Яка насправді була мета минулорічних переговорів з Росією

Прихована мета переговорів

Виборча пам'ять та миготлива робота мозку – це дуже характерно для багатьох кімнатних експертів. Тому варто дещо нагадати.

Переговори завжди мають певну мету. Часто це – досягнення домовленостей. Не менш часто сам процес ведення переговорів є самодостатньою метою, тому що вирішується інше завдання (наприклад, росіяни дуже хочуть переговорів заради переговорів).

Минулого березня у всіх, хто бачив більш-менш загальну картину, було чітке розуміння, що ресурси української армії закінчаться через 1,5 – 2 місяці. Тоді Міноборони рухалося двома паралельними треками:

• по-перше, купувало всю зброю та боєприпаси, до яких могло дотягнутися;
• по-друге, переконувало у необхідності постачання важкої зброї західного зразка. Тоді ніхто не горів бажанням його передавати (та й отримувати не всі хотіли).

21 – 22 березня був візит міністра оборони Олексія Резнікова до Лондона, де відбулося важливе зрушення – британський міністр оборони Бен Воллес підтримав ідею із західною зброєю. Це була стадія намірів, які перетворювалися у рішення.

26 березня у Варшаві відбулася зустріч Резнікова та Дмитра Кулеби з американськими візаві – Ллойдом Остіном та Ентоні Блінкеном. До діалогу приєднався президент США Джо Байден. Тоді він озвучив чотири принципи, на яких США будували комунікацію з партнерами для надання допомоги Україні (з цих принципів виріс формат "Рамштайн"). Це теж була стадія намірів, які перетворювалися у рішення.

29 березня відбулася зустріч у Стамбулі.

31 березня в Лондоні (через 10 днів після спілкування Воллеса з Резніковим) відбулася донорська конференція під егідою Великої Британії. Це був перший конкретний механізм підтримки нашої армії в умовах війни. Тоді вперше прозвучали заяви "про артилерію більшої дальності, засоби берегової оборони" тощо.

Переговори заради переговорів

На початку квітня світ дізнався про трагедію у Бучі, Бородянці, Ірпені. Це прискорило прийняття рішень щодо треків, які були запущені на той момент.

Як наслідок – вже 7 квітня міністр закордонних справ Росії Сєргєй Лавров запевняв, що Україна віроломно від чогось там відмовилася. Хоча жодних зобов'язань не було – був діалог. Потім була істерика на тему червоних ліній, ескалації і так далі. Але поїзд уже пішов.

26 квітня відбулася перша зустріч на Рамштайні. Потім був моторошний місяць травень. Але процес уже котився – із ресурсного глухого кута вдалося вискочити.

У березні 2022 року потрібно було якнайбільше переговорів із росіянами. Можна було обговорювати документи, грати в нарди чи лапту – не має значення. Головне – щоб рухалося за ключовим напрямом.

Коли виникає спокуса щось категорично затаврувати, згадуйте, як у липні минулого року ми потужно готувалися наступати на Півдні України. Ми чесно про це говорили у західних ЗМІ. Росіяни перекинули на південь найкращі війська. А потім плани трохи змінилися. На війні таке буває.