Засновник ютуб-каналу «Загін кіноманів» рівнянин Віталій Гордієнко розповів про «хороших росіян» і їхню пропаганду

Виходець із Рівного Віталій Гордієнко – кіновлогер. Він заснував ютуб-канал «Загін кіноманів», який наразі має вже понад 400 тисяч підписників. До повномасштабного вторгнення росії Віталій переважно публікував відео з розборами фільмів та власними інтерв’ю з акторами та режисерами.

Після повномасштабного вторгнення наповнення його каналу змінилося: у своїх блогах він почав розвінчувати міфи про «хороших росіян», боротися з російською пропагандою та збирати донати на ЗСУ.

Зокрема, показав, якою постає Україна та українці в російському кіно. Та пояснив, як через фільми «Брат 2», «Тарас Бульба» та «Ми з майбутнього-2» українцям нав’язували комплекс меншовартості.

З Віталієм Гордієнком «Четверта влада» поспілкувалася про російських лібералів та про вплив російського кіно на людей. Ви можете переглянути повну відеоверсію або прочитати текстовий варіант.

«Для мене особисто питання росіян закрите»

– Ви живете в Києві, а під час повномасштабного вторгнення приїхали до Рівного, де також знімали блоги. Чим відрізняються можливості для блогінгу в столиці й у Рівному?

– Єдина відмінність – доступ до гостей і подій. Записувати розмовні відео можна хоч у селі. Але в Києві я мав доступ до прем’єр, до всіх допрем’єрних показів, ходив на всі фільми швидше за всіх і міг робити цікаві огляди. Також цікаві гості переважно живуть у Києві: актори дубляжу, з якими я дуже часто роблю інтерв’ю, режисери, актори.

– Як повномасштабне вторгнення вплинуло на контент вашого каналу?

– Дуже сильно. З початком повномасштабного вторгнення у мене не було внутрішньої потреби робити огляди кіно, навіть добірку фільмів, які варто подивитися під час війни. Я і до 24 лютого цікавився політичними процесами. І зрозумів, що можу на ютубі займатися просвітництвом. Довго шукав, як це втілити.

– Потім порадився з друзями, побачив допис свого друга про стосунки України та росії. Мені його допис сподобався – і я попросив у нього «права на екранізацію». На основі допису написав сценарій, друг перевірив його. Так з’явилося відео «Чому немає “хароших рускіх”». Потім я зрозумів, що людям цікава моя точка зору. Тому після цього почав знімати глобальніші відео, чим і займався всі ці три місяці. Чим займатимуся далі? Треба дивитися.

– Київський міжнародний інститут соціології 13-18 травня провів дослідження і з’ясував, що 80% українців, які раніше добре ставилися до росіян, зараз до них ставляться погано. А як з цим на ютуб-просторі? Можливо, українці відписуються від росіян або підписуються на українців?

– Все так само, як ви описали. В очах українців масово почали падати їхні російські ідоли. Раніше багатьом людям не було зрозуміло, що [в російській культурі] нічого хорошого не треба шукати. Та настав момент, коли люди зрозуміли це. І це чудово. Шкода, що таким способом, шкода, що такими жертвами, але в усіх подіях є плюси й мінуси.

– У кризових ситуаціях стається бум у ютубі. У час [спалаху] коронавірусної хвороби український ютуб виріс грандіозно. З’явилися українські ролики та канали. Ця хвиля піднесла й мій канал на новий рівень популярності.

– Зараз така ж історія. Люди шукають нових лідерів думок, шукають українців. Звісно, багато хто [дивився російське]: в росії контенту – валом, а в Україні мало. Хочеш про науку послухати – в тебе є умовно 5 каналів. Хочеш про кіно – є 6 каналів. А в росії – сотня. Тому дехто «ламається» і повертається до російського культурного простору. Але багато людей почали звертати увагу на український контент – і це чудесно.

– Деякі представники російської еліти підтримують агресивні дії росії на території України. Але в росії є ще так звані ліберали. Ви, зокрема, знімали відео про російського блогера та журналіста Юрія Дудя та російського політичного діяча Максима Каца. Вони, хоч не так відкрито, але все одно просувають ідею про об’єднання двох братніх народів тощо. Ви можете пояснити, чому попри війну з росією українці довіряють цим росіянам, чому їх дивляться?

– Це механізм психіки, що не можуть бути всі погані. Друге – ми їм дуже вірили. Коли ти в щось вірив, комусь довіряв і він тебе зрадив – ти все одно шукаєш щось позитивне. Це як насильство в сім’ї. Хтось б’є, а потім каже щось приємне. Тоді принижений каже, що ця людина не така вже й погана.

– Я намагаюся «вичистити» наш простір від російських журналістів, політиків тощо. Спрямувати перегляди в бік українського контенту. Я не кажу, що вони виродки й що їх усіх треба вбити, я просто кажу, що нам туди дивитися не варто. Навіть якщо вони ангели. Для мене особисто питання росіян закрите. Я не хочу з ними спілкуватися.

– Я своє світобачення намагаюся передати людям: якщо ви зосередитеся на українському – нічого страшного не трапиться, все буде навіть краще. Ви відчуватимете себе частиною української спільноти, зможете зустріти своїх кумирів на вулиці, поспілкуватися з ними. І ми ніколи не зрадимо – це головне. Ми не прийдемо з війною до вас у хату. Ми завжди будемо стояти за одне.

– росія ніколи не мала прикладів хорошого співіснування з Україною. Ніколи не було такого, що ми спілкувалися спокійно, мирно й дружили. Я вважаю, що толерувати російських лібералів – те саме, що підтримувати подальшу війну з росією.

У російському кіно українець або тупий, або зрадник

– Ви на своєму каналі знімали відео про те, якими постають українці в російських фільмах. Можете розповісти, як через фільми українцям нав'язували комплекс меншовартості?

– Аналізуючи власні дитячі погляди, говорячи з друзями, які теж росли у 2000-х роках, я зрозумів, що з нас робили слабку і ніяку націю. Націю, яка може бути сильною лише разом із «братніми народами» – разом із Білоруссю і росією.

– росія дуже планомірно виховувала образ такого малороса-українця, який або тупий, або зрадник. Українець завжди був слабшим, а росія – старшим братом. Через кінематограф це було добре видно. Я не стверджую, що всі режисери приходили до путіна й визначали, що треба отак показувати українців. Ні. Це прояв суспільної думки.

– Одна людина мені сказала, що 2014 рік – найкращий рік в історії незалежної України і без нього було б дуже погане майбутнє. Ми – як Нео в «Матриці». Він жив у класному світі: матриця, дівчата, сонце, робота. Аж тут покидається – і розуміє: світ захопили машини. Так і ми: прокидаємося – і немає дружності народів. У нас був вибір: поринути назад у матрицю, де б ми далі «дружили». От тільки російською говорили б і свободи не було. Але ми вийшли з «теплої ванни» в складний світ, який від нас багато вимагає, проте ми боремося.

– Ви говорите, що українців показували тупими. Чому українці не бачили, що їх фактично гноблять?

– Частина людей розуміла. Ці люди були національно свідомими, знали історію. А частина дивилася все російське: ютуб, музику, естраду, культурні шоу, телебачення, фільми – і бачила тільки російський погляд на світ, в тому числі – що українці отакі. Багато хто до цього звик.

– Ви робили відео, якими поставали українці у російських фільмах до 2014 року й після 2014 року. Є якась різниця у пропаганді за ці періоди?

– Так. До 2014 року ми самі дивилися цю пропаганду. До 2014 року українці були і в історичних фільмах, і в багатьох інших. А після 2014 року в історичному кіно українці зникли. Почали просувати ідею, що України не існувало і що її придумав Ленін. У росіян є багато фільмів про Крим, де показують, що українців злими бандерами.

Короткий підсумок: до 2014 року ми були, але були дивними, поганими, боягузами і слабаками. А після 2014 року нас або нема, або ми злі вбивці, фашисти, які готові вирізати всіх.

– Ви передивилися багато російських фільмів. Можете розказати, як пропаганда в російських фільмах впливає на людей? Як на вас вона вплинула?

– Коли ти дивишся фрагмент відео російського пропагандиста Соловйова, то думаєш: що він меле?.. А коли передивляєшся купу російських фільмів, складається пазл: розумієш, чому вони можуть казати, що Україну придумав Ленін. Це дуже лякає.

Деякі фільми взагалі затягують. Фільм «12» – оскароносний. Там дуже мало про Україну, було цікаво, чим закінчиться. А це погано. Це працює навіть на тих, хто має чітку стійку основу. А уявіть людей, які не мають цієї основи, вони не читали історію, не цікавилися літературою, не знають, що таке «Розстріляне відродження». Їм показують цей фільм і вони погоджуються говорити російською і що українці це такий собі народ, їм подобається росія.

Треба боротися, щоб українці дивилися українське

– У минулорічному інтерв’ю ви говорили, що в Україні українцям треба ще себе просувати. Бо Україна та росія ведуть культурну війну і борються за розуми українців. Хто зараз, за рік, у цій війні перемагає?

– Однозначно, що в перші місяці повномасштабного вторгнення Україна натиснула на газ і виборола величезну аудиторію. Але вирішальними будуть наступні місяці. Український інформаційний фронт «залип» на тому, що показує, яка росія погана. Це класно. Але коли ми перестанемо про це говорити й забудемо про цю державу, чи зможемо ми утримати аудиторію іншим контентом? І тут питання, чи аудиторія не повернеться [до російських блогерів], де 280 каналів про кіно. А у нас таких – два великих канали. 

– Нам зараз все одно бракує інформаційних воїнів у ютубі, інстаграмі й тіктоці. Багато з тих, хто знімав російською, зараз перейшли на українську. І це теж питання: чи вони не повернуться [до російської], чи залишаться з нами.

– Всі блогери, які мене дивляться, будь ласка, піднатисніть контенту. Нам треба боротися за розуми українців, треба боротися, щоб вони дивилися нас. Це запорука нашої безпеки в майбутньому.

– Мені здається, що значна частина українців може перейти на контент західних блогерів. Що ви про це думаєте?

– Звісно, хто знає мову – буде дивитися західний контент. А хто не знає мови – все одно закликаю дивитися – це цікаво. Є ролики, що без слів зрозумілі. Відмовившись від російського ютубу, я відчував інформаційний голод і почав шукати для себе американський ютуб. Я не знаю англійської на неймовірному рівні, але чому б не почати? Чим більше дивишся – тим краще розумієш.

– Що влада робила не так, якщо українським блогерам, письменникам потрібно було боротися з росіянами за розуми українців?

– Вона просто мало звертала увагу на українців і проукраїнське. Зараз, думаю, влада теж місцями допускає проколи, бо більше звертає увагу, як змінити росіян, як донести щось росіянам їхньою мовою, їхніми методами. А хто буде українців змінювати?

– Я думаю, що зараз можна було би запровадити багато речей, пов’язаних з українізацією, подібних на квоти на радіо, на телебаченні. Хоча… є закон про українську мову – він чудесний. Але він досить часто не виконується. І покарання за невиконання цього закону практично мізерні. Зараз треба, щоб держава забезпечила його виконання.

– Якби цих помилок влада не допускалася, чи можна було б сказати, що й війни могло б і не бути?

– Зараз дуже малий відсоток українців хотів би доєднатися до росії. Їх тут вже ніхто не чекав. Вони просто зібрали величезне військо й зайшли в країну – це окупація.

– А у 2014 році було по-іншому. 

– Мені товариш із Луганська розповідав історію: уяви, що ти все життя говориш російською, а перший раз українську від живої людини почув в університеті. І тут приходить чувак, який до тебе твоєю мовою каже: «Друг, я тебя пришел спасать». І ти такий: «Ну, да». А приходить якийсь інший чувак і каже: «Друже, я тебе зараз врятую». І ти такий: «я не розумію, ти мені далекий, оцей мені поближе, мы с ним вместе и Новый год з путіним встречаем».

– Я завжди висловлював таку свою неоднозначну й суб’єктивну тезу: якби ми мали зовсім іншу державну політику й зовсім інші вектори розвитку ще з 1991 року, то подій 2014 не сталося би взагалі.

Дивіться також: Брехня і паніка у вайбері, телеграмі, фейсбуці під час війни: як не потрапити на гачок дезінформації

Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів»

Ярослава Нікітюк, Четверта влада