними коментаторами Володимиром Волею, Володимиром Сонюком і Тарасом Чорноволом, воєнним експертом Олексієм Гетьманом, координаторкою проєктів Центру економічного відновлення Юлією Шаіповою, керівницею економічного відділу Transparency International Ukraine Катериною Риженко, старшим науковим співробітником Інституту економіки та прогнозування НАН України Євгенієм Редзюком, головредом BlackSeaNews Андрієм Клименком, парламентським аналітиком руху «Чесно» Олександром Саліженком, заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу, народним депутатом 9-го скликання Ахтемом Чийгозом, експертом Defense Express Іваном Киричевським, директором Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам'яті Ігорем Куликом, журналістом Бачо Корчилавою, релігійним експертом Тарасом Антошевським.
Рекордсменом за кількістю переглядів (понад 76 тисяч) виявилося інтерв’ю з «політичним блогером» (речником батальйону імені Шейха Мансура) Ісламом Білокієвим про добровольця Хусейна Джамбетова «Бандеру», який нібито перейшов на бік Кадирова. Решта записів набирає від кількох десятків до кількох сотень переглядів.
У декількох випадках вибір співрозмовників дещо здивував. Наприклад, про 150-ту річницю з дня народження гетьмана Павла Скоропадського ведучі говорили з істориком Станіславом Кульчицьким, який кілька разів зауважував, що не є фахівцем зі Скоропадського. От якби, мовляв, його запитали про Петлюру та Винниченка... «Що міг би зробити для Української держави Скоропадський більше, ніж зробив?» — допитувалися ведучі. «Я не зовсім розумію це питання», — змушений був відповісти гість.
Поміркувати про переосмислення творчості Тараса Шевченка у зв’язку зі 162-ю річницею його перепоховання на Чернечій горі у студію запросили старійшину фермерів Волині Дмитра Себія та керівника фермерського господарства «Собуцький М.Т.» Миколу Собуцького. Не найочевидніший вибір, хоча, мабуть, на таку тему можна говорити із будь-ким, хто шанує та знає творчість Кобзаря. Але пан Собуцький також скористався нагодою й розповів про свою надзвичайну користь як депутата Луцької райради.
Здивувала і ще одна розмова, але з іншої причини. Київський блогер і письменник Кирило Талер розповідав про своє «дослідження» того, як адміністратори фейсбук-спільнот і телеграм-каналів спекулюють на вразливих темах.
— Можливо, варто державі проводити курси медіаграмотності, я навіть не знаю, яким чином доносити цю інформацію… — наприкінці каже ведучий.
— Ідея гарна, можна почати втілювати в школах, але хто навчатиме? Якщо 55-річна Галина Петрівна… — зверхньо зауважує гість під сміх ведучого.
Нечасто в телеетерах доводиться стикатися з ейджизмом, але тут трапився.
Позастатутні відносини
Попри те, що «Громадське інтерактивне телебачення» позиціюється як майданчик, де кожен може викласти свою позицію й висловити свою думку, в нього є редакційний статут, із яким можна ознайомитися на сайті. Статут містить розділи «Забезпечення точності, об’єктивності, неупередженості та збалансованості інформації, що поширюється телекомпанією», «Перевірка достовірності інформації, одержаної від третіх осіб», «Джерела інформації» та інші. Однак для кого написаний цей статут, лишається загадкою, бо в обраному телеканалом форматі про необхідність неупередженості та збалансованості інформації ніхто не згадує.
Скажімо, Тараса Чорновола попросили прокоментувати заяву президента Парламентської асамблеї Ради Європи Кокса про те, що в Україні можна навіть в умовах війни провести вибори. Чорновіл розповів про «жорстку політичну цензуру в країні», «Резніковське мародерство», вороже ставлення Банкової до Порошенка, нібито бажання влади на певний час призупинити воєнний стан і провести вибори «в абсолютно неконкурентних умовах [...] у явно неконституційний спосіб». Далі мова зайшла про хабарництво у Верховному Суді: «У нас скрізь крадуть, згадайте "Велике будівництво", усіх "слуг народу" Антикорупційний суд виправдав, а справу Князєва раптом почали розкручувати…» Зрозуміло, що опонувати Чорноволу в студії було нікому, ведучі лише мовчки слухали. Отже, не йшлося навіть про видимість «балансу думок».
Критикував українську владу й польський видавець, «знаний адвокат України в Польщі й дослідник українських сенсів» Пшемислав Ліс-Маркевич. Він говорив не стільки про заявлену в темі розмови необхідність запроваджувати примусову українізацію, скільки про недолугі жарти «95 кварталу», виборців «без мізків», «зборище "слуг народу", яке думає про вибори». «Я бачу, як вони мобілізують людей, ловлять на вулицях і б’ють», — заявив гість, маючи на увазі аж ніяк не росіян. При цьому він не впустив нагоди наголосити, що «єдиним, хто будував українську армію, був Порошенко». Польській владі теж дісталося, її пан Пшемислав назвав «кодлом популістів». Ведучий не заперечував.
Письменниця Тамара Горіха Зерня теж висловила претензії до президента Зеленського, який нібито досі не нагородив цьогорічних лавреатів Шевченківської премії та не перепросив за це, а також не підписав «важливий для обороноздатності нашої країни» закон про заборону книжкового імпорту з Росії, хоча «мусив миттєво підписати».
Висвітлюючи конфліктні ситуації, «ГІТ» теж надає майданчик лише одній стороні. Сергій Янковський, син військовослужбовця Олександра Янковського, звинувачував Волинський центр комплектування та Міноборони в корупції, аргументуючи тим, що його батько більш як 27 років перебуває на квартирному обліку в Луцькому гарнізоні, проте досі не отримав квартиру. Журналісти навіть не подзвонили в Центр комплектування. Ведучий обмежився запрошенням для представників ТЦК прокоментувати звинувачення, які пролунали в ефірі.
Про інформаційні скандали на Волині, пов’язані з начебто підробними документами про освіту ексдиректора музея-скансена в Рокинях Олександра Середюка та втечу за кордон голови Луцької районної ради Олександра Омельчука, у студії розповіла головна редакторка інтернет-видання «Перший канал соціальних новин» Ольга Булковська. Жодна інша позиція — ані самих фігурантів скандалів, ані місцевої влади, ані правоохоронців тощо — представлена не була.
На позитивній ноті
На завершення хотілося б відзначити кілька інтерв’ю, приводи для яких були гідними, а гості — цікавими.
У Макарівському історико-краєзнавчому музеї зібрали експозицію на честь бійців 14-ої Князівської бригади з волинського міста Володимир, які захищали Макарівську громаду в березні 2022 року. Про бої на Київщині, загиблих героїв та вшанування їхньої пам'яті розповів директор музею Віталій Гедз.
Команда медиків із Волині певний час працювала на звільнених територіях Херсонщини. Про те, скільком пацієнтам вдалося допомогти, з якими проблемами найчастіше зверталися люди, що найбільше вразило під час роботи, говорив медичний директор Волинського обласного центру Екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Анатолій Каленюк.
18 квітня, в день вишиванки, однією зі співрозмовниць ведучих була луцька майстриня-вишивальниця Оксана Лисюк. Вона розповіла, скільки часу потрібно на створення вишиванки, які орнаменти та техніки використовуються, які сенси вони несуть, а також дотепно прокоментувала вишиванки ведучих.
Не цурається «ГІТ» і культурної тематики: впродовж моніторингового періоду в етер виходили розмови про презентацію збірки поезій 52 українських авторів та авторок «КнигаLove 2.0»; виставку «Емпатія» одеської художниці Ксенії Костюченко в Луцькому музеї сучасного українського мистецтва Корсаків, про яку розповіла сама художниця; а також поїздку літературної делегації з Волині до польської Влодави на фестиваль Międzynarodowy Trójstyk Literacki.
Після моніторингу в мене склалося враження, що «Громадське інтерактивне телебачення» більше схоже на аматорську телестудію. Але аматорство не звільняє від необхідності дотримуватися професійних стандартів.