Понад 242 дні захисники Донецького аеропорту протистояли навалі російсько-окупаційних військ, затято відстоюючи рідну землю.
20 січня 2015 року окупанти підірвали колони, які тримали перекриття аеропорту. Саме 20 січня зафіксували найбільші втрати серед захисників під час оборони ДАП – загинув 51 воїн ЗСУ.Відкрита зустріч "Нерозказані історії Кіборгів" відбулася в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану. Розташований на двох поверхах Будинку профспілок, який знищила пожежа в лютому 2014-го під час Революції гідності. Зустріч організували до річниці вирішальних боїв за Донецький аеропорт (ДАП). Запеклі бої за ДАП відбувались із вересня 2014-го до 20 січня 2015 року. Захисників, які брали участь в обороні Донецького аеропорту, називають Кіборгами."Вам в інші двері, - каже світловолоса дівчина на першому поверсі. – Тягніть сильніше, бо погано відчиняються".
В холі приміщення обладнали турнікети і кав'ярню з барною стійкою. Поряд – два столики для відвідувачів.Піднімаюсь ліфтом на другий поверх. Одне приміщення освітлене. У залі для кінопоказів – розвішані фото з Майдану, прикріплені цупкими дротами - від стелі до стільців. Сидіння зроблені з дерев'яних піддонів, зверху - подушки бежевого кольору.Покриття на підлозі зображує карту Києва зі знаковими відмітками Революції Гідності – місця боїв, барикади. Майдан – із кількома десятками червоних стрілок. Символізують криваві події зими 2014. В центрі велика зелена пляма – до неї підпис "Йолка" (Революція Гідності почалась із протестів активістів на Майдані. Коли протестувальників бив кийками "Беркут" - поряд монтували святкову ялинку. Президент-втікач Янукович у передсвятковому інтерв'ю забув українське слово і після довгої паузи сказав "йолка" - слово стало мемним - Gazeta.ua).На підлозі - велика зелена пляма, до неї підпис "Йолка""Хто був на Майдані - в більшості пішли воювати на Схід за Україну. У Музеї Революції Гідності проводимо події до пам'ятних дат - до Дня добровольця, Дня ЗСУ, на 14 жовтня, робили річниці Ілловайська, Дебальцевого. Наголошуємо - це є продовженням подій осені 2014", - розповідає жінка у короткій сукні гірчичного кольору з візерунками на рукавах. Вона – організаторка заходу, волонтерка Юлія Пішта."Я пережила Майдан від А до Я. Ще коли були "зелені чоловічки" в Криму – почали вже волонтерити, зібрали перші біноклі. Поїхали в вересні на кордон з Кримом. Не було часу плакати. Згодом втратила на війні багатьох друзів. Після підриву ДАП - шукали зниклих через соцмережі, хтось телефони скидав. Потім колега Оксана каже: "Треба 23 труни". Знайшли, допомогли священики різних конфесій. Волонтери діти грузили ж нами торби, бо знали, що це Піски і це треба. Важкувато згадувати – є купа історій, про які важко говорити, але якщо про це не згадувати – будемо знати лише ту історію, яку насаджує нам Росія", - каже Юлія.Стоїть поряд зі стіною, на якій зображені прямокутні видовжені плитки. Пояснює, що це бруківка, яка стала одним із символів Революції Гідності.
- На "плитках" можна написати побажання."Писали й воїни, які були в полоні. Часте побажання: "Україна вистоїть", - йде до гостей. Захід починається хвилиною мовчання. Відвідувачі встають із піддонів і стільців, поставлених ближче до екрану. Більшість людей прикладає руку до серця. Дівчина у чорному худі років 15 на вигляд дивиться на сусіда в однострої. Теж кладе руку на груди."Сідайте ближче, бо покажуть відео з ДАПу. Кадри є на Ютубі, але на великому екрані – більш потужно", - дівчина у блакитній сукні підходить до учасників заходу, відмічає представників преси. На екрані видно напівзруйновану диспетчерську вежу ДАП. На тлі понищених приміщень біжить вояк зі зброєю. Кадри показують у "сепії". На фоні напис "Вони стали кіборгами за одну ніч".У обороні ДАПу брали участь військові, добровольці, медики й волонтери. В середині грудня 2014 проросійські сили майже зруйнували старий і новий термінали. Українська армія тримала оборону ще більше місяця. 20 січня ворог підірвав новий термінал. У ньому впали перекриття і стеля. Більшість вояків, які були всередині, загинули, а частина потрапила в полон. Це здебільшого бійці 90-го аеромобільного батальйону, який увійшов до складу новосформованої 81-ї аеромобільної бригади. За офіційними даними, за весь час оборони летовища, у ДАПі загинули 100 Кіборгів. За неофіційними – 109. Поранення отримали 440 захисників.Шукали Кіборгів через соцмережі - тоді нам подзвонили, просили 23 труниПід великим екраном – стіл із приставленими стільцями. За ними розсаджуються двоє чоловіків – це учасник оборони ДАП Генадій Дубров і оператор каналу 1+1 Владислав Журенко, який вів зйомку з аеропорту з осені 2014. Юлія Пішта сідає збоку від Дуброва. Намагається підключитись до відеозв'язку.Геннадій Дубров (позивний "Бізон") - у бордовому гольфі і картатому піджаку. До Революції Гідності був начальником відділення банку у Миколаєві. Під час Майдану отримав травму, на війну пішов у складі добробату "Сокіл"."У грудні поїхав на кілька днів на Майдан подивитись – досі дивлюсь, напевне. Вже був на війні - мама думала, що працюю в Києві. Миколаїв - "сепарське" місто, а я завжди був проукраїнським активістом. Нас там доволі мало. Після Майдану телефонували погрожували, зробили список "укропів Миколаєва". Мали контакти родичів – хто де живе, з ким живе. Їдучи в добробат – придумав історію, що беруть на круту роботу, повертаюсь у банківську справу. Якось говорю з мамою, розповідаю, як класно в Києві - а тут танки йдуть. Мені кричать: "Закінчуй!" Потім телефоную, кажу: "Мамо, я на передовій", - проводить рукою по обличчю.У грудні 2013 поїхав на Майдан подивитись – досі дивлюсь, напевне
"Бої, штурми вже сприймалось як рутина. Для мене ДАП - історія про людей. Був дух побратимства. Людям, з якими бачишся вперше, можеш довірити свою спину. Розумієш, що вони прикриють в критичний момент. І ти їх прикриєш. Можливо це ПТСР, але забувати війну, побратимів - не хочу. Це було круто і, напевне, я би повернувся туди назад. Війна складається з моментів спілкування, приколів. В ДАПі їх було багато. Якось під час штурму - викликали міліцію, бо отримали такий наказ від "приколіста" душмана. Набрав "Музикант" побратим, що до війни жив у Донецьку. Його перемкнули на Селідово. Коли диспетчер почув, що ми в ДАПі в новому терміналі - "завис", в людини був шок. Каже: "Блін, то це територія ДНР. Ви в Україну телефонуєте". Тоді зрозумів, що тут бойові дії. "Музикант" каже: "Отримав наказ. Як стріляють – треба телефонувати в міліцію, ви захистите". В результаті був триповерховий мат. Трубку більше не знімали", - каже Бізон, усміхається.Подзвонили в міліцію - сказали, що в нас сєпари стріляють
Вікна зали виходять на Майдан Незалежності. Ліхтарі освітлюють вулицю. На узбіччі стає автівка, судячи з написів – таксі, блимає "аварійкою". До авто швидко прямує висока жінка у білій шубі. Сідає на пасажирське сидіння, авто рушає Ліворуч видно яскравий напис "Я люблю Київ".Бізон перекидається кількома словами з відеооператором. Переходить на російську мову."Как-то попали в прямой эфир на "сепар-ТВ". Была середина сентября, затишье. Включили Первый республиаканский – с*ань, которая называлась их средством масмедиа. В студии - "герой". Начинает вещать, что несколько часов назад они нас воевали. Убивали. Восстанавливали справедливость на территории аєропорта. Дали в бегущей строке телефон студии – мол, даем вам вовзможность рассказать, как стало легче жить, с тех пор, как постреляли укропскую нечесть. Номер Лайф - 063. Это было ошибкой", - говорить Бізон. В залі чути сміх.
"Сережа говорит: Може, подзвоним? Набираем номер телефону. Думали, что оператор завернет, скажет, мол, не туда попали. Переключают на ведущую. Слышим в ефире свой голос: "Доброго дня, історії ви порозповідали класні, але ми з пацанами зараз на території аеропорту".
Чуємо за кадром: "Ля п***ц - это укропы". И пошли на рекламу местной очередной доблести", - чути сміх і оплески.Вийшли в ефір на сепарському ТБ - почули матюки і "це укропи"
"Негода застала на висоті півтори тисячі метрів. Додам зустрічі оригінального формату. Я в ДАПі був не дуже довго, за три дні отримав поранення. Дні в аеропорту - хочу пам'ятати повністю, бо найяскравіші в моєму житті. Коли я почувався на своєму місці. Що потрібен і виконую тут роль, яка допомагає загальному процесу оборони країни. Хоч у мене дуже насичене життя – але це найкращі три дні, чудові спогади. На жаль втрата побратимів, але знову ж таки – вони загинули як справжні чоловіки – в бою, рятуючи поранених. Після поранення давав собі термін пів року. Коли сказали, що перша операція була невдалою – це трохи підірвало бойовий дух. Тоді просто сів на велосипед. На щастя, мені пощастило потрапити у США. Коли повернувся – хотів віддячити цьому світу, я є неймовірно підтриманий людьми, і Україною. У США підтримували – як українці так і американці", - чоловік прощається із посмішкою. Зв'язок із Кіборгом пропадає.Це були найкращі три дні життя"Йолки-палки, возьми меня в горы, я ребенок в душе", - вигукує Владислав Журенко."С войны поему-то запомнилось, как на шахтовом элеваторе услышал детский голос. Спросил у командира "Студента": "Вы что? Ребенка туда посадили?".Кіборги пояснюють що хлопець - 17-річний "Апостол", який із самого початку до кінця пройшла найбільші обстріли."О 8 ранку врубав своє "Небо-ФМ. І всі позиції Пісків валили з усього, що є. Потім "Апостол" шукав влучну пісню, починав працювати стіл замовлень", - на екрані "включається" темноволосий чоловік із борідкою. Налаштовує звук.Це - Кіборг лейтенант ЗСУ Кирило Недря, Він - доцент, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін у психології Університету внутрішніх справ, кандидат історичних наук. Кирило володіє чотирма мовами. На війну пішов з Майдану. Мав позивний "Доцент"."У вересні 2014 побув Хароном – відправляв хлопців із ДАПу. На злітну вискочив ворожий танк – загиблих 7, було також багато 300-х. Тоді не випив чай із побратимом, бо його вбили. Завжди не хочеться згадувати про трагічні речі, відхід людей. Як життя витікає. На війні є моменти, в яких ти розумієш, що ми зазвичай живемо в обмеженому просторі. Коли йшов ближній бій, були постріли з 6 снарядів - спостерігав секундну стрілку.
Розумів, що в секунді, яка в звичному побуті – спам, в ній до халєри часу. В цій секунді страх. Але ти доходиш до того, що певним чином на нього звикаєш. Що хотів би забути? Нічого. Днями був день пам'яті захисників. Багато писали - дякую, що залишився живим. Я в ДАПі не вижив – я там народився. Те яким я є, і яким, мабуть, не хотів би бути до ДАПу. Намагаюсь згадувати деталі. Було міжсезоння, дощило. Пригадався запах полину "звідти". Ніби стоїш…і просто ловиш аромат полину зі "злітки" і затхлого повітря, яке знаходиться за тобою…..То і є межа", - каже Кіборг. Крутить в руці ремінь, подібний до вервиці.У вересні 2014 був Хароном - перевозив загиблих із ДАПу "ДАП це те місце, куди всі сходились і де були загальні ідеї спільного захисту, протидії ворогу спільному й споконвічному. Там стирались усі протиріччя. В окопах 2015 року не дуже згадували про те, хто якою мовою говорить, хто з якого регіону походить. Те, що мене зараз турбує - поява чіткого розмежування за політичними вподобання. Це безумовно має змістовні модулі, сенси. Але станом на 14-15 рік єдиною неподільної ідеєю для всіх, хто був там зі мною, після мене - була моя держава. За яку я вмирав – це Україна без конкретних прізвищ і імен.
Тому ДАП для мене - найбільш українське місто, бо туди сходились дороги з усієї України, туди стікались душі. За два місяці, які провели без ротації – була купа різного. Люди різних професій. В мене хлопці намагались відшукати цистерни з водою. Шукали – вода була затхла. Розроблялись варіанти транспортування води в ДАП. І коли побратими авіаційний компресор переробили на насос – для мене як для гуманітарія було щось анріал. Але хлопці впорались. Насос подавав воду на вищій поверх", - розповідає "Доцент".
ДАП - те місце, куди всі йшли протидіяти ворогу - спільному і споконвічному"Дітям треба розповідати правдиві історії. Вони хочуть знати правду. Теперішній інформпростір дозволяє легко провести фактчекінг, Якщо це буде не правда - то краще промовчати. Війна то не гей-гей на конях. Це на 90 відсотків кров, грязь, нарко і інші незручні моменти. Але все це заради того, щоби тут було гей-гей на конях. Щоби був інтернет, зв'язок, нормальне життя. Ключовий момент – подача на контрасті, розуміння, заради чого то все. Північний сусід може вигадувати все заради свого міфу, або красти наші історії. А нам, на відміну від Росії - можна нічого не вигадувати. Є чим пишатись починаючи з Київської Русі - і до сьогодення. Героїв достатньо, навіть якщо беремо "звичайних" людей", - каже Кіборг "Доцент".Зустріч завершується. Відвідувачі спілкуються групами. Дівчина, одягнута у чорний светр овейсайз і джинси, говорить із високим струнким хлопцем. Розповідає про нещодавню зміну у таборі "Строкаті єноти".
"Потрібно молоді розповідати все по-дружньому. В таборі дізналась багато про війну. Ранок починається зі сніданку, гімну, а далі дуже багато занять різних. Наприклад: робота з мотузками помагає у горах. Багато ручної роботи, браслети. Бачу людей, які приїжджають після табору і спілкуються на чистій українській. Класно, що про це нагадають - і про те, що ми сильний народ, щоби не забувати історію. Коли тривала оборона ДАПу - була 6-річною. Ми кидали гроші для хлопців і мені потім навіть браслети присилали. Мій батько прищепив з самого дитинства поважати всіх. Батько працює на радіоринку, ремонтує телефони, рації. Не воював, але він дуже часто присилав гроші. Ми кожного разу після мого дня народження збирали і відсилали їх", - розповіла дівчина.Захід тривав 1 годину 30 хвилин.Галерею із фото Кіборгів, знятих у ДАП - можна переглянути тут:
Фото: Музей Майдану
У 2014 приїхав з Росії - пішов воювати на українському боціНа "Нерозказані історії Кіборгів" прийшли колишні військові. Учасник добробату з позивним "Гість" прийшов на подію з побратимом. Каже, що виріс у Росії, а в Україну повернувся під час Революції Гідності. Воював на українському боці."Відмовився від російського громадянства у 2014 році за спрощеною системою. На підставі того, що народився в Україні, отримав повноцінний український паспорт, а не той дворічний, який видавали усім іншим. У нас тих, хто приїхав з РФ - кілька сотень на весь фронт таких людей було. Я особисто з 3-4 перетинався, які приїхали, але їм не так пощастило з громадянством як мені. Хоча юридично маю подвійне громадянство через це не зміг повернутись на службу. Зараз вирішую це питання. Півтора роки був керівником осередку партії захисників України по Донецькій і Луганській області. Намагалися співпрацювати з місцевим населенням, правда, політика не зайшла. Намагаємося все одно щось робити", - каже.Прощається із побратимом, підходить до фото Майдану."Сам свого часу був жертвою пропаганди. Брав участь у руських маршах, у бойових діях на Кавказі в складі федеральних військ. Після строкової служби зрозумів, що російська армія – це страшна штука. Перелом в розумінні стався, коли в Україні почалася Революція Гідності, анексія Криму і перші бойові дії на Сході. Я маючи певний бойовий досвід на Кавказі, вирішив, що мушу взяти участь. В мене батько живе у Києві, після розлучення залишився тут, а мама - в Росії. Вона приїхала, коли я сказав, що іду на війну. Зустрілись, повів її на Майдан. Я на той період був у формі. Мама питає: "А де це все руйнування, а де фашисти, правий сектор…Пройшли далі, каже: "Це, напевно, тому що ти у формі, з певною символікою. Вони за свого приймають, тому не нападають на нас. Я ж тут гучно російською розмовляю. Пожартував з нею, що, видно так і є".
20 січня 2015 року окупанти підірвали колони, які тримали перекриття аеропорту. Саме 20 січня зафіксували найбільші втрати серед захисників під час оборони ДАП – загинув 51 воїн ЗСУ.Відкрита зустріч "Нерозказані історії Кіборгів" відбулася в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану. Розташований на двох поверхах Будинку профспілок, який знищила пожежа в лютому 2014-го під час Революції гідності. Зустріч організували до річниці вирішальних боїв за Донецький аеропорт (ДАП). Запеклі бої за ДАП відбувались із вересня 2014-го до 20 січня 2015 року. Захисників, які брали участь в обороні Донецького аеропорту, називають Кіборгами."Вам в інші двері, - каже світловолоса дівчина на першому поверсі. – Тягніть сильніше, бо погано відчиняються".
В холі приміщення обладнали турнікети і кав'ярню з барною стійкою. Поряд – два столики для відвідувачів.Піднімаюсь ліфтом на другий поверх. Одне приміщення освітлене. У залі для кінопоказів – розвішані фото з Майдану, прикріплені цупкими дротами - від стелі до стільців. Сидіння зроблені з дерев'яних піддонів, зверху - подушки бежевого кольору.Покриття на підлозі зображує карту Києва зі знаковими відмітками Революції Гідності – місця боїв, барикади. Майдан – із кількома десятками червоних стрілок. Символізують криваві події зими 2014. В центрі велика зелена пляма – до неї підпис "Йолка" (Революція Гідності почалась із протестів активістів на Майдані. Коли протестувальників бив кийками "Беркут" - поряд монтували святкову ялинку. Президент-втікач Янукович у передсвятковому інтерв'ю забув українське слово і після довгої паузи сказав "йолка" - слово стало мемним - Gazeta.ua).На підлозі - велика зелена пляма, до неї підпис "Йолка""Хто був на Майдані - в більшості пішли воювати на Схід за Україну. У Музеї Революції Гідності проводимо події до пам'ятних дат - до Дня добровольця, Дня ЗСУ, на 14 жовтня, робили річниці Ілловайська, Дебальцевого. Наголошуємо - це є продовженням подій осені 2014", - розповідає жінка у короткій сукні гірчичного кольору з візерунками на рукавах. Вона – організаторка заходу, волонтерка Юлія Пішта."Я пережила Майдан від А до Я. Ще коли були "зелені чоловічки" в Криму – почали вже волонтерити, зібрали перші біноклі. Поїхали в вересні на кордон з Кримом. Не було часу плакати. Згодом втратила на війні багатьох друзів. Після підриву ДАП - шукали зниклих через соцмережі, хтось телефони скидав. Потім колега Оксана каже: "Треба 23 труни". Знайшли, допомогли священики різних конфесій. Волонтери діти грузили ж нами торби, бо знали, що це Піски і це треба. Важкувато згадувати – є купа історій, про які важко говорити, але якщо про це не згадувати – будемо знати лише ту історію, яку насаджує нам Росія", - каже Юлія.Стоїть поряд зі стіною, на якій зображені прямокутні видовжені плитки. Пояснює, що це бруківка, яка стала одним із символів Революції Гідності.
- На "плитках" можна написати побажання."Писали й воїни, які були в полоні. Часте побажання: "Україна вистоїть", - йде до гостей. Захід починається хвилиною мовчання. Відвідувачі встають із піддонів і стільців, поставлених ближче до екрану. Більшість людей прикладає руку до серця. Дівчина у чорному худі років 15 на вигляд дивиться на сусіда в однострої. Теж кладе руку на груди."Сідайте ближче, бо покажуть відео з ДАПу. Кадри є на Ютубі, але на великому екрані – більш потужно", - дівчина у блакитній сукні підходить до учасників заходу, відмічає представників преси. На екрані видно напівзруйновану диспетчерську вежу ДАП. На тлі понищених приміщень біжить вояк зі зброєю. Кадри показують у "сепії". На фоні напис "Вони стали кіборгами за одну ніч".У обороні ДАПу брали участь військові, добровольці, медики й волонтери. В середині грудня 2014 проросійські сили майже зруйнували старий і новий термінали. Українська армія тримала оборону ще більше місяця. 20 січня ворог підірвав новий термінал. У ньому впали перекриття і стеля. Більшість вояків, які були всередині, загинули, а частина потрапила в полон. Це здебільшого бійці 90-го аеромобільного батальйону, який увійшов до складу новосформованої 81-ї аеромобільної бригади. За офіційними даними, за весь час оборони летовища, у ДАПі загинули 100 Кіборгів. За неофіційними – 109. Поранення отримали 440 захисників.Шукали Кіборгів через соцмережі - тоді нам подзвонили, просили 23 труниПід великим екраном – стіл із приставленими стільцями. За ними розсаджуються двоє чоловіків – це учасник оборони ДАП Генадій Дубров і оператор каналу 1+1 Владислав Журенко, який вів зйомку з аеропорту з осені 2014. Юлія Пішта сідає збоку від Дуброва. Намагається підключитись до відеозв'язку.Геннадій Дубров (позивний "Бізон") - у бордовому гольфі і картатому піджаку. До Революції Гідності був начальником відділення банку у Миколаєві. Під час Майдану отримав травму, на війну пішов у складі добробату "Сокіл"."У грудні поїхав на кілька днів на Майдан подивитись – досі дивлюсь, напевне. Вже був на війні - мама думала, що працюю в Києві. Миколаїв - "сепарське" місто, а я завжди був проукраїнським активістом. Нас там доволі мало. Після Майдану телефонували погрожували, зробили список "укропів Миколаєва". Мали контакти родичів – хто де живе, з ким живе. Їдучи в добробат – придумав історію, що беруть на круту роботу, повертаюсь у банківську справу. Якось говорю з мамою, розповідаю, як класно в Києві - а тут танки йдуть. Мені кричать: "Закінчуй!" Потім телефоную, кажу: "Мамо, я на передовій", - проводить рукою по обличчю.У грудні 2013 поїхав на Майдан подивитись – досі дивлюсь, напевне
"Бої, штурми вже сприймалось як рутина. Для мене ДАП - історія про людей. Був дух побратимства. Людям, з якими бачишся вперше, можеш довірити свою спину. Розумієш, що вони прикриють в критичний момент. І ти їх прикриєш. Можливо це ПТСР, але забувати війну, побратимів - не хочу. Це було круто і, напевне, я би повернувся туди назад. Війна складається з моментів спілкування, приколів. В ДАПі їх було багато. Якось під час штурму - викликали міліцію, бо отримали такий наказ від "приколіста" душмана. Набрав "Музикант" побратим, що до війни жив у Донецьку. Його перемкнули на Селідово. Коли диспетчер почув, що ми в ДАПі в новому терміналі - "завис", в людини був шок. Каже: "Блін, то це територія ДНР. Ви в Україну телефонуєте". Тоді зрозумів, що тут бойові дії. "Музикант" каже: "Отримав наказ. Як стріляють – треба телефонувати в міліцію, ви захистите". В результаті був триповерховий мат. Трубку більше не знімали", - каже Бізон, усміхається.Подзвонили в міліцію - сказали, що в нас сєпари стріляють
Вікна зали виходять на Майдан Незалежності. Ліхтарі освітлюють вулицю. На узбіччі стає автівка, судячи з написів – таксі, блимає "аварійкою". До авто швидко прямує висока жінка у білій шубі. Сідає на пасажирське сидіння, авто рушає Ліворуч видно яскравий напис "Я люблю Київ".Бізон перекидається кількома словами з відеооператором. Переходить на російську мову."Как-то попали в прямой эфир на "сепар-ТВ". Была середина сентября, затишье. Включили Первый республиаканский – с*ань, которая называлась их средством масмедиа. В студии - "герой". Начинает вещать, что несколько часов назад они нас воевали. Убивали. Восстанавливали справедливость на территории аєропорта. Дали в бегущей строке телефон студии – мол, даем вам вовзможность рассказать, как стало легче жить, с тех пор, как постреляли укропскую нечесть. Номер Лайф - 063. Это было ошибкой", - говорить Бізон. В залі чути сміх.
"Сережа говорит: Може, подзвоним? Набираем номер телефону. Думали, что оператор завернет, скажет, мол, не туда попали. Переключают на ведущую. Слышим в ефире свой голос: "Доброго дня, історії ви порозповідали класні, але ми з пацанами зараз на території аеропорту".
Чуємо за кадром: "Ля п***ц - это укропы". И пошли на рекламу местной очередной доблести", - чути сміх і оплески.Вийшли в ефір на сепарському ТБ - почули матюки і "це укропи"
"Негода застала на висоті півтори тисячі метрів. Додам зустрічі оригінального формату. Я в ДАПі був не дуже довго, за три дні отримав поранення. Дні в аеропорту - хочу пам'ятати повністю, бо найяскравіші в моєму житті. Коли я почувався на своєму місці. Що потрібен і виконую тут роль, яка допомагає загальному процесу оборони країни. Хоч у мене дуже насичене життя – але це найкращі три дні, чудові спогади. На жаль втрата побратимів, але знову ж таки – вони загинули як справжні чоловіки – в бою, рятуючи поранених. Після поранення давав собі термін пів року. Коли сказали, що перша операція була невдалою – це трохи підірвало бойовий дух. Тоді просто сів на велосипед. На щастя, мені пощастило потрапити у США. Коли повернувся – хотів віддячити цьому світу, я є неймовірно підтриманий людьми, і Україною. У США підтримували – як українці так і американці", - чоловік прощається із посмішкою. Зв'язок із Кіборгом пропадає.Це були найкращі три дні життя"Йолки-палки, возьми меня в горы, я ребенок в душе", - вигукує Владислав Журенко."С войны поему-то запомнилось, как на шахтовом элеваторе услышал детский голос. Спросил у командира "Студента": "Вы что? Ребенка туда посадили?".Кіборги пояснюють що хлопець - 17-річний "Апостол", який із самого початку до кінця пройшла найбільші обстріли."О 8 ранку врубав своє "Небо-ФМ. І всі позиції Пісків валили з усього, що є. Потім "Апостол" шукав влучну пісню, починав працювати стіл замовлень", - на екрані "включається" темноволосий чоловік із борідкою. Налаштовує звук.Це - Кіборг лейтенант ЗСУ Кирило Недря, Він - доцент, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін у психології Університету внутрішніх справ, кандидат історичних наук. Кирило володіє чотирма мовами. На війну пішов з Майдану. Мав позивний "Доцент"."У вересні 2014 побув Хароном – відправляв хлопців із ДАПу. На злітну вискочив ворожий танк – загиблих 7, було також багато 300-х. Тоді не випив чай із побратимом, бо його вбили. Завжди не хочеться згадувати про трагічні речі, відхід людей. Як життя витікає. На війні є моменти, в яких ти розумієш, що ми зазвичай живемо в обмеженому просторі. Коли йшов ближній бій, були постріли з 6 снарядів - спостерігав секундну стрілку.
Розумів, що в секунді, яка в звичному побуті – спам, в ній до халєри часу. В цій секунді страх. Але ти доходиш до того, що певним чином на нього звикаєш. Що хотів би забути? Нічого. Днями був день пам'яті захисників. Багато писали - дякую, що залишився живим. Я в ДАПі не вижив – я там народився. Те яким я є, і яким, мабуть, не хотів би бути до ДАПу. Намагаюсь згадувати деталі. Було міжсезоння, дощило. Пригадався запах полину "звідти". Ніби стоїш…і просто ловиш аромат полину зі "злітки" і затхлого повітря, яке знаходиться за тобою…..То і є межа", - каже Кіборг. Крутить в руці ремінь, подібний до вервиці.У вересні 2014 був Хароном - перевозив загиблих із ДАПу "ДАП це те місце, куди всі сходились і де були загальні ідеї спільного захисту, протидії ворогу спільному й споконвічному. Там стирались усі протиріччя. В окопах 2015 року не дуже згадували про те, хто якою мовою говорить, хто з якого регіону походить. Те, що мене зараз турбує - поява чіткого розмежування за політичними вподобання. Це безумовно має змістовні модулі, сенси. Але станом на 14-15 рік єдиною неподільної ідеєю для всіх, хто був там зі мною, після мене - була моя держава. За яку я вмирав – це Україна без конкретних прізвищ і імен.
Тому ДАП для мене - найбільш українське місто, бо туди сходились дороги з усієї України, туди стікались душі. За два місяці, які провели без ротації – була купа різного. Люди різних професій. В мене хлопці намагались відшукати цистерни з водою. Шукали – вода була затхла. Розроблялись варіанти транспортування води в ДАП. І коли побратими авіаційний компресор переробили на насос – для мене як для гуманітарія було щось анріал. Але хлопці впорались. Насос подавав воду на вищій поверх", - розповідає "Доцент".
ДАП - те місце, куди всі йшли протидіяти ворогу - спільному і споконвічному"Дітям треба розповідати правдиві історії. Вони хочуть знати правду. Теперішній інформпростір дозволяє легко провести фактчекінг, Якщо це буде не правда - то краще промовчати. Війна то не гей-гей на конях. Це на 90 відсотків кров, грязь, нарко і інші незручні моменти. Але все це заради того, щоби тут було гей-гей на конях. Щоби був інтернет, зв'язок, нормальне життя. Ключовий момент – подача на контрасті, розуміння, заради чого то все. Північний сусід може вигадувати все заради свого міфу, або красти наші історії. А нам, на відміну від Росії - можна нічого не вигадувати. Є чим пишатись починаючи з Київської Русі - і до сьогодення. Героїв достатньо, навіть якщо беремо "звичайних" людей", - каже Кіборг "Доцент".Зустріч завершується. Відвідувачі спілкуються групами. Дівчина, одягнута у чорний светр овейсайз і джинси, говорить із високим струнким хлопцем. Розповідає про нещодавню зміну у таборі "Строкаті єноти".
"Потрібно молоді розповідати все по-дружньому. В таборі дізналась багато про війну. Ранок починається зі сніданку, гімну, а далі дуже багато занять різних. Наприклад: робота з мотузками помагає у горах. Багато ручної роботи, браслети. Бачу людей, які приїжджають після табору і спілкуються на чистій українській. Класно, що про це нагадають - і про те, що ми сильний народ, щоби не забувати історію. Коли тривала оборона ДАПу - була 6-річною. Ми кидали гроші для хлопців і мені потім навіть браслети присилали. Мій батько прищепив з самого дитинства поважати всіх. Батько працює на радіоринку, ремонтує телефони, рації. Не воював, але він дуже часто присилав гроші. Ми кожного разу після мого дня народження збирали і відсилали їх", - розповіла дівчина.Захід тривав 1 годину 30 хвилин.Галерею із фото Кіборгів, знятих у ДАП - можна переглянути тут: