Ада Роговцева закликала перейменувати вулицю в Києві на часть Да ВІнчі: його кохана відповіла

Легендарна акторка Ада Роговцева запропонувала перейменувати вулицю в центрі столиці  на честь легендарного воїна з позивним Да Вінчі, який загинув три місяці тому. Його кохана відповіла.

«Вулиця Німанська в Печерському районі міста Києва названа на честь річки Німан, що протікає Калінінградською областю росії. Російські топоніми не мають бути вшановані в міському просторі столиці України. Київ повинен шанувати Героїв, які віддали життя за Незалежність України. Я пропоную перейменувати вулицю Німанську на честь легендарного комбата 67-ї окремої механізованої бригади, керівника батальйону «Вовки Да Вінчі» Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі», – написала в соцмережі Ада Роговцева.

Аліна Михайлова, кохана Да Вінчі, відтримала пропозицію: «Я щиро вдячна Аді Миколаївні за цю ініціативу і повністю її підтримую. Дякую всім, хто вже 2 місяці питав мене про вулицю Дмитра Коцюбайла чи навіть реєстрував подібні петиції, звертався до влади. Це саме та петиція, яку я прошу вас підтримати».

Раніше «Главком» писав, що легендарна акторка Ада Роговцева взяла участь у вшануванні пам'яті легендарного Дмитра Коцюбайла, командира батальйону 67-ї окремої механізованої бригади «Вовки Да Вінчі», яке відбулося на Аскольдовій могилі після поховання героя.

«Я знаю, що таке ховати сина. Я свого поховала десять років тому. Це рана, яка ніколи на загоїться», – зізналася актриса, звертаючись до тих, хто прийшов на вшанування.

Ада Миколаївна була особисто знайома із загиблим воїном. Після його смерті на її сторінці у Фейсбук з'явився допис, який написала дочка артистки, режисерка Катерина Степанкова. «Сьогодні 9-й день того, що я нездатна збагнути і в що неспроможна повірити. Не лише я. Ти лишив багато сердець, в яких твоє ім‘я стало шрамом на серці. Да Вінчі», – підписала Катерина відео, яке зняв її син Олексій, котрий нині захищає Україну зі зброєю в руках.

За словами Ади Миколаївни, їй пощастило не раз спілкуватися із Да Вінчі: «Мені пощастило бути в тому приміщенні, де він спав і прокидався. Снідати з ними, хрестити їх, коли вони йшли на завдання, а потім так страшно чекати, щоб вони повернулися. І оце миле, рідне обличчя, і та стійкість, яка в нього була… Я горда, що в свої 85 я зустріла людину, не рахуючи своїх рідних, номер один. Такі не вмирають, такі будуть жити серед нас вічно. Ми любимо тобі, Дімочко, а любов не вмирає. Ми любимо тебе, Дімо».